На жаль, Сергій Пронін не залишив помітного сліду в історії «Карпат». Через ряд об’єктивних причин уродженець Криму провів у Львові лише кілька місяців. Проте навіть такого короткого проміжку часу вистачило для того, щоб він залишив у своєму серці хороші враження про наші місто і команду. Навіть після того, як Сергій Пронін повернувся до Криму, він продовжував працювати на благо футболу і допоміг «Карпатам» вже не, як футболіст, а як тренер. Саме Сергій Васильович доклався до того, що молодий кримський захисник Артур Новотрясов відбувся, як футболіст. «В КРИМУ ІСНУЄ ОДНА ВЕЛИКА ПРОБЛЕМА»– Нині ви мешкаєте у Сімферополі, тому не можу вас не запитати – як змінилося життя у Криму у зв’язку з останніми суспільно-політичними подіями?– Загалом наше життя не зазнало змін. У побуті і буденному житті жителі Криму не відчувають проблем. Як на мене, то одна велика проблема все ж існує. Я працюю тренером і наша команда хлопців 2000-го року народження більше не виступає у чемпіонаті України. Ми хочемо грати в українському чемпіонаті, адже без належної ігрової практики важко розвиватися.
– Ви вже отримали паспорт громадянина Росії?– Ні, але документи для його виготовлення готові. Залишилися формальності. – Яка ваша позиція щодо подій у Криму?– Я – за мирне небо над головою. Мені неприємно дивитися на все те, що відбувається. Дуже шкода, що проливається людська кров. У мене дуже багато друзів на території материкової України і я з ними продовжую спілкуватися і, думаю, ніщо не змусить нас розірвати зв’язок. Хочу, щоб ми спокійно відвідували один одного. «ЄВТУШОК – ЧУДОВА ЛЮДИНА»– Пригадуєте той час, коли вперше зацікавилися футболом?– Було це в Армянську, де я з однолітками без упину ганяв за м’ячем. У сучасних дітей є майже усе. Єдина річ, яка тепер є нетиповою для наших нащадків – дворовий футбол. Ми вдома майже не бували... Мої батьки відношення до спорту не мали, але любов до футболу у мене з’явилася завдяки вулиці. – Незважаючи на те, що ви є вихованцем кримського футболу, проте жодного офіційного матчу у складі професійної команди з півострова не провели. Першим дорослим клубом у вашому житті був «Явір» з Краснопілля, що на Сумщині...
– Так, адже в Криму я виступав за команду, що називалася «Синтез». Вона представляла Армянськ і стала переможцем чемпіонату Криму. Звідти мене запросили у «Явір». Команда тоді виступала у перехідній лізі, звідки ми вийшли у другу лігу. – У Краснопіллі ви грали разом з іншими майбутніми карпатівцями: Олександром Євтушком і Сергієм Танасюком...– Сашка я знав ще по спортроті у Севастополі, за яку ми разом виступали. Євтушка вважаю чудовою людиною. Те ж саме можу сказати і про Сергія. Сашко мені дуже допомагав, підказував. Футбол нас об’єднав. Нині ми спілкуємося трохи рідше. Євтушок живе у протилежній частині Криму, а Танасюк узагалі десь у вас, у Львові. – У 1995-му році доля закинула вас у Нальчик, де ви сезон провели у складі місцевого «Спартака»...– «Явір» проводив зимові збори в російській Анапі, де ми в одному із контрольних матчів протистояли «Спартаку». Мої дії припали до душі тренерам нальчикського клубу і я скоро отримав запрошення. Президент нашої команди Володимир Саєнко запросив у Краснопілля керівників російської команди, де вони дійшли згоди щодо мого трансферу.
«Спартак» виконав завдання на сезон і з другої ліги вийшов у перший дивізіон. «ДУЖЕ ВДЯЧНИЙ КЕРІВНИЦТВУ «КАРПАТ»– Доволі дивним виглядає ваш перехід у «Карпати» – львівська команда стала наступним етапом у вашій кар’єрі після виступів у Кабардино-Балкарії... – Я повернувся додому, в Армянськ, де мій перший тренер Олександр Климович домовився з представниками «Карпат» про те, щоб я поїхав до Львова на перегляд. Я зрадів такому варіанту, але хвилювався через те, що напередодні зазнав струсу мозку. Знав, що не зможу на повну проявити себе. – Тим не менше, ви стали гравцем «Карпат»...– Представники львівської команди не хотіли нічого слухати. Сказали: «Приїжджай, ми тебе чекаємо». Дуже вдячний керівництву «Карпат» за такий вчинок. Я вирушив з командою на збори у Болгарію. Хоч я і не став гравцем основного складу за тих півроку, проведених у Львові, але зате відновився від травми. А керівництво клубу закрило очі на мою травму. – Ви не боялися їхати до Львова? Міфів про наше місто існує достатньо...– Так, люди різне кажуть. Але це все дурниці. Я не боявся, адже грав у Нальчику,
що знаходиться за 70 кілометрів від кордону з Чечнею. Мене нічим не здивуєш. До Львова я їхав зі спокійною душею, а рідні та близькі не заперечували проти переїзду. У місті Лева я знайшов багатьох друзів, а з Олегом Бойчишиним і Андрієм Шулятицьким я спілкуюся і нині. Вони дзвонять мені і пропонують допомогу. Кажуть, щоб у випадку проблем в Криму приїжджав до Львова. Я їм дуже за це вдячний. А те, що там показують про міфічних людей, які ненависно ставляться до гостей, це все брехня. – Чим запам’ятався вам період, проведений у Львові?– Я чудово пам’ятаю вузькі вулички Львова і прекрасних людей, що там живуть. Я жив на базі, яка для мене стала домівкою. Хоч вона тоді була старенькою, але я її дуже полюбив. Навіть зараз, коли пройшло з того часу майже 20 років, база у Брюховичах стоїть у мене перед очима. Пригадую того ведмедя, який жив у нас. З радістю приїжджав і буду приїжджати у столицю Західної України. Тільки хороші слова можу сказати про вболівальників – їхня підтримка завжди відчувалася на полі. – Тодішні «Карпати» – це колектив з гучними іменами. Що пригадуєте про атмосферу,
яка панувала у команді?– Чижевський, Покладок, Мокрицький... Ми збиралися всією командою на базі, готували шашлики. Нещодавно бачив Івана Павлюха у Євпаторії. Зустрічався також з Ігорем Маковеєм, який подався у суддівство. Чудові спогади про хлопців.«ВІРЮ У НОВОТРЯСОВА. ВІН ПОТРАПИВ У ХОРОШІ РУКИ»– Проте вам довелося покинути «Карпати» – наступною командою у вашому житті стала «Волинь»...– Замість Володимира Журавчака в команду прийшов Мирон Маркевич. Знаєте, як воно буває, коли приходить новий тренер. Тому мій перехід був цілком логічним. У Луцьку я отримав ігрову практику, тому зовсім не шкодую про свій перехід. Там я став гравцем основи, відчув смак гри.– У «Волині» підібралася хороша команда: молодий Анатолій Тимощук, досвідчені Федюков, Бурч, Мозолюк. Головним тренером лучан був Анатолій Раденко, який нині вирішив залишити футбол і став священнослужителем. – Раденка вважаю справжнім професіоналом. Думаю, що він міг принести багато користі українському футболу. «Волинь» була сплавом досвіду і молодості. Молоді Анатолій Тимощук і Володимир Гапон росли у нас на очах,
багато працювали і виросли у хороших футболістів. – Завершували ви свою кар’єру у «Нафтовику», де пліч-о-пліч виступали з Вадимом Колесником і Сергієм Амілехіним...– Ми познайомилися з Колесником ще у Львові. Підтримуємо з ним відносини, вітав його із призначенням на посаду головного тренера «Нафтовика». Щиро бажаю йому успіхів. Щодо Охтирки, то це маленьке містечко, де дуже люблять футбол. Величезну роль у формуванні команди зіграв президент клубу Роман Рапій. Жахлива аварія обірвала життя прекрасної людини і чудового керівника. На його похоронах зібралося усе місто. – Нині ви працюєте у Кримському училищі олімпійського резерву?– Так, треную дітей 2000-го року народження. У нас виступали вихідці з Кіровограду, Хмельницького, Херсону. – Одним із ваших вихованців можна назвати захисника «Карпат» Артура Новотрясова. Ви знаєте його ще з дитячих років?– Артур зарекомендував себе, як лідер, став капітаном команди. Він розпочинав на позиції захисника. Згодом Новотрясов зайняв місце у центрі поля. Артур міг похвалитися хорошим ударом і з правої, і з лівої. Він багато забивав і був бомбардиром нашої команди.
Нині він знову займає позицію флангового захисника. Олександр Севідов – чудовий тренер і я радий, що Новотрясов потрапив у хороші руки. Вважаю, що у нього все попереду. – Новотрясов на даний момент ще не зіграв жодної хвилини за основну команду, проте кілька разів потрапляв в заявку на матчі Прем’єр-ліги. – Артур обов’язково досягне свого. Він поступово йде сходинками: розпочав з училища, далі перша ліга, а тепер елітний дивізіон. Впевнений, що він дуже хоче дебютувати в «Карпатах». Вірю у нього.– Новотрясов радився з вами стосовно переходу в «Карпати?– Він – дуже самостійна людина, тому порад у мене не питав. Тим більше, нині, як ви знаєте, існує багато агентів, які йому, напевно, і радили. Севідов працював з ним ще у «Кримтеплиці», тому добре знав його можливості. Якби Новотрясов запитав, що я думаю з цього приводу, моя відповідь була б однозначною. Я грав у Львові, знаю, що там за команда, тому порадив би йому переходити у «Карпати» без вагань. • Сергій Пронін праворуч в кепці, Артур Новотрясов внизу з капітанською пов’язкою ДОВІДКАПРОНІН Сергій Васильович Народився 14-го січня 1972 року в Армянську (АР Крим). Вихованець кримського футболу. Амплуа – захисник.
Кар’єра в «Карпатах»: 1996 р. Дебютував у матчі проти луцької «Волині» 13-го березня 1996 року. Загалом в чемпіонаті України зіграв за «зелено-білих» 5 матчів.
Окрім «Карпат», виступав за команди: «Синтез» (Армянськ), «Явір» (Краснопілля), «Спартак» (Нальчик, Росія), «Волинь» (Луцьк), «Електрон» (Ромни), «Нафтовик» (Охтирка).
Живе у Сімферополі (АР Крим, Україна). Працює дитячим тренером в Кримському Училищі Олімпійського Резерву.
