В Україні створено Центр дослідження Росії і працюватимуть у ньому не її резиденти. До недавнього часу всі "аналітичні" центри, пов'язані із РФ, були здебільшого продовженням російського посольства та осередком "Русского мира". Пам'ятаю, що книга про "Донецько-Криворізьку республіку" кілька років тому вийшла саме з-під пера експерта такого центру.
У структурі нового центру є люди, яким, можливо, і в'їзд туди, на територію досліджуваного ареалу буде заборонено. Деякі з них досліджують Росію, її енергетичну, інформаційну та інші сфери вже десятиліття. Чим займатиметься новий think tank? Обіцяють, що працюватимуть над вивченням процесів, які відбуваються у Російській Федерації, будуть формувати нестандартні рішення, заглиблюватися в глобальні та регіональні аспекти російської політики. Ми подаємо найбільш цікаві думки головних експертів центру, які нещодавно в Укрінформі представили свою презентацію.
ТЕ, ЩО РОСІЯ УРАЖЕНА РЕВАНШИЗМОМ, БУЛО ЯСНО ЩЕ В 90-Х РОКАХ
Михайло Гончар, директор аналітичного центру "Стратегія XXI", експерт новоствореного центру:
Тематика вивчення Росії стояла на порядку денному ще в 90-ті роки.
Просто вона не була публічно доступною. Я свого часу працював у Інституті стратегічних досліджень, де була закрита група, яка займалася вивченням Росії, але не лише вивченням. Ми займалися напрацюванням доктринальних підходів. Потім у 1996 році було створено інститут Російсько-Українських відносин при РНБО. На найвищому рівні наші документи читали та під ними ставилася резолюція "до врахування". Вони не ставали основою відповідних рішень. У 1995 році ми навіть запропонували доктрину відносин із РФ, реакція голови СБУ Євгена Марчука була така: "На 95% - згоден". Але коли піднялося вище, реакція безпосереднього замовника (на той час президента Кучми - ред.) - невідома. Але якщо повернутися до РФ. Може хтось пам'ятає: був указ Єльцина "Про Стратегический курс России относительно стран-участниц СНГ". Цей указ - своєрідна точка відліку. На тлі Путінської політики тодішня політика виглядала досить м'якою, але тим не менше, вже тоді можна було зробити висновки: Росія уражена реваншистським синдромом. Це просто було питанням часу - коли вона від завульованих форм експансії перейде до агресивних воєнних форм.
Що, власне, трапилося вже в період Путіна. І не випадково що саме з часу "воцарствленія" Путіна 2003 року була прийнята Енергетична стратегія Росії, де в преамбулі чітко зазначається, що енергетичні ресурси є не лише базисом для розвитку російської економіки, але й інструментом проведення внутрішньої та зовнішньої політики.
Тепер це все працює ефективно, і не тільки на пострадянському просторі, а й по відношенню до країн-членів ЄС, які є основним ринком для нафти на нафтопродуктів, газу та електроенергії з Росії. Наш центр минулого року підготував спеціальний огляд "Гібридна війна в Східній Європі: невоєнний вимір, енергетичний компонент". Енергетична проблематика - це один з індикаторів намірів. Коли Росія веде енергетичну війну, це і енерго-інформаційна війна, навіть коли нема переривання постачання ресурсів. Вона полягає у тому, що створюється певна проекція загрози, а клієнти «Газпрому» роблять ті чи інші кроки, які ведуть у тупик.
Наприклад, Європейський Союз мав важіль впливу на політику Росії. Ви всі знаєте про резонансну справу - розслідування зловживань «Газпрому» - яка була ініційована 2011 року Єврокомісією,
а завершена 2013-го. Але результати не були оприлюднені. І тепер новий склад Єврокомісії то бере паузу для доопрацювання, для вивчення, то каже, що незабаром результати будуть оприлюднені. За підсумками цього розслідування «Газпрому» загрожують санкції в розмірі від 10 до 15 мільярдів доларів. Це дуже чутлива сума навіть для такої компанії, як «Газпром» у нинішньому її становищі.
І це, безумовно, важіль, але він не буде задіяний, бо є побоювання, що «Газпром» удасться до обмеження постачання газу в Європу. Але «Газпром» у будь-якому разі вдасться до обмежень. Як тільки вони відчують, що ЄС боїться, вони отримають зелене світло для продовження жорстких дій, і не лише щодо України.
Гібридна війна - це не винахід Путіна та його режиму, але вони застосували творчий та креативний підхід для розробки відповідних сценаріїв. Найнебезпечнішим таким синдромом є кримське зізнання чи одкровення Путіна, який підтверджує, що і так всі знали. Це свідчить про те, що гібридна фаза війни закінчується, і з огляду на безпорадну реакцію Заходу, Кремль готується до прямого воєнного вторгнення та зондажу інших країн:
якою буде реакція. За робочою гіпотезою вона буде чимось таким - між заспокоєністю та глибокою занепокоєністю. Якщо говорити про найближче майбутнє, то в чотиригодинному фільмі путінського кримського зізнання міститься своєрідне резюме. Для РФ нема потреби приховувати, що проти України ведеться війна. Казки про те, що в Криму «зелених чоловічків» одягали з місцевого супермаркету, які розповідалися протягом року, закінчилися. Захід тестували. Головного удару по режиму завдає удар цін на нафту, а не санкції.
Збільшення вогневої потужності бандугуповань, нарощування збройних сил на території АР Крим підтверджує, що наступ можливий. Щодо використання ядерної зброї. Стратегічного ядерного удару не буде, вони розуміють, що відповідь буде невідворотною. Інша справа - тактична ядерна зброя. Не виключаю, що будуть застосовані гібридні її варіанти. Тактична зброя - зброя поля боя. Не даремно, саме на ній сконцентрована увага. Крім того, особливості її застосування можуть бути такі, що її доставлятимуть, використовуючи цивільну інфраструктуру. І такий крок може не викликати миттєвої реакції Заходу.
Тому ми повинні виробити комплексний підхід до вивчення проблематики Росії. Не тільки вузько секторально, а зробити синтезований підхід, інформаційного, воєнного, енергетичного, політико-дипломатичного напрямків. Тоді ми зрозуміємо, що відбувається та яка може бути рецептура дій.
ЗА ЧАСИ ЯНУКОВИЧА РОСІЙСЬКИЙ НАПРЯМОК СПЕЦСЛУЖБИ БУВ ЗГОРНУТИЙ
Євген Марчук, екс-прем'єр-міністр України, перший очільник СБУ незалежної України:
У вас може виникнути запитання, чи існували раніше інституції, які б вивчали Росію? За роки правління Януковича всі інституції, спеціальні розвідки, зовнішня, військова і, назвемо так умовно, дипломатична (вона завжди інформує свої уряди про країни перебування) були повністю переорієнтовані з російського напрямку. Навіть більше. За роки "особливого президентства" Януковича російський напрямок у широкому діапазоні - інформаційне супроводження, воєнна тема, зовнішня політика, бізнес, енергетична політика - все було знищено. Вважається, поведінку Росії важко спрогнозувати. Це зовсім не так. За багатьма критеріями можна було спрогнозувати і початок анексії Криму,
та й саму можливість анексії. І не тільки спрогнозувати. І я робив офіційні заяви. Чому виявилося, що агресія була "сюрпризом" для України? Напрямок офіційно-розвідувального супроводження був повністю заблокований в Україні. Хоча деякі елементи поведінки Росії в останні місяці спеціалістами прогнозовувалися і навіть чітко передбачалися. Чому до цих експертних оцінок влада не дослухалася - інша тема. Але ми сьогодні бачимо, що таке Росія у оборонно-безпековому смислі. І примітивізовано-спрощена подача Путіна як недалекоглядного політика, якого здолають криза в РФ та хвороби, на початку агресії шкодить серйозному супроводженню Росії як ворога та агресора.
Що буде далі? Ми бачимо, що по-крупному Росія не збирається дотримуватися Мінських угод. Окрім, хіба що, обміну полоненими. Не треба вибудовувати ряд аргументацій, щоб знати - не приймуть ні "ЛНР", ні "ДНР" заздалегідь ніяких пропозицій України. Я не можу сказати, що Росія не дійде до використання ядерної зброї. Зараз усе може бути. Втім застосування стратегічної зброї повернеться до Росії з трьохкратним потенціалом.
Ніхто нікуди не сховається. Але є тактична ядерна зброя. Ядерна міна, або ядерна торпеда. Міна ядерна, це зброя очікування. Мовляв, ми замінували свої води. Але це не виглядатиме як ініціативне наступальне використання. Те саме з ядерними торпедами.
Те, що Путін залякує нас, - очевидно. Зараз Путін привів у повну бойову, нібито навчальну, готовність зброю. Що це означає? Бойова готовність зброї – це нормально. Але повна бойова готовність, весь арсенал, стратегічні бомбардувальники піднялися в повітря. Стартові наземні установки приводяться у стартовий стан. Атомні підводні човни вийшли у відкритий океан. Не думаю, що дійде до ядерної війни. Але думаю, що для Заходу, для неядерних країн, ФРН, Німеччини це дуже показово. Це розбудить їх розуміння до якого екстриму може дійти Путін. І Захід має бачити, з ким він має справу.
Ми повинні формувати нестандартні рішення. Наприклад, зараз відбувається накопичення та демонстративна підготовка наступу на Маріуполь. Але чи не стане це відволікаючим маневром від агресії, яка може початися на Чернігівському напрямку на Київ.
Я не виключаю цього.
Ще одна важлива задача - займатися просвітницькою роботою для суспільства та для Росії. Наприклад, воєнний стан. Вводити чи не вводити - тема висить у повітрі. Якщо до цього дійде, а розвиток ситуації не виключає, потрібно підготувати людей до того, що їхнє життя серйозно зміниться.
Мені бачиться, що для нашого центру є багато надзвичайно актуальних тем. Треба серйозно редагувати стратегічну та тактичну складову наших стосунків з РФ. Особливо, і перш за все, - на безпековому та енергетичному спектрах.
РОСІЙСЬКИЙ ІНФОРМПРОСТІР СТВОРЮВАВСЯ СТОЛІТТЯМИ
Віталій Портніков, публіцист:
Моя праця як експерта центру - логічне продовження того, чим я займався. Коли я почав займатися журналістикою наприкінці 80-х на початку 90-х років, у мене була абсолютно чітка ідея, що нам потрібно створювати свою можливість інформування української аудиторії. Бо ми завжди дивилися на Росію та Москву російськими і московськими очима. У час горбачовської перебудови вперше виникла можливість, коли українські журналісти, і я серед них, мали можливість самостійно інформувати українську аудиторію про те,
що відбувалося в Москві та Росії.
І таким чином ми зробили перші кроки до зміни уявлення наших співгромадян про ці реалії інформаційні і політичні, і економічні, і культурні, які існують у сусідній державі. Ми маємо усвідомлювати, що такий інформаційний простір, коли з Києва повідомлять у Москву, а з Москви потім повідомляють до Києва, до Мінська, до Астани та інших республік, створювався століттями, спочатку в Російській імперії, потім в СРСР. Досі ми з цієї ситуації не вийшли. Мене запитують: як ми маємо вигравати в інформаційному просторі. Ми маємо перевернути піраміду. Нам потрібно працювати з власними громадянами та власними журналістами. Більшість тих, хто займається журналістикою, перебуває, хоч у некритичному, та все ж полоні російських медіа.
Ці фахівці переважно є російськомовними, а не англомовними, не франкомовними чи італомовними. Робота з російськомовними джерелами є значно простішою, ніж з іншомовними. А здатність до аналізу джерел дуже низька. І я хочу вас переконати, проблема не в тому, що світ перебуває у російському інформаційному полоні.
У російському полоні перебуваємо ми з вами.
Зараз у російських ЗМІ у сенсі маніпуляцій з'явилися неймовірні речі. Російські ЗМІ вигадують цитати. І ми ці цитати поширюємо та починаємо сприймати за інформацію те, що подають вони. Там велика міжнародна та велика пропагандистська школа. У російських колег прекрасні навички викривляти переклад, створювати інтерпретації, придумувати цитати. Справжня українська незалежність почнеться з незалежності від російсько-федеративного інформаційного простору.
Україна та Росія - два різних світи, які перебувають у різних цивілізаційних та світових континентах. І якщо ми не будемо здатні дивитися на цей їх континент та розуміти, що це подорож у минуле, в абсолютно іншу ментальність, ми будемо весь час програвати.
Олена Мігачова, Київ.
