122 роки з дня народження Йосипа Сліпого: “Його дух житиме вічно”

17 лютого минає 122 роки з дня народження Патріярха Йосифа Сліпого, геройського ісповідника віри, одного з найвідважніших борців за права Христової Церкви та українського народу, світлого символу незламного борця за Божу правду й людську гідність.

“Пам’ять про нього залишиться нестертою в анналах загальної та релігійної історії. Ми ніколи не зможемо забути його постаті — аскета та ієрарха, суворого і величного; ніколи не зможемо забути тих повчань, які він дав усім своїм життям”.

(Із проповіді папи Івана Павла ІІ в Сороковий день по смерті Патріярха Йосифа).

Йосип Сліпий був натхненним ученим, священиком і єпископом, який блискуче керував стадом мучеників і пропалих безвісти. І безумовно - був великим українцем свого часу.

Сповідник Христа, якого кидали до в'язниці, катували, морили голодом, мучили неймовірним холодом, висміювали, ображали, лаяли: терпів усе заради єдності з Містичним Тілом. Він був справжнім принцом Церкви і дав своєю присутністю більше слави Священній Колегії Кардиналів, аніж йому дало його призначення на посаду. Однак, не тільки через його талант,

через страждання і славу ми, звичайні християни, звертаємо на нього увагу, щоб в світлі його життя вдосконалитись самим. Ні, його приклад вчить нас чогось значно більшого і в той же час простого: наслідувати Ісуса і ставати подібними до Нього.

Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 у глибоко християнській родині.

Його справжнє ім'я Роман Коберницький-Дичковський, але тепер він більше відомий як Сліпий. Він - хлопчик із села Заздрість, у Західній Україні (Тернопільська обл., Теребовлянський р-н.).

У дуже ранньому віці він показав любов до навчання і Божих справ. Був міцної статури, благородний і гарний на вигляд.

Йосиф Сліпий (попереду) та митрополит Андрей Шептицький (у візочку). Фото - Центральний державний історичний архів у Львові У віці 19 років здобув середню освіту в Тернополі та, живучи у єпархіальній семінарії, почав студіювати філософію у Львівському університеті. Він хвилювався, що бажання стати професором університету може завдати шкоди його священичому покликанню.

Але благочестивому митрополитові Львова, Андрею Шептицькому, вдалося звільнити його від турбот,

посилаючи на продовження навчання до Інсбрука (Австрія). У вересні 1914 року царські війська окупували Західну Україну і заарештували Шептицького, тому що "він нагадав своїй пастві, щоб залишалися вірними Папі". Митрополит Андрей перебував у в'язниці до березня 1917 року, аж поки царський уряд був повалений.

Режим царської влади та Російська Православна Церква в Україні придушували права України та Української Греко-Католицької Церкви, об'єднаної з Римом. Вони ніколи не визнавали Брест-Литовської унії 1596 року, за якою Українська Греко-Католицька Церква відновила спілкування з Апостольським Престолом.

На священика Йосип Сліпий був висвячений 30 вересня 1917 року. Він повернувся з навчання 1918 року, отримав звання професора, а потім вирушив до Риму продовжувати навчання. Додому він повернувся 1922 року вже професором догматичного богослов'я, був викладачем Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові, а також засновником та редактором щоквартальника "Богословія".

1929 року Йосипа Сліпого призначили ректором Львівської Богословської Академії, на цій посаді він залишався до 1944 року.

Це був період, коли він працював, як священик і вчений.

Львівська газета "Національна політика", що її передплачував отець Йосиф Сліпий, ректор Львівської Богословської Академії. З колекції Вахтанга Кіпіані На посаді першого ректора, відкритої у Львові в 1928 р Богословської Академії, у Й.Сліпого з усією повнотою розкриваються таланти вченого, будівничого Церкви та діяча культури і вихователя. Відчуваючи потребу в борцях за українську державність, він виховує молодь, передає їй набуті знання, життєвий і духовний досвід.

Особливо піклується Йосиф Сліпий про поширення рідної української мови. На той час підручники з богослов'я та інших наук були написані здебільшого німецькою, латинською і польською мовами. Тому виникла необхідність покликати до життя літературну українську мову. Ця обставина і привела до координації діяльності українських богословів, результатом якої стало заснування Богословського наукового товариства у Львові і видання журналу "Богослов'я". Редактором його, а згодом і головою товариства обирають отця доктора Йосифа Сліпого. Таке піклування про українську мову було однією з причин того,

що на заході України вона збереглася порівняно з іншими регіонами.

Як один з головних кураторів Львівського Національного Музею Й.Сліпий сприяє комплектуванню, реставрації, зберіганню й науковому опису великої збірки ікон, що є нині унікальним національним скарбом України. За твердженням доктора мистецтвознавства Дмитра Степовика, іншої подібної збірки ікон немає ніде у світі.

Під час війни в окупованому німцями краї архиєпископ Й.Сліпий продовжував працювати на користь української справи. Він разом з митрополитом А.Шептицьким намагалися всіляко зменшити страждання українців. Як церковні діячі вони мали контакти з окупаційними властями, бо від цих контактів часом залежало життя або смерть мешканців регіону. Було б тяжким гріхом не використати усіх можливостей для врятування людей. До речі, душпастирам вдалося врятувати життя значній кількості євреїв від фαшиcτського геноциду.

Тюремні та табірні поневіряння владики. Карта з музею с. Заздрість Тернопільської обл.

Радянська система засуджувала владику чотири рази.

Перебував він у тюрмах і концентраційних таборах 18 років.

Саме тут, далеко від рідної землі, відбували каторгу тисячі українських патріотів, з якими доводилось спілкуватися Й.Сліпому. Погляди усіх цих переслідуваних, гнаних і голодних братів і сестер були звернені в його бік. Вони бачили, що, незважаючи на жорстокий фізичний і моральний терор, він був стійким і мужнім. У його світлому прикладі вони черпали свою велику моральну силу, бачачи, що "добрий пастир душу свою кладе за вівці свої".

Й.Сліпий застерігав: "Кожного... під більшовицькою владою, в краї, де переслідується релігія, чекає гієна. Готуйтеся до найгіршого. Вас будуть ображати... над вами будуть глумитися і знущатися. Будуть на вас плювати і вас бити. Не раз будете помирати від холоду і голоду... Прийдуть такі тижні й місяці, що ви будете цілком ізольовані, відрізані від людей і світу, всіма покинуті й забуті..." Ця та інша інформація Й.Сліпого про життя в радянських тюрмах і таборах була відома на волі. Про неї писала самвидавна література. Тому пізніше, ставши на шлях боротьби з комуністичною системою і опинившись на каторзі зокрема у тих місцях, де перебував владика,

В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Валентин Мороз, Зіновій Красівський, Левко Лук'яненко та тисячі інших українських патріотів були уже морально готові до тих жорстоких випробувань, що їх чекали. Приклад митрополита-каторжника вливав у їхні душі надприродну силу, що допомагала їм нести важкий хрест аж до переможного серпня 1991 р.

Уже перебуваючи за кордоном, Й.Сліпий знав, що там, "в Україні, і на просторах цілого Радянського Союзу... страждають на волі, ... караються у в'язницях, тюрмах, таборах непідсильної праці, і в лагерях смерті" тисячі патріотів. Між ними бачу нових борців, науковців, письменників, митців, селян, робітників. Бачу між ними іскателів істини й оборонців справедливості. Чую їхній голос в обороні основних прав людини і людської спільноти. З подивом гляджу на них, як вони боронять своє українське слою, збагачують свою українську культуру, як усіма силами свого ума і серця рятують українську душу. І сострадаю з ними всіма, бо їх за те переслідують як злочинців.

Молюся за вас, мої браття, і прошу Бога, щоб дав вам силу боронити природніх і Божих прав кожної людської істоти і спільноти.

Благословлю вас як Глава Української Церкви, як син українського народу, як ваш брат, ваш союзник і сострадалець!".

За 21 рік перебування в еміграції патріарх Й.Сліпий своїми рішучими заходами захищав Україну та її Церкву. Тим самим він наблизив шлях до нашої державності. Основний його подвиг полягає в тому, що він зламав помилковий стереотип щодо України та її історії. Для цього він пише книги, статті (до речі, в Римі видано 13 томів його публікацій), виступає по радіо, розкриває факти порушення прав людини в Україні і каторжне життя політв'язнів, взагалі, засуджує підневільну долю українців.

За кордоном, особливо в Італії, Йосиф Сліпий проводить подвижницьку роботу не тільки на шляху розбудови Української Церкви, але й на відтинках політики, моралі, науки, освіти, культури для майбутньої української держави.

Згода і єдність — то найвища ідея для розбудови церкви і держави, усвідомлював Йосиф Сліпий.Тому він навчав нас "Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуго-вування чужим.. Отрясися од своїх вікових недостач,

стань на свої ноти в Україні і на поселеннях, піднеси свою голову, випростуй свої рамена.. Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!" .

В одній зі своїх проповідей Блаженніший Йосиф вказує на головне лихо українців — брак єдності, який і нині є небезпекою для України. Він, зокрема, говорив: "Внутрішні непорозуміння і дух незгоди — це одна з найголовніших причин нашого упадку... Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність" .

Подорожував Йосиф Сліпий до громад українців у країнах Західної Європи, Північної Америки. Вносив там дух оптимізму в кожну громаду, виступав з проповідями і лекціями. При активній участі діаспори йому вдалося поновити роботу Українського Вільного Університету у Мюнхені, де підготовлено чимало вчених для України, видано значну кількість книжкової продукції, особливо з історії України. У Римі Йосиф Сліпий відкриває Український Католицький Університет і розбудовує Український Центр, який був немов амбасадою України у вільному демократичному світі. Там його відвідували видатні особистості і посли різних держав,

високі церковні діячі. У Вашингтоні, Філадельфії, Чикаго й Лондоні заснував філії цього університету і подбав, щоб кожна з них мала свій будинок для навчання і культурно-наукової праці, а також розбудовував гуртожитки й інтернати для студіюючої української молоді.

Метою Йосифа Сліпого було те, щоб кожне значне згромадження українців у містах мало свій культурний і духовний центр. У той же час він був раціональним у господарських справах і цьому навчав українців в еміграції.

У своїх Посланнях він писав про важливість любові до українського народу: "Навчіться, що все своє, рідне, треба любити. Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, вчіться і жийте", — нагадував Патріарх Йосиф. "Любов Батьків¬щини є природнім обов'язком кожної людини. У християн є юна чимось вищим, а саме: надприродньою релігійною повинністю..., що походить з заповіді Божої — пошани й любови до батьків, а оста¬точно виростає з великої і загальної заповіді любови до ближнього, яка домагається, щоб ми любили всіх людей; одначе, щоб особливою любов'ю любили найближчих ближніх,

а найближчими ближніми є наші батьки і Батьківщина" .

Кардинал Йосиф Сліпий навчав, що держава, Батьківщина починаються з сім'ї, родини. "Батьки, християнська родина, — писав він у відомому Посланні, — це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх росту і сили! І тому заповідаю вам: Збережіть, а де її розхитано, — оновіть в українському народі справжню християнську родину як невгасаюче вогнище життя і здоров'я Церкви і народу! Християнська родина і рідна українська школа — це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь!Отож, заповідую вам: Відроджуйте їх і рятуйте їх в Україні і в усіх країнах поселення нашого українського народу!".

Проаналізована вище багатогранна подвижницька діяльність Йосифа Сліпого за кордоном велася виключно в інтересах України, боротьби за її свободу і незалежність. Вона значною мірою змінила на краще ставлення зарубіжжя до українського народу, до його трагічної долі під московською окупацією. Ще активніше запрацювали зарубіжні радіостанції, особливо радіо Ватикану, які проблемам України стали приділяти значно більше уваги.

Зросла і кількість національно-патріотичної літератури, що надходила з-за кордону. Надходила матеріальна допомога українським політв'язням у радянські концентраційні табори.

Папа Іван Павло ІІ та митрополит Йосиф, зустріч у Римі в 1978 р.

Одним із свідчень доброзичливого ставлення до українських проблем є визнання Папою Римським Йосифа Сліпого Верховним архиєпископом УГКЦ з патріаршими правами, а в 1965 р. папа підносить його до гідності кардинала.

Кардинал помер 7 вересня 1984. Найкращий спосіб вшанувати пам'ять цього великого послідовника Христа - прислухатися до його повчань. Його велика душа знайшла спочинок в мирі Христа!

Аналіз фактів діяльності кардинала Йосифа Сліпого як в Україні, так і за рубежем дає право зробити висновок, що він був духовним борцем за українську державність. Його внесок у справу проголошення незалежності України в серпні 1991 р. безперечний.

Підготовлено за матеріалами: christusimperat.org. та sde.org.ua.