Суспільство

Політики використовують ЛСД, тому що люблять «лайки» - експерт

Як політики маніпулюють суспільною думкою в соціальних мережах, чому останнім часом їх більше цікавить, що про них думають в інтернеті, ніж реальне життя, в ефірі «ГС» розповіли голова ГО «Українське піратське співтовариство» Сергій Яригін і ЛСД Олександр Барабошко. Політичні бої сьогодні можна спостерігати не тільки в стінах парламенту. Битви переміщаються і в соціальні мережі. Саме там відомі українські політики і чиновники формують значну частину свого електорату і створюють свої ідеальні образи. Соцмережі стали інструментів впливу на суспільну думку, інформаційні «розборки» все частіше ведуться в режимі онлайн.

Для того, щоб перемогти в цьому протистоянні, політики все часто звертаються за допомогою до фахівців: «ботів», блогерів і ЛСД.

Голова всеукраїнської громадської організації «Українське піратське співтовариство» Сергій Яригін в ефірі радіостанції Голос Столиці розповів, як політики маніпулюють громадською думкою за допомогою своїх «інтернетних армій».

Давайте почнемо з термінології. «Боти», ЛСД - хто це?

- Термін «бот» пішов з комп'ютерної сфери. Це маленька програма,

яка виконує одні й ті ж дії. Тобто ті люди, які повторюють постійно одні й ті ж фрази або запрограмовані на певні дії, вони називаються ботами. Тролі вперше з'явилися в 1990 роках. Тоді вони були добрими. Коли приходив якийсь новий чоловік в тусовку в IT, і не розумів всієї термінології, над ним сміялися.

Переважно колеги?

- Переважно колеги. Зараз значення трохи змінився. Сучасні тролі - це, по суті, провокатори. Тобто, вони провокують в соціальних мережах на якісь певні дії.

ЛСД залишилися...

- ЛСД - це абревіатура, це лідер суспільної думки. Ці люди намагаються формувати громадську думку в соціальних мережах.

За які пости в соцмережах можна сісти у в'язницю. Коментар експертів

Давайте тоді розберемося, як це все працює?

- На сьогоднішній день всі ці категорії є інструментом для маніпулювання громадською думкою. Тобто, якщо подивитися на сьогоднішні діалоги між, скажімо, російськими і українськими користувачами, то у нас теж є «тролі», у нас теж є «боти», як і в Росії. Але в більшості випадків це не люди на зарплаті з нашого боку, а ті, хто намагаються висловити свою думку і відстояти свою позицію.

На внутрішньому ринку політики також користуються послугами фахівців в цій сфері?

- Так. Але відмінність наших політиків в тому, що вони не користуються «ботами», «тролями», в більшості випадків вони користуються ЛСД, тобто лідерами супільних думок. Це блогери, які, грубо кажучи, пишуть замовні статті. Їм теж потрібно на щось жити. Тобто, знову ж таки, це інструмент маніпуляції. На жаль, в Україні велика частина журналістики працює саме таким чином.

Скільки коштує одна публікація ЛСД, один пост, який вони розмістили на своїй сторінці в соцмережі?

- По-різному. Це залежить від потреби політика, як швидко йому потрібно щось вкинути в суспільство, щоб воно почало обговорюватися. Насправді, ціни всередині України невисокі. Від ста до декількох сотень доларів кожна публікація.

Інформація ж повинна бути такою, щоб на неї звернули увагу?

- Її повинно бути багато і постійно. Якщо ти публікуєш точку зору, яка тобі симпатична за гроші, - тобі просто пощастило. Але дуже багатьом пропонують зовсім іншу інформацію. Кожен має свою ціну.

Наші спецслужби раз в тиждень повідомляють,

що викрили квартиру, в якій сиділи люди, що розпалювали конфлікт і створювали республіки в соцмережах?

- А наскільки вони є ЛСД? Це «спамери», «флеймери», які розкидають інформацію, завалюють повністю інтернет. Тобто нормальна технічна робота.

Наскільки важливо, що пишуть в соцмережах?

- На мій суб'єктивний погляд, соціальні мережі як би задають тон суспільним процесам. Але вони не управляють цими процесами.

Наскільки часто виходить так, що в соцмережах політики промацують аудиторію?

- Потрібно дивитися на те, що в соціальних мережах сидить незначна кількість людей. Тобто, сидить молодь. Уже підтяглося покоління 30-40 років. Ось вони вже починають ходити на вибори. Молодь на вибори просто не ходить.

А пенсіонерів немає в соцмережах...

- Пенсіонерів немає в соціальних мережах. Тому, на мій погляд, вплив соціальних мереж на виборчі процеси дещо перебільшено. Там дійсно відбувається все дуже бурхливо. Емоції б'ють через край. Але реального результату, на мій погляд, абсолютно немає.

Щодо створення вірусів в інтернеті. Це просто бізнес, коли створюються інтернет-програми,

які в необхідний момент з вашого облікового запису починають розсилати якісь ролики, тексти, публікації?

- Абсолютно правильно. Тобто, це знову ж таки один з інструментів впливу. Перше їх поява - це була забава, наступний етап - це промислове шпигунство, який зараз використовується. І третє - це інструмент використання величезної кількості комп'ютерів для розсилки листів, для реакції в соціальних мережах.

Такі послуги купуються, якщо це бізнес?

- Ці послуги купуються.

А можете в цінах зорієнтувати?

- Все залежить і до кого звертаєшся, і якість аудиторії, і кількість серверів. У нас практично цього ринку немає. Дві країни цим бавляться. Це Китай і Росія. Ось у них, дійсно, це величезний бізнес, який працює на весь світ.

Як ви оцінюєте ефективність інформвійськ?

- Дуже важко оцінити ефективність, тому що немає відкритих даних. Те, що відбувається зараз в Росії, допустимо, з Сибірської Народною Республікою, мені здається, там є участь нашого Мінінформполітики.

Тобто на їхній ринок потрапили якимось чином?

- Абсолютно правильно. Ми підтримуємо там певні рухи. Те, що вони роблять у нас,

ми робимо у них.

ЛСД часто привласнюють собі заслуги звичайних користувачів, які просто відстоюють від душі інтереси держави. Мінінформполітікі робить так само?

- Я звернув увагу, що у нас не тільки привласнюють результати, але і сприймають той досвід, який був створений звичайними користувачами. Під час Майдану величезну роль зіграла діаспора в соціальних мережах. І зараз українське МЗС дуже щільно працює з українською діаспорою за кордоном і використовує методи і допомогу діаспори у просуванні в соціальних мережах.

А що це за методи?

- Перше - відкритість і прозорість. Наприклад, посли в Австрії, в Фінляндії, наші консули в багатьох країнах після інформаційної війни, яку підняла діаспора, знайшли спільну мову з ними і щільно працюють.

Чи потрібен сайт «Миротворець» українцям? Лідери G7 звернулися до України з вимогою закривати цю ініціативу...

- Не зовсім правильно, вони звернулися з вимогою прибрати персональні дані. Але, з іншого боку, зайдіть на сайт МЗС будь-якої країни, зокрема, Росії. Там є список акредитованих журналістів. Там їх дані більш повні, ніж надані «Миротворцем».

На мій погляд, це не персональна інформація. Це контактна інформація. Адрес немає.

Але це окупована територія, ми розуміємо, що їх життю може загрожувати небезпека. Чи не вважаєте, що можна було б індивідуальну особливість врахувати?

- Не може бути індивідуальною особливості. Робота журналіста - висвітлювати події. Він дійсно повинен залишити сліди, що він там був. З огляду на ситуацію на сході України, він повинен там реєструватися. І якщо він приїхав і спотворив інформацію, яку там набрав, чому не повинні знати, хто це зробив?

Робота держави необхідна, щоб розуміти, що в інтернеті є необхідна інформація?

- Держава сюди не повинна втручатися. Інтернет - це структура, яка саморегуляється.

У Туреччині Twitter закрили через загрозу державі...

- Це маячня. Не можна тиснути на свободу інформації. Чому все борються за свободу слова, кажуть, що це добре, а свобода інформації - це погано?

Один з лідерів суспільної думки (ЛСД) Олександр Барабошко також в ефірі 106 FM розповів про особливості роботи в соцмережах і впливу на користувачів цих спільнот.

Вас можна назвати ЛСД?

- Я не знаю. Деяка частина людей мене читає, в «Фейсбуці» 30 тисяч, в інших мережах - сумарна аудиторія близько 50 тисяч. Для певної аудиторії я, можливо, є лідером суспільної думки.

- Не так у нас багато людей, у яких набагато більше аудиторія, ніж у вас.

- Я думаю, що більше, ніж у мене, - приблизно у 100-150 чоловік.

В одному інтерв'ю ви говорили, що займаєтеся роботою на певні політичні сили в міру необхідності...

- Про інших не можу сказати, а про себе скажу, що періодично таку інформацію розміщую. Я не скажу, що на постійній основі, але періодично звертаються. Є внутрішні бар'єри, які мені дозволяють розміщувати ту чи іншу інформацію.

Чиновники пропонують закривати сайти через порушення авторських прав, відкриваючи шлях до провокацій

Скільки може коштувати одна публікація?

- У мене це може коштувати від ста доларів.

Українські політики часто звертаються до ЛСД?

- Останнім часом політиків стало більше хвилювати те, що про них думають в «Фейсбуці», ніж реальне вирішення проблем людей. Відповідно, вони хотіли б витрачати гроші на таку картинку. Можливо, не самі політики,

а ті, хто їм допомагає. В результаті зараз дійсно частіше звертаються, ніж раніше.

А це помилковий пріоритет? Чи варто направляти вектор своєї роботи на соціальні мережі?

- Мені здається, що багато людей втрачають зв'язок з реальністю, вони поглинаються паралельною реальністю, яка не відображає стану речей. Якщо є ті чи інші ефективні інструменти, було б дивно їх не використовувати. Це велика мильна бульбашка, яка за деякий час лопне.

Як часто ЛСД, «боти» вкидають дезінформація?

- Щодня. Існують ті чи інші люди, які цим займаються.

Це теж коштує грошей?

- Раніше в Україні була ситуація, коли політики коментували від неіснуючих людей інформацію на політичних сайтах, перекриваючи негатив про себе. Зараз цього всього немає через те, що люди більше інтегровані в соціальні мережі. Відповідно, всі ці структури раніше забезпечували сайти, а зараз перебралися в соціальні мережі. Звичайні люди можуть спілкуватися з фальшивими акаунтами.

Їх же не важко ідентифікувати...

- Проблема в тому, що ці люди достатньо обізнані про тонкощі роботи тих чи інших соціальних мереж, і, відповідно, виникає така ситуація. Люди, які працюють в інтернеті тривалий час, ідентифікують фальшиві акаунти і не звертають уваги. Є таке правило: якщо ти хочеш дуже швидко відреагувати, візьми шматок алое, поклади в рот і коли перестане гірчити, реагуй. За це період можна зрозуміти, в чому річ.

Раніше в ефірі 106 FM політолог Микола Спиридонов заявив, що Мінінформполітики себе не виправдало, і тепер цензурою займеться Держтелерадіо.

Читайте ще