Суспільство

Серпень 1985 року - фатальний в історії авіації

Серпень 1985 року став місяцем, коли загинули найбільше людей в історії комерційних авіаперевезень. Чому він був таким смертельним і що відтоді змінилося?

В історії авіації є багато сумних пам'ятних дат. Та одна з них стоїть цілком окремо.

Три десятиліття тому лише за один місяць в авіакатастрофах загинули 720 пасажирів і членів екіпажу - більше, ніж будь-коли до того чи опісля.

Ці смерті настали внаслідок чотирьох окремих інцидентів. Катастрофи мали різні причини. А літаки, які зазнали аварії, були різних типів - від Boeing 747 із сотнями людей на борту до маленького турбогвинтового літачка з вісьмома пасажирами.

Найгіршою була катастрофа рейсу 123 японських авіаліній Japan Air Lines (JAL), у якій загинули 520 зі 524 людей на борту. Ще 137 людей загинули в катастрофі рейсу 191 компанії Delta, який потрапив у сильну турбулентність, заходячи на посадку в аеропорту Даллас/Форт-Ворт.

Того ж місяця 55 людей загинули через пожежу на борту рейсу 28M британського перевізника British Airtours в аеропорту Манчестера. А на маленькому летовищі в штаті Мен розбився найменший літак компанії Bar Harbor Airlines.

Кожна з цих катастроф залишила тривалу спадщину - як у пам'яті родичів загиблих, так і в технологічних чи процедурних змінах, які було запроваджено після них.

Найбільш смертоносною була катастрофа рейсу 123 авіакомпанії Japan Air Lines. 12 серпня 1985 року Boeing 747 летів із Токіо до Осаки, коли розірвалася герметична перегородка між кабіною і хвостовою частиною - шпангоут.

Вибухова декомпресія вивела з ладу вертикальний стабілізатор, або кіль. Це також зірвало роботу гідравлічних систем борту. Літак почало кидати вгору і вниз.

"Екіпаж героїчно боровся понад півгодини", - розповідає Грем Брезвейт, викладач безпеки і розслідування катастроф в університеті Кренфілда. Та коли літак опустився до 4000 метрів, пілоти повідомили, що втратили контроль над машиною.

747 почав останній спуск. "Вони були над дуже гористим місцем", - розповідає Брейзвейт. Висота швидко падала. Літак крилом зачепив гору, потім вдарився об інший кряж, перевернувся і впав догори дном.

Від часу різкої декомпресії минуло 32 хвилини - достатньо, щоб дехто з пасажирів написав прощальні записки своїм рідним.

Слідчі дійшли висновку, що причиною катастрофи став неякісний ремонт, проведений за сім років до аварії. Хвостова частина літака тоді вдарилася об злітну смугу і отримала пошкодження.

Гермошпангоут треба було відремонтувати однією пластиною зміцнювача з трьома рядами заклепок. Але механіки використали дві окремі пластини, одна з яких мала два ряди заклепок, а інша - тільки один. Компанія Japan Air Lines не помітила цього промаху.

Для Японії та катастрофа стала величезним шоком і мала глибочезні наслідки, каже Брейзвейт. Хай як дивно, але компанія-перевізник у квітні 2006 року відкрила музей, присвячений катастрофі рейсу 123. Тут зберігаються уламки літака, передсмертні записки, написані пасажирами, та бібліотека авіаційної безпеки. Всіх працівників авіаційних компаній змушують відвідати цей музей.

Дехто припускав, що якби японська влада раніше надіслала на місце катастрофи рятувальників чи звернулася по допомогу до персоналу американської авіабази неподалік, вдалося би врятувати більше пасажирів рейсу.

Невдовзі після катастрофи начальник служби технічного обслуговування компанії JAL Хіру Томінага вчинив самогубство,

залишивши записку такого змісту: "Я спокутую своєю смертю".

Однак ця катастрофа дуже рідкісна, бо її можна пояснити однією і цілком уникною механічною несправністю. Провина за неполадку лежала на інженерах та інспекторах з техніки безпеки компанії-перевізника, тому ця авіакатастрофа не мала ширших наслідків для авіаційної галузі.

Девід Лермаунт, редактор із питань безпеки ресурсу Flight Global каже, що неправильний ремонт був "великою помилкою, якої просто не мало бути". Та на якісь процедури з техніки безпеки чи ремонту та катастрофа не вплинула.

Інша річ - катастрофа, що сталася через 10 днів в аеропорту Манчестера. Та аварія стала визначальною подією в історії безпеки авіаперевезень.

Розповіді про жахливу катастрофу

Чартерний рейс на Корфу готувався злетіти, коли через пробоїну в баку пального на крилі літака спалахнув вогонь. Пілоти скасували зліт, та не одразу усвідомили, що судно горить. Вони скерували літак проти вітру, через що полум'я перекинулося на фюзеляж і пасажирів.

Майже всі, хто тоді загинув, задихнулися.

"Вцілілі пасажири були шоковані тим, наскільки швидко забракло повітря",

- каже експерт з авіаційної безпеки Грем Брезвест. Згодом слідчі з'ясували, що евакуація пасажирів з охопленого полум'ям борту була повільна через надто вузький проміжок між місцями в районі аварійного виходу над крилами літака, а сам люк аварійного виходу було надто важко вибити.

"Пасажири кричали гуртом: 'Пожежа! Пожежа!' У мене промайнули сотні думок. Де мої рідні? Як вони звідси виберуться?"

Джон Бердмор був одним із уцілілих пасажирів на борту рейсу 28М компанії British Airtours, який зайнявся в аеропорту Манчестера 22 серпня 1985 року.

Тоді загинули 55 людей. Він і досі не може забути той жах, який пережив, намагаючись втекти з охопленого полум'ям борту.

Як катастрофа British Airtours 1985 року вплинула на безпеку авіпасажирів.

Унаслідок тієї аварії дизайн усіх комерційних літаків було змінено, щоб збільшити шанси на виживання людей. Прохід до аварійних виходів зробили ширшим, а крісла почали обробляти речовиною, яка блокує вогонь. Після манчестерської катастрофи в літаках запровадили освітлення підлоги до аварійних виходів, а панелі корпусу і стеля стали вогнестійкими.

Компанії переглянули також процедури евакуації пасажирів у випадку аварії.

Процедури техніки безпеки для пілотів у випадку аварії борту на злітній смузі також помінялися. Вони тепер зобов'язані якомога швидше зупинитися, беручи до уваги напрямок вітру.

"Щось же повинно виправдати смерть 55 людей", - каже Вільям Бекетт, чия 18-річна дочка Сара померла в манчестерському аеропорту. То мав бути її перший в життя політ. Вона навмисно вибрала місця в хвості літака, бо ті четверо пасажирів, які вижили в японській авіакатастрофі сиділи на задніх сидіннях.

Повітряна яма

Правила авіаційної безпеки змінили і після катастрофи літака авіакомпанії Delta в Техасі 2 серпня. Літак саме заходив на посадку, коли потрапив у повітряну яму.

Він розбився на північ від посадкової смуги, прокотився по землі через автомагістраль, убивши одного водія, а потім - врізався в дві цистерни з водою і загорівся. Зі 163 пасажирів і членів екіпажу вціліли лише 27.

Розслідування причин катастрофи з'ясувало, що хоча пілот був досвідчений, йому бракувало знань про дії в умовах повітряних ям. Бортовий радар був здатен виявити грози,

але не такі атмосферні явища.

"У ті часи не було розуміння структури спадного пориву, - каже Лермаунт. - Досвіду було мало. То був збіг обставин, та після тієї аварії дуже швидко запровадили систему попередження про перепади вітру для пілотів".

Федеральна адміністрація цивільної авіації США невдовзі після того почала вимагати таких систем від усіх комерційних авіаперевізників.

Літак, який віз Саманту Сміт

Остання катастрофа серпня 1985 року сталася, коли літак компанії Bar Harbor Airlines, що здійснював рейс 1808, не долетів до посадкової смуги муніципального летовища Обурна-Льюїстон у штаті Мен і розбився. Загинули всі, хто був на борту - шість пасажирів і двоє членів екіпажу.

Катастрофа малого літака не викликала б великої уваги, якби не та обставина, що на його борту летіла 13-річна Саманта Сміт, яка стала відомою після листа радянському лідеру Юрію Андропову з проханням не розпалювати війну. Після цього вона відвідала СРСР, її візит набув великого розголосу, а сама вона знялася в американському фільмі.

У Радянському союзі поширилися чутки про те, що та катастрофа була невипадкова,

але розслідування не виявило жодних підозрілих обставин.

Слідчі дійшли висновку, що причиною аварії стала неполадка наземного радару і недосвідченість пілотів, які не зуміли посадити літак у дощову ніч. І президент США Рональд Рейган, і радянський лідер Михайло Горбачов надіслали співчуття родині Саманти.

Таким був сумний кінець трагічного місяця серпня 30 років тому. Але, як каже Девід Лермаунт, тоді аварії шокували не так, як сьогодні. Бо всередині 80-х частота авіакатастроф була куди вища, ніж зараз.

"Авіаційна галузь у той час була зовсім інша, - каже експерт з авіабезпеки. - Зараз вона набагато складніша і безпечніша. Правила і заходи безпеки відтоді цілковито трансформувалися. Зараз неможливо навіть уявити, як тоді було. Аварії були звичним явищем".

Від 1990-х кількість смертей в авіакатастрофах іде на спад. Якщо не брати до уваги стрибка в 2014 році, коли сталися дві великі катастрофи з літаками компанії Malaysia Airlines (зникнення рейсу MH370 і збиття рейсу MH17 над східною Україною), а також - катастрофа рейсу Air Asia, який летів до Сінгапура.

А загалом більшу безпечність сучасних рейсів можна пояснити змінами, запровадженими в авіації після трагічного серпня 1985-го.

Читайте ще