Суспільство

На похорон полковника Андрія Соколенка прийшло півтисячі львів'ян

20 трв•Gazeta.ua

20 травня на Личаківському цвинтарі у Львові поховали полковника Національної гвардії України Андрія Соколенка. Він загинув під Пропасною Луганської області у військовій машині "УАЗ-Хантер", що підірвалася на фугасі. Заупокійна Літургія відбулася у Гарнізонному храмі св. ап. Петра та Павла. Поховали на полі почесних поховань №67 неподалік могили його товариша - генерала Сергія Кульчицького, який теж загинув в зоні АТО.

"Сьогодні показано, яким повинен бути чоловік сильним, хоробрим, з гарячим серцем та холодним розумом. Він повинен уміти встати на захист своєї країни, родини. За честь офіцера віддав найдорожче життя", - після літургії каже священик.

Коли похоронна процесія рушила на цвинтар, за її маршрутом перекрили рух транспорту. На похорон зійшлося понад півтисячі львів'ян. Соколенко служив у військовій частині 3002.

"Тяжка втрата, передусім, для родини. Будь-які слова не вгамують біль і горе втрати сина, батька, брата, чоловіка. Тяжка втрата для нашої бригади, для всієї Нацгвардії. Він був одним із найкращих офіцерів. Важко говорити про нього в минулому",

на цвинтарі каже прощальне слово полковник Петро Шуляк.

Поховали полковника з військовими почестями під національний гімн та вистріли в небо. Труну накрили українським прапором. У Соколенка залишилася дружина Ірина та донька Аліна.

"Андрій служив у внутрішніх військах, перейшов у міліцейський батальйон, тоді знову до нас повернувся. Він дружив з генералом Кульчицьким. Докорінно змінили вигляд військової частини. Ремонт у своєму кабінеті робив за власні кошти. Завжди порадить, допоможе. Навіть старші по званню та віку приходили до нього по пораду. Ніколи не кричав, завжди все вирішував спокійно через себе перепускав", - на цвинтарі пригадує Марія Кузен з військової частини 3002.

Андрій Соколенко на Схід поїхав четвертий раз.

"Питали його, чи не страшно. Казав: "Це мій обов'язок. Я повинен захищати свою Батьківщину". Намагався першим поїхати, аби інших захистити. Його мама львів'янка, батько з Бердянська Запорізької області, ще обоє живі. Тато та брат теж полковники. Андрій до нас прийшов молодим лейтенантом. Ірина працювала у магазині на території, поженилися.

У доньці душі не чаїв. Вони увесь час винаймали житло. Нещодавно отримав квартиру, починав робити ремонт тільки живи", - додає Марія Кузен.

На похорон полковника прийшла дружина Володимира Боднара волонтера з львівської організації "Варта-1", який загинув разом зі Соколенком. Коли його поховають, ще невідомо.

"Я навіть не знаю подробиць, що насправді трапилося. Якби дізналася хоч якісь деталі, можливо, мені би було легше. А так не вірю, що Володі більше нема. На Схід він їздив через тиждень. Казав: "Я маю бути там. Як не я, то хто?" Цього разу не питала, коли повернеться. Тільки просила: повернися. Казав, що я приїде, повезе дітей на море. У нас їх троє донька та сини. Коли це трапилося, а я ще не знала, як воно не парадоксально звучить, мені було легко на душі. Діти півдня татові писали смс-ки, від нього жодної відповіді", - плаче Леся Боднар.

Нагадаємо, що 17 травня на ґрунтовій дорозі поблизу міста Пропасна на Луганщині на лінії розмежування вогню підірвався військовий автомобіль "УАЗ-Хантер". У машині перебували два нацгвардійці Андрій Соколенко та військовий водій Іван Попіль, та три волонтери. Вижив лише Андрій Романчак. У нього 50 відсотків опіків тіла.

Івана Попіля теж поховали 20 травня на цвинтарі у рідному селі Заріччя Самбірського району Львівської області. У січні йому виповнилося 20 років.

Юлія ЛІПІЧ

ФОТО: Ярослав ТИМЧИШИН

Читайте ще