Суспільство

Марш рівності. З дрібними провокаціями, але без «кривавої каші»

12 чер•Тиждень.ua

- Пропустіть, я громадянин України, я хочу пройти всередину і висловити цим п*дарасам все, що про них думаю! – хитаючись о восьмій ранку бубонить чоловік у джинсовій куртці десятку поліцейських  біля металошукача. Марно, вони лишаються невблаганними, не пропускаючи п’яного борця за сімейні цінності до місця проведення маршу.

Цього року організатори дійства вирішили не ховатися і відмовилися від підвищеної конспіративності. Як відомо, це вже третій прайд, чи то Марш рівності, який відбувся у Києві. Перший пройшов у далекому 2013-му, на проспекті Перемоги. Тоді опонентами представників ЛГБТ-спільнот були хіба що фанатичні прихильники УПЦ МП з іконами і здоровезними хрестами. Націоналісти, представлені ВО «Свобода» прийшли на подію аж за 1,5 години, так і не зустрівшись з «проклятими содомітами». 2015-го за рівність прав ходили на Оболонській набережній. Проте рік тому події розгорталися дуже гостро, і акція завершилася вибухом чи то саморобної гранати, чи то петарди із цвяхами – поранило з десяток людей, один правоохоронець ледь не загинув від отриманих поранень.

2016-го за локацію для себе ЛГБТ спільнота обрала парк Шевченка. Організатори заявили, що планують пройти ходою до метро Льва Толстого і не більше. Проте така ініціатива викликала несприйняття у поборників традиційних цінностей. Деякі з них навіть обіцяли «криваву кашу» посеред Києва. Тому цьогоріч у центрі столиці можна було спостерігати безпрецедентні заходи безпеки: тотальне оточення кількох кварталів у кілька поліцейських кордонів, залізні паркани, встановлені на підходах, десятки кінологів із собаками, автозаки, загорожі з автобусів, рамки металодетекторів. І кілька тисяч правоохоронців. Востаннє їх у такій кількості можна було спостерігати хіба що під час Майдану.

- Я за традиційну сім’ю! Що ви тут розвели Содом?! Ви пропагуєте одностатевий секс!– кричить з-за спин поліцейських чоловічок із плакатом «Український вибір – традиційна сім’я».

- Вибачте, але ми тут не про секс, ми тут про права людини. Крім вас тут про секс і не говорить ніхто, – відказує хлопець з першого ряду колони, яка майже рушила, – До того ж я не хочу, щоб хтось мені вказував чи за мене вирішував,

от як ви, яка в мене має бути сім’я. Просто спробуйте це зрозуміти, – пояснює він і відходить. Колона рушає.

Чути, як з парку кричать «Ганьба!» До скандування приєднується частина телеоператорів, які човгають ногами попереду марширувальників. Поліція не надто делікатно видавлює таких противників за межі проїжджої частини на тротуари. В небо злітають "антигомодиктатурні" листівки. Деякі учасники Маршу рівності підбирають їх та уважно роздивляються. Колони вивертають на дорогу до метро. Над головами плакати: «Любов перемагає», «Права людини понад усе», «Щастя понад традиції», «Права ЛГБТ = права людини», «Безпека для всіх» тощо. Вдалині, на площі біля метро, швидко пробігає з тридцять «космонавтів» у напрямку Олімпійського стадіону. Колона зупиняється на перехресті Льва Толстого та Антоновича.

- Не йдемо, далі поки не йдемо! – кричить один з організаторів.

- Не випускайте їх далі, поки хай стоять – риплять рації в поліцейських.

Після п’ятихвилинної затримки марш рушає вулицею далі. Учасники скандують «Бунтуй, кохай, права не віддавай!» і потроху виходять на площу.

Тут їх вже чекає з десяток великих і малих автобусів. Для безпеки учасників акції їм організували транспортне перевезення. Частину з них садять у наземний транспорт і в супроводі поліції вивозять із центру міста подалі, у велелюдні місця, аби активісти мали змогу спокійно дістатися по домах. Частину ж садять у метро. Спеціально для цього навіть перекрили одну зі станцій.

- Ви взагалі поїзд організуєте, ні? – говорить невідомому на тому кінці радіохвиль один з командирів поліції.

Силовики шикуються у два ряди перед автобусами, закриваючи собою учасників маршу від можливих провокацій. Попереду розбирають залізний паркан, аби транспорт міг проїхати.

- Нікого не пропускати собі за спини! Так, навіть журналістів! Я вам дав прямий наказ! Виконувати! – кричить на своїх підопічних чоловік у формі, побачивши, як крізь стрій проходять медійники. Силовики стають щільніше.

З іншого боку, ближче до Хрещатика, перед залізним парканом зібралося кілька противників нетрадиційного кохання. В руках саморобні банери типу: «Пропаганда гомосексуалізму – злочин проти суспільства». Щоправда,

під час маршу про одностатеве кохання ніхто не говорив але, здається, це їх не бентежить.

«Слава Україні!», – заряджають учасники Маршу рівності й остаточно розходяться. Хто до метро, хто до жовтих «Богданів». Вулицею Великою Васильківською на великій швидкості рве перша колона з представниками ЛГБТ. На узбіччі стоїть ранковий знайомий, який намагався продертися до парку Шевченка. Досі п’яний.

- П*дари! П*дари! – намагається перекричати рев моторів борець за «традиційні права».

Внизу, біля вулиці Саксаганського, розмістився відомий на загал борець із наркотиками Ілля Кива. Виблискуючи лисиною, він радо дає коментарі журналістам.

- В час, коли у країні відбувається війна і гинуть люди, в центрі Києві відбувається масштабна провокація! Я проти дискримінації і провокації! – напружуючись, видає він.

Поряд – здоровезний чорний Хаммер. Це анонсований напередодні Дмитром Корчинським «Штаб по визволенню патріотів, захоплених поліцією за протидію оргії». Навпроти учасники штабу – розмістилися на розкладних стільцях. Час від часу вони тицяють перевернуті донизу пальці в бік «содомітів».

«Слава Україні!», – розноситься над площею Льва Толстого. Це прийшли представники «правих», які впродовж маршу блукали периметром силового кордону. Вони роззираються по сторонах у пошуках «п*дарів», проте марно.

- А що, гоміки вже роз’їхалися? Маршу не було? Він закінчився? От блін, – питає в журналістів хлопець у чорній футболці і джинсових шортах.

Вони роблять коло по навколишніх кварталах, збиваються купи і знову виходять на площу.

- А.С.А.В! – потужно скандують вони. Поліцейські, між тим, вже повантажилися в автобуси і спостерігають за ходою з-за тонованого скла.

- Ах-ха-ха! Що, засцяли, п*дараси? Виходьте, поговоримо! – кричить зграйка «правих». Жодної реакції.

«Геїв – депортуємо!» – кричать «праві», підходячи до входу в метро. "Зіг хайль - Рудольф Гесс-Гітлерюгенд - СС" – починають заряджати вони біля входу до метро, кидаючи «зіги».

- Та ні, це не гоміки, це нормальні, наші, з Правого сектора, – з якоюсь теплотою в голосі говорить жіночка із плакатом «Пропаганда содомії – злочин проти суспільства» своєму чоловікові.

В метро «правих» не пускають, тож вони рушають вулицею Пушкінською у пошуках учасників прайду. Нацгвардійці, які саме розбирають залізну огорожу, втомлено спостерігають за ними, проте до жодних силових дій не вдаються. Вздовж вулиці, з обох боків, колону супроводжують патрульні. За півгодини «праві» розчиняються у провулках центрального Києва. Марш рівності остаточно завершується. На щастя, без анонсованої «кривавої каші».

Читайте ще