«Жоден з наших у бою себе не зганьбив»

Навіть дівчата воюють З Ромою ми знайомі вже понад 10 років. Не скажу, що знаю його як облупленого, але міг би чимало розповісти про цю людину. «На гражданці» в нього напівмирна професія. У час «Х» Рома вдягнув камуфляж, зібрався і поїхав на фронт. З власної волі, як і багато інших чоловіків. Пізніше пояснив: «Я чудово знав: якщо ми тут, на Донбасі, цю заразу не задавимо, то вона буде у нас вдома». Для нього це не пафос, він так мислить.

Час від часу він мені телефонує. Останню нашу розмову 8 серпня ми вирішили записати. «Айдарівці» саме вели бої на околицях Луганська. Ось дещо з цього діалогу. На початку – про актуальне.

Я: Ромо, я чув, днями один з лозівських хлопців отримав серйозне поранення?

Роман: Так, він зараз у Києві, у нього пошкоджено хребет. Це було ввечері 5 серпня під час зачистки в Красному Яру. Тоді з танка підбили наш БМП. А Женя був позаду в групі. Його осколком серйозно зачепило. Це перший поранений серед лозівчан. Досі чимало контузій було, але те вже не рахуємо. Слава Богу, всі наші живі.

Я: Чи багато наших в «Айдарі» воює?

Роман: Ми нарахували у батальйоні 12 чоловік.

Усі різного віку, 30-50 років. Деякі потрапили сюди ще на початку як мобілізовані. Але, скажу, не гірше від добровольців воюють. З лозівських є один вчитель, ти його знаєш. Хтось робить на «желєзці», в когось нема роботи. А загалом тут з усієї країни добровольці. Один з Одеси приїхав, адвокат, небідна людина. Тут - рядовий. Інший вдома 25 тисяч у місяць отримував. А теж тут. Декому нещодавно лише 18 років виповнилося. Є тут батько й син. У нашому взводі воює найстаріший боєць, якому 64 роки. Колишній десантник з Бердянська. До речі, «свободівець».

Я: А жінки?

Роман: Ну, і вони теж є. Здебільшого, медики й кухарі або при канцелярії працюють. А є одна молода дівчина з екіпажу БМП. Сама з Луганщини. До речі, тут багато луганських. Чимало записуються до нас під час звільнення сел.

Фото із архіва Романа Далі буде {module Права}