Суспільство

Славнозвісний "Заповіт" Тарас Шевченко написав у тодішній Полтавській губернії (ВІДЕО)

9 бер•Vpoltave.info

Славнозвісний вірш у формі послання Тараса Григоровича Шевченка «Заповіт» був написаний Великим Кобзарем 25 грудня 1845 року в м. Переяслав, що входив тоді до складу Полтавської губернії.

З історії твору: Листопад 1845 року видався мокрий, вітряний і холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла дужче, ніж зазвичай, бо тоді він, працюючи в складі Археографічної комісії, мусив увесь час їздити по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі.

Вранці поет виїхав із села В'юнище до Андрушіва, у дорозі змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті.

Думи роєм носилися в голові, просилися на папір. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів.

Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби.

Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.

Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що залишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки: «Як умру, то поховайте…».

Вірш написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане дуже популярною піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки в його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів — може, в останній раз — сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт, йдетьс на wikipedia.org.Сьогодні ж журналісти Полтавського Громадського телебачення перевірили полтавських чиновників на знання "Заповіту".

Читайте ще