Марія Коннікова - журналіст і психолог, автор книги Mastermind: How to Think Like Sherlock Holmes, пише для The Wall Street Journal, New York Times, New Yorker та інших видань. Вчителі зазвичай переконані, що похвала учнів, особливо за їх вроджені розумові здібності, підвищує їх упевненість у собі і допомагає краще вчитися далі. Це подання проникло і в інші області нашого життя. Один з найбільш популярних форматів оцінки на роботі - це так званий «сендвіч зворотного зв'язку»: якщо ви хочете висловити колезі чи підлеглому якусь критику, ефективніше впихнути її між двома хвалебними зауваженнями.Але свіжі психологічні дослідження говорять про інше. Похвала не тільки не підвищує ефективність навчання, вона - особливо якщо вона роздута, як люблять в нашу епоху, коли «кожен - переможець», - може дати зворотний ефект. Дослідник Утрехтського університету Едді Бруммелман і його колеги вирішили з'ясувати, як на досягнення дітей впливає перебільшена похвала («неймовірно красиво!» Замість просто «красиво!» , «Чудово !» Замість «добре!").Дослідники попросили батьків дати своїм дітям 12 математичних задач,
кожну потрібно було вирішити за півхвилини. Дитина працював над завданнями, а один з батьків стежив і зазначав завдання, вирішені вірно. Потім дослідники переглядали записи і рахували, скільки разів батьки хвалили дітей під час вправи і скільки разів похвала була перебільшеною. Насамперед з'ясувалося, що батьки з набагато більшою ймовірністю марнували спекотні похвали дітям, які, на їх думку , найбільше в них потребували - тим, у кого була сама низька самооцінка. Батьки вірили, що чим більше вони хвалять дитину, тим краще вона буде думати про себе, тим більше вона буде намагатися і тим вище будуть її результати.Але реальність виявилася іншою. Діти, яких наполегливо хвалили, надалі справлялися краще, тільки якщо у них спочатку було високу думку про себе. А діти з низькою самооцінкою, з іншого боку, після похвали набагато менше хотіли братися за нові важкі завдання в майбутньому. В іншому дослідженні Бруммелман з колегами попросили групу дітей скопіювати «Дикі троянди» Ван Гога. Їм сказали, що роботу їх буде оцінювати художник -професіонал (насправді ніякого художника не було).
По закінченні роботи дитини просили почекати, поки «художник» оцінить роботу. Через кілька хвилин йому передавали записку, в якій малюнок оцінювався як «неймовірно гарний» або просто «красивий».Після прочитання записки дитині знову давали помалювати. Але цього разу вона могла вибрати картину для копіювання; серед варіантів були відносно прості і досить складні . Експериментатор пояснював, що на складних картинах буде, ймовірно, більше помилок, але так діти і більшому навчаться, а з легкими картинами все буде просто, але багато чому вони не навчать. Діти з низькою самооцінкою, які отримали перебільшену похвалу, воліли братися за більш прості завдання . Досить було всього одного прислівники «неймовірно», і доброзичлива похвала давала зворотний ефект.Логіка дітей з низькою самооцінкою була досить зрозумілою: якщо є шанс зазнати невдачі або виступити гірше, ніж у перший раз, навіщо ризикувати? Коли вас похвалили один раз, вам хочеться нової похвали. Так що ви тримаєтеся подалі від дій, які можуть підірвати очікуваний позитивний відгук, відмовляєтеся від важких завдань,
тому що вас з більшою ймовірністю будуть хвалити , якщо ви будете триматися того, що вже точно вмієте робити.Дати негативний ефект може не тільки роздута похвала, а й така, яка прив'язує успіх до якимсь особистим якостям дитини: «Ти молодець! » Замість, наприклад, «У тебе здорово вийшло» . Бруммелман також з'ясував, що після отримання такої особистої похвали дитина відчуває сором, проваливши наступну задачу; а от якщо його хвалять не як особистість, а за виконану роботу, то такого сорому він відчувати не буде. Дослідники припустили, що коли ви прив'язуєте успіх до позитивних особистим якостям дитини, це змушує його пояснювати провали своїми особистими ж недоліками.Психолог зі Стенфорда Керол Двек вивчає, як невеликі зміни в установках людини, в тому, як він бачить себе, можуть сильно змінити результати його роботи, мотивацію і рівень інтелекту. «Якщо похвала донесена неадекватно, - писала Двек, - вона може стати негативною силою, наркотиком, який не посилює роботу учнів, а робить їх пасивними, ставить у залежність від чужої думки».Вивчаючи вплив різних типів похвали на академічні результати п'ятикласників,
Двек і Клаудія Мюллер з'ясували, що діти, яких хвалять за розум - а не за зусилля і за правильний підхід до вирішення проблем - не тільки надалі вирішують завдання гірше, але і стають менш терпимі до провалів, вибирають більш легкі завдання і отримують менше задоволення від своєї роботи. І ще вони з більшою ймовірністю брешуть про свої результати: їх перебільшували 38 % дітей, яких хвалили за розум, і лише 13 % тих, кого хвалили за зусилля. Їх так турбувало те, що їх результати говорять про них самих, що вони бажали збрехати.Такі учні, крім того, з меншою ймовірністю просили про допомогу. Замість того, щоб просити допомоги у однокласників у пошуку правильної стратегії вирішення, вони швидше цікавилися результатами інших учнів, щоб порівняти їх зі своїми оцінками. І що саме, можливо, згубний - похвала змінювала ставлення дітей до інтелекту як такого. Діти, яких хвалили за розум, з більшою ймовірністю розглядали інтелект як щось фіксоване, те, що визначається при народженні і стабільне на все життя. А ті, кого хвалили за зусилля, розглядали його швидше як результат серйозних зусиль,
який може поліпшуватися і рости з часом.Це останнє, можливо, вирішальне. Двек з'ясувала, що люди, впевнені, що наші здібності та інтелект визначаються випадковим чином при народженні, і що змінити їх не можна, у довгостроковій перспективі менш ефективні. Вони менш мотивовані в навчанні, їм складніше вчитися на помилках, їм гірше вдається навчання в старшій школі, в університеті , а потім і робота. А ось ті , хто бачать інтелект як щось гнучке і рухливе, здатні не тільки виступати краще і більшого вчитися на помилках, але й підняти свій рівень IQ тільки за рахунок мотивації.Дослідження Бруммелмана і Двек показують, що ефекти похвали вкорінюються вже в ранньому віці. Але коли ви даєте зворотний зв'язок дорослому колезі, тут можна застосувати ті ж схеми: надмірно позитивний підхід загрожує знецінити всі ваші конструктивні міркування. «Сендвіч зворотного зв'язку», незважаючи на свою популярність, слабо впливає на результати і навіть, схоже, може принести більше шкоди, ніж користі.Але все-таки: це фантастика, що ви дочитали мою статтю. Ви просто прекрасний читач! За матеріалами: ideanomics