Схоже, що російська пропагандистська машина відносно України переграла (перехитрила) саму себе, роблячи основний упор на факторі страху - залякуванні і приниженні українців, одночасно всіляко звеличуючи себе і свої імперські амбіції. Пише у своєму блозі військовий психолог Олександр Ткаченко.
Основна ставка була зроблена на те, що українці злякаються і розбіжаться, залишивши свою Батьківщину на розтерзання супостату. Але прорахувалися. Українці на Майдані перемогли страх. Тоді молоді хлопці з дерев'яними і бляшаними щитами пішли на снайперські кулі і не відступили, не злякалися. Почуття особистої гідності та патріотизму перемогло. Перемогло ціною Небесної сотні. Зате злякалася і відступила владу.
Зараз цей фактор (або скоріше синдром) страху фактично накрив жителів Донбасу, особливо на територіях, непідконтрольних ВСУ.
Зараз страх визначає їхнє життя. Якщо у українських військових все тримається на почутті патріотизму і особистої гідності, то у військових російських формувань та людей, що там живуть, все тримається на страху. Я це чітко бачу і відчуваю, спостерігаючи і спілкуючись не тільки з українськими військовими,
але і з місцевими жителями, в тому числі і з Донецька. Я кажу прямо, що "у вас немає духу" на те, щоб мати особисту гідність і власну думку. Вони зазвичай спочатку намагаються заперечувати, як правило киваючи на поганого Порошенко і хорошу Росію, яка їх зараз годує, але дуже скоро поникають, замовкають і опускають очі, не маючи більш вагомих аргументів вже особистого характеру.
Адже ті приниження людської гідності і розорення власного будинку, які вони спровокували і тепер дозволяють чинити з собою всякому місцевому криміналу і прийшлим російським "добровольцям" різних мастей, окрім як тваринним страхом пояснити не можна. Вони навіть воюють від страху, що їх знищать свої ж (прийшлі російські війська це вже чітко продемонстрували своїми зачистками незалежних бандформувань бойовиків). Наші бійці на передовій це не раз спостерігали, особливо в моменти безпосередніх зіткнень з противником і його поведінка після наших дій у відповідь. Ступор, паніка, істерика - звичайні реакції на страх.
Очевидно, що поріг адекватної реакції на страх у росіян виявився значно нижчим,
ніж в українців. Тому, російська пропаганда більше залякала своїх же росіян. Це яскраво демонструє відома реакція полонених російських Грушників, які одразу виклали всі секретні дані і боялися, що під час хірургічної операції злісні українські хірурги виріжуть у них органи. Тому навіть відмовлялися від наркозу. Я сам, проводячи психологічну підготовку молодого поповнення до бойових дій, використовував російське відео з інтернету, спрямоване на залякування наших бійців. Реакція виявилася зворотною! Після перегляду хлопці ставали ще більш зібраними і готовими йти в бій, чітко розуміючи, від кого і від чого потрібно захищати свою Батьківщину, причому, навіть ті, у яких до цього були якісь сумніви. Я навіть підозрюю, що переважна більшість росіян, так "люблять" свого президента, роблять це теж від страху. Тому що не знають, як бути і як жити далі, що робити зі своєю такий великий територією з таким приниженим і ображеним російським народом. Та ще з "ватою" в голові.
Може тому і зачепили Україну, як берегиню Київської Русі, яка вже знайшла єдність і гідність, сподіваючись на допомогу? Але зробили це за звичаєм не по-людськи, по-дурному. Може, настав час попросити вибачення за скоєне і покаятися, щоб потім нормально попросити про допомогу ... Поки ще не пізно. Сподіваюся, що знайдеться у росіян щось краще меншість, у якого все-таки вистачить духу це зробити.
