Про перші поїздки за кордон
Вперше я потрапив за кордон коли навчався в десятому класі. Це була поїздка в Краків по міжнародній програмі обміну і саме після цього я зрозумів, що хочу побачити у своєму житті якомога більше країн.
Після другого курсу до нас в «Пласт», де я активно брав участь, приїжджали канадці. Тоді у нас з’явилася можливість поїхати в Канаду, я нею успішно скористався і жив там два з половиною місяці. В Торонто мені запропонували бути перекладачем голландки, яка була спостерігачем на виборах Президента України 2004 року. Це був початок ланцюжка співпадінь, які довели мене до активних мандрів.
Жіночці з Міністерства закордонних справ Нідерландів я чимось сподобався і вона запросила мене в гості. Прислала запрошення, мені відкрили візу і я поїхав до неї в Утрехт. Там вона запропонувала поїхати в Амстердам автостопом. Я тоді ще не знав, що це, в якийсь час, буде навіть моєю професією.
Літом цього ж року я проходив практику на «Першому національному», у відділі новин. Коли практика закінчилася, редактори сказали мені стандартну фразу: «ми вам зателефонуємо».
Я плюнув на це все і поїхав з дівчиною автостопом в Францію.
Тоді ми заїхали аж на південь Франції, мандрували Польщею та Німеччиною. Я позичив в друга 100 доларів, бо батьки мені не хотіли давати на це грошей. Написав мамі записку, що їду в Францію і ми вирушили. За два тижні витратили майже все, але дорогою назад якийсь француз дав нам 60 Євро і наказав сісти в автобус і безпечно дістатися додому. Гроші ми собі залишили, але додому поїхали далі автостопом. Вислали йому зі Львова відкритку.
Під час поїздки в Францію ми ночували переважно в палатках, один раз спали на заправці. Їли те, що купували в супермаркетах, варили в казанку гречку. Одного разу нас навіть пригостили їжею два гомосексуалісти. Головне бути позитивно налаштованим і жодних негативних історій з вами траплятися не буде.
Про мандри під час роботи телеведучим і режисером
Після цієї мандрівки мені таки запропонували роботу на «Першому Національному». Там я робив сюжети для випусків новин, налагоджував контакти з журналістами, операторами і режисерами.
Першою моєю роботою, яка була пов’язана з мандрами,
стала рубрика у програмі «Сніданок з 1+1» під назвою «У світ за очі». Найперша мандрівка була в Єгипет, я зняв там 5 сюжетів, після чого телеканал затвердив цей проект. Загалом в Єгипті, Туреччині та інших туристичних країнах був по разів шість як мінімум.
В США одного разу ми їхали з Лос-Анджелесу в Нью-Йорк автомобілем. Америки я побачив більше, ніж половина американців.
В рамках цього проекту ми їздили як по різних країнах так і по Україні. А під час однієї з поїздок в Хорватію я проїхав зі Спліта в Дубровнік автостопом. Ми вставили епізод в сюжет, це побачило керівництво «Першого автомобільного» і запропонувало робити мені таку передачу, де я б їздив по світу лише автостопом. Це мій авторський проект і аналогів такій передачі немає у світі.
Ми зробили десять серій «Автостопу». Були в Аргентині, Канаді, Білорусі та інших країнах. Всі серії можна знайти на «Youtube». А тоді почалася економічна криза і ці два проекти, де я багато мандрував, закрили.
Мандрувати працюючи я продовжив вже в якості режисера програми «Орел і Решка». Тоді ми об’їхали шість країн Південної Америки,
фінальна зйомка була в Перу. Однак багато часу на прогулянки і відпочинок не було, ми прилітали в якусь країну, знімали там декілька днів і знову в літак.
Поради для тих, хто вже планує літні подорожі
Перед тим як їхати в будь-яку країну трішки вивчаю її культуру і ментальність людей. Але не занадто сильно, щоб залишалося щось невідкрите і вражаюче.
Найкрасивіші дівчата в слов’янських країнах і Бразилії
Коли людина потрапляє в критичну ситуацію за кордоном і в неї нема грошей, є сотні варіантів як їх можна заробити. Хтось може працювати фізично, хтось влаштуватися офіціантом, а якщо гроші потрібні тільки щоб повернутися додому – можна попросити друзів, аби надіслали.
В Посольства України не звертався ніколи. Не впевнений, що вони можуть якось реально допомогти. Навіть якщо дадуть грошей на квиток додому, думаю, їх треба буде згодом повернути.
Люди насправді бояться покинути усе, що в них вже є і кудись поїхати. Також бояться шукати потім нову роботу, залишитися в чужій країні без грошей, але головне що стримує українців – візове питання. Не всі українські студенти можуть заробити собі на візу.
Не треба стримувати себе в авантюрних рішеннях. 99% людей подумає: ну поїхав, приміром Міськів, десь за край світу, але ж він не показник. Інколи люди ведуть себе як маса і біжать туди, куди всі. Варто слухати своє серце і не боятися змін.
Спілкувався Артур Бобрик
Фото: З особистого архіву Андрія Міськіва.
