Символи самі по собі порожні і беззмістовні. Це логотипи, які тисячами мерехтять перед очима на щодень. Важливий той зміст та ідеологія, яку вони несуть. Напевне, будь-хто не задумуючись назве емблеми гітлерівської Німеччини чи Радянського союзу, з якими і асоціюються всі їхні злочини. Зараз в один ряд з ними стає Георгіївська стрічка – символ зі столітньою історією, спаплюжений сучасними недалекими політиками.
Про це розмова історика, журналіста Богдана Білана з львівськими істориками Романом Шустом та Орестом Круковським.
Орест Круковський (О. К.): Символи мають здатність нести відповідальність за пов’язані з ними політичні рухи. Маємо приклад свастики зі своєю тисячолітньою історією, а тут якихось два десятиліття фαшиcτського режиму і все – у свідомості мільйонів людей це є невід’ємний атрибут фαшизму. Так само червона зірка – теж старий символ, теж кілька десятків років і вона забарвлена так, що не відомо чи коли відмиється. Така ж ситуація може бути і зі стрічкою. Це була стара нагорода, яка мала славетну історію, однак політичні спекуляції російських політичних лідерів і використання її може спіткати та ж сама доля,
яку мали символи злочинних режимів.
Богдан Білан (Б. Б.): Історія стрічки починається з постаті Георгія чи по-нашому Юрія, в честь якого вона названа. Це був шляхетний воїн часів римської імперії, який відзначився багатьма подвигами, військовою вправністю та мужністю. Мав високий статус при імператору, але відрікся всього, захищаючи християн. З того часу став одним з найшанованіших святих, патроном лицарів і воїнів. Тому його зображали не лише на іконах, але й на військових нагородах і відзнаках. Саме його іменем вирішили назвати найвищу військову нагороду в Російській імперії.
Роман Шуст (Р. Ш.): Орден святого Георгія для вищих рангів офіцерів був прийнятий у 1769 році і це була дуже цінна нагорода в царській Росії, наприклад перший ступінь отримало лише 23 особи. Це дуже мало за півтора століття. У 1913 році відбулася реформа ордену і був прийнятий т. зв. Георгіївський хрест, який став елітною нагородою для солдатів і нижчих офіцерів та складався з 4 ступенів.
Б. Б.: Ключовим елементом обох нагород була стрічка, яка складається з п’яти смужок жовтого і чорного кольору,
які символізують, відповідно, вогонь і битву.
В Російській Імперії це була найвища військова нагорода, а для простих солдат чи не єдиний шанс.
О. К.: Такі солдати, які ставали кавалерами горгіївських хрестів отримували значні пільги. Одним з таких привілеїв для повних кавалерів георгіївського хреста було дворянство. Це було родове, потомственне дворянство. І для вояків це була чудова оказія, щоби з простого стану вибитись в люди.
Б. Б.: Цієї нагороди були удостоєні і немало українців, які воювали в царській армії. Мав її зокрема і гетьман Скоропадський, який, до речі, з усіх відзнак носив лише орден Св. Георгія.
Але все ж найвідомішим українським георгіївським кавалером був матрос Кішка.
Р. Ш.: Матрос Кішка, який був героєм оборони Севастополя під час Кримської війни мав повний бант, як тоді називали, тобто всі чотири солдатські георгіївські хрести та ще медаль за хоробрість на георгіївській стрічці. Таким чином він був повним кавалером ордена Св. Георгія.
Б. Б.: До георгіївських відзнак завжди ставились з особливою повагою, оскільки надавали їх лише за бойові подвиги і робили це дуже скрупульозно і відповідально.
О. К.: Коли була встановлена українська влада в Києві у 1918 році, то було заборонено носити усі відзнаки Російської імперії, окрім Георгіївського хреста і георгіївської зброї. Тому що і для українських вояків це була бойова нагорода зароблена кров’ю. Влада толерантно до неї ставилась, щоби ті, хто заслужив її своїм подвигом мав право нею пишатися.
Б. Б.: Зовсім по-іншому до цього поставилась радянська влада, яка тривалий час ігнорувала цей символ. Не стільки через його походження, як тому, що його використовували білогвардійці Денікіна та фαшиcτські колаборанти генерала Власова. Але, врешті, і совіти після ІІ світової використали георгіївську стрічку для своїх найвищих нагород.
Р. Ш.: В радянській орденській системі довгий час шукали адекватного повторення Георгіївському хресту і було створено орден Слави, який мав не чотири а три ступені і, до речі, повних кавалерів ордена також було дуже мало. І вони за статусом і пільгами прирівнювались до Героїв Радянського Союзу. Саме для цього ордену і була використана трохи модифікована георгіївська стрічка. Після цього стрічку ще й використали для виготовлення медалі за перемогу над Німеччиною.
І все би було добре, якби її і надалі використовували як стрічку перемоги, але ж сучасна російська влада вкладає у її символічне значення, новий агресивний зміст. Його ми побачили у Криму, його ми відчуваємо зараз і на Донбасі.
Але водночас вже відбувається процес розвінчування її геройського ореолу. І, що цікаво, відбувається він якраз напередодні свята, коли стрічки найбільше майоріли на наших вулицях – напередодні Дня перемоги. Від його використання відмовляються цілі держави та відомі громадські діячі, а в Україні стали використовувати альтернативний символ перемоги – червоний мак.
Тому є надія, що невдовзі травневі дні в мирних українських містах і селах будуть асоціюватися з чудовою, трохи сумною квіткою, а не з ненависним шкідником – колорадським жуком.
