Декомунізація стерла з топографічної карти Полтави вулицю Паризької комуни, давши колишній дворянській нову назву. Тепер це вулиця Пилипа Орлика – козацького гетьмана, автора першої української конституції, талановитого поета та прогресивного українського дипломата
Тож проаналізуємо цей важливий політичний документ, прослідкуємо цікаві та пригодницькі епізоди біографії запального козацького ватажка, ну і звісно згадаємо, ким були паризькі комунари, і за що ж увійшли в історію ті вогняні революціонери.
Яскраве життя козацького топ-менеджера
Доля зіграла з Пилипом Орликом не дуже кумедний жарт. Автор важливого в історії України політичного документу народився не в Україні і помер за її межами. Привітні білоруські поля зустріли на світ маленького Орлика в далекому 1672 році. Це було недалеко від Мінська. Сім’я Пилипа мала родовите коріння. Славні нащадки литовської шляхти чеського походження — Орликів. Батько Степан Орлик служив у війську короля Речі Посполитої, загинув на 51-у році життя під час польсько-османської війни в битві під Хотином у грудні 1673 року.
Мати — Ірина Орлик.
Цілком логічно, що юний Пилип отримав престижну на той час освіту. Навчався він у єзуїтському колегіумі у Вільнюсі, а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив у 1694 році. Був топовим відмінником, мовою сучасності – мав червоний диплом. Під час навчання він проявив талант до ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, італійською та іншими мовами.
Кар’єру Пилип Орлик розпочав у релігійній організації. Він служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита. Але доля закинула молодого офіс-менеджера до Полтави. Він влаштувався на службу до Полтавському полку. Але довго у Полтаві Орлик не працював. Незабаром він став старшим військовим канцеляристом і реєстром головної військової канцелярії Війська Запорізького. Ну, щоб ви розуміли, це як зараз у Верховну Раду чи Кабінет міністрів влаштуватися. Велика шишка!
Ну а далі вже просто коронна посада — з 1706 року Орлик стає генеральним писарем і довіреною особою гетьмана Івана Мазепи.
Працював він і дипломатом,
представляючи інтереси козацької держави по всій Європі. Одним словом – цікаве життя у козака видалося.
А ще кажуть, що Орлик був неабияким крутим поетом, письменником та журналістом. Він залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» .
Видав навіть три поетичні книжки: «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693), «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі, та на честь полковника Івана Обидовського «Гіппомен сарматський».
Паризька комуна – міська рада анархістів, соціалістів та радикальних демократів
Франція, Париж. Світова столиця моди, енциклопедичних знань, мистецтва, екзистенціалізму, естетичного кіно та революції. Але крім того, місто на Сені подарувало нам мову та класику революції.
У грудні 1870 року Париж нагадував розбите корито. Французька армія зазнала поразки у боях з Пруссією. Наполеон ІІІ, який втягнув Францію у цю війну, був відсторонений від влади. Францією тепер правив уряд національної оборони, яким керував історик Адольф Тьєр.
Парижем снував голод і холод, люди страждали від безробіття, а влада не хотіла воювати з Прусією,
хоча в самому Парижі майже 300 тисяч нацгвардійців тільки й чекали наказу йти в наступ. Хоча, проблеми Парижу й Франції загалом розпочалися ще раніше. Наполеон ІІІ, колишній французький монарх, як то кажуть закрутив гайки, жорстко централізувавши владу. Але все ж таки Франко-Пруська війна зіграла тут визначальну роль. Зазнавши поразки, Франція була змушена виплатити 5 мільйонів франків контрибуції на користь Прусії. Німці мали анексувати французькі землі – Ельзас і Лотарингію. Окупаційні війська отримували продовольство за рахунок Франції. Цілком логічно, що проти такого стану справ виступила частина незадоволених французів, а саме – прибічники демократії, анархізму, соціалізму та комунізму.
Саме ця тусівка лівих та демократів створила у Парижі альтернативний орган влади – Республіканську федерацію Національної гвардії. Суть в тому, що Нацгвардія із самого початку була силою, готовою виступити проти Прусської окупації. Саме тому анархісти поєднали свої сили із нацгвардійцями, серед яких були в основному робітники.
Отже, французи годували окупаційну армію. Як наслідок – у Парижі зростали ціни на продукти.
Плюс під час війни, ще до укладання миру з Прусією, влада відмінила квартплату, що трохи полегшило становище пересічних парижан. Але тепер влада відновлює квартплату. Треба ж німцям контрибуцію платити. Та у людей нема грошей. Анти-владні настрої збільшуються.
Нацгвардійці, демократи та анархо-соціалісти починають озброюватися. Десь 17 березня 1871 року в Париж входять Прусські війська. Французька влада хотіли роззброїти нацгвардію. Але це навіть суперечило умовах франко-прусського миру. Якщо регулярна армія мала скласти зброю, то на рахунок нацгвардії німці та французи домовилися, що вона збереже свій бойовий склад, а також зарплату і харчові пайки, які були по-суті порятунком для півмільйона парижан від голодної смерті. Але Отто фон Бісмарк, лідер Пруссії, взяв і передумав, наказавши відібрати зброю та гармати у Нацгвардії.
Отже, уряд Адольфа Тьєра робить спробу обеззброїти Нацгвардію. Починаються сутички. Історик Тьєр розуміє, що битися в самому Парижі немає сенсу. Він пригадує 1848 рік, коли з міста тікав король Луї Філліп. Тому офіційна влада йде зі столиці.
Місто бере під контроль Центральний комітет Національної гвардії.
Центральний Комітет нацгвардії взяв владу на Парижем. Одразу були проголошені вибори до тогочасної Паризької міськради, яку анархо-соціалісти та комуністи назвали комуною. Тобто, виходить, що Паризька комуна – це міська рада Парижу, до складу якої входили радикальні демократи, соціалісти, анархісти та комуністи, яких вибрав народ Парижу в березні 1871 року.
Логічно, що монархістів, прихильників правих сил там бути не могло, бо ті підтримували діючий уряд Франції, який відновив оплати за квартири, змушував малих підприємців платити кредити і хотів ліквідувати Нацгвардію.
Отже, при владі у Парижі радикально-демократична, анархо-соціалістична міська рада. Їм би працювати, відновлювати економіку, порядок. Декларативно вони прийняли постанови по реанімації економіки, налагодженню міського життя. Але фактично, депутати Паризької комуни посварилися між собою і розділилися: революційні демократи хотіли запровадити жорстку диктатуру і терор, аби закріпити владу. Анархісти і соціалісти воліли не терором,
а ділом наводити лад у Парижі. В результаті 22 анархо-соціаліста заявили, що йдуть працювати по районам, вирішувати нагальні проблеми міста.
Утворився новий орган влади – Рада Комуни. Його обирали на основі загального виборчого права з різних округах Парижа міських гласних. Вони були відповідальні перед виборцями та в будь-який час могли бути відкликані зі своїх постів.
Відбулася реорганізація міськвиконкому. Комунари встановлювали зарплату в 6 тисяч франків на рік для всіх службовців різних комунальних установ незалежно від рангу. Винагорода членам Комуни було визначено в 15 франків на день, у розмірі заробітної плати кваліфікованого робітника. Комуна керувалася при цьому вимогою не лише «дешевого уряду», але й неухильним ліквідації всіх привілеїв і пільг.
Рада Комуни обирала зі свого складу 10 комісій. Кожна комісія мала свої цілі та задачі:
Комісія праці та промисловості – відновлення виробництва, торгівлі, громадських робіт.
Комісія громадських служб – робота пошти, телеграфу, транспорту.
Комісія зовнішніх відносин - зв'язки Парижа з іншими «комунами Франції».
Комісія громадської безпеки – порядок в місті, недоторканість Республіки.
Військова комісія - озброєння, обмундирування та спорядження Національної гвардії.
Комісія продовольства - постачання до Парижа продовольства.
Комісія юстиції – організація та реформа роботи суду.
Комісія освіти - підготувати реформу шкільної справи.
Комісії фінансів – розробка та складання бюджету Парижа.
Виконавча комісія - проведення в життя всіх декретів Комуни та постанов комісій інших.
Неефективність в діяльності Виконавчої комісії, а також в організації інших комісій, які не мали відповідальних керівників, викликали їх подальшу реорганізацію. На чолі кожного відомства було поставлено делегат Комуни, а комісії контрольно перетворилися в дорадчі колегії при цих делегатів. Всі 9 делегатів становили Виконавчу комісію Комуни, об'єднує та спрямовує роботу колегії. Однак, як і раніше, Виконавча комісія не була органом, наділеним усією повнотою влади.
1 травня 1871 було ухвалено декрет про організацію Комітету громадського порятунку з широкими повноваженнями щодо комісій, але на практиці цей комітет не зміг зміцнити становище Комуни,
і головне, не мав необхідних зв'язків з населенням Парижа.
Але більшість цих ідей комунари так і не змогли втілити в життя. 21 травня 1871 року війська уряду національної оборони увійшли в Париж. Почалися криваві бої, в ході яких Паризька комуна зазнала поразки. Згодом її лідерів розстріляли.
Конституція Пилипа Орлика: культурно-символічні аспекти
Конституція Пилипа Орлика. Зараз ми сприймаємо її, як дійсно конституційний документ, який на вищому законодавчому рівні врегульовував правовий статус держави – Війська Запорозького. Та насправді це був документ із символічними постановами, які декларували ідеї та принципи, на яких мала будуватися козацька держава.
Для початку варто зазначити, що Конституція Пилипа Орлика закріплювала православ’я, як основу релігію. І ніякої іншої віри. Тільки православ’я! Тільки хардкор!
Перший параграф присвячений питанню віри, основоположному для тогочасного людського суспільства. Тут заявлено про православ’я як панівну релігію в Козацькій державі, а також про відновлення автокефалії Української Церкви.
Третій пункт конституції говорить,
що треба відновити «давнє братерство» з Кримським Ханством. Ем, ну ви уявіть, щоби зараз у конституції було написано: «поляки наші браття, забудемо про Волинську різню, відновимо Річ Посполиту». Уявили? Складно, правда?
Суть в тому, що історію, право й документи 18-го століття треба розуміти мовою того часу. А тоді релігія та братські відносини з сусідніми державами закріплювалися в такий от священний спосіб.
Соціально-економічні аспекти козацької конституції
Конституція Пилипа Орлик у соціально-економічному сенсі давала більше позитиву навіть не козакам, а селянам та міщанам. По-перше, за конституцією, суворо заборонялася панщина.
Міста більше не мали утримувати війська, які йдуть в похід за свій кошт. Дрібні торгівці не платили податків. Та це ж просто #ПЕРЕМОГА.
Політичні аспекти
Тут все чітко, прозоро і «по-понятіям». Гетьман, як і зараз президент, – гарант цілісності кордонів держави. Є поділ на законодавчу, виконавчу та судову гілки влади.
Особливо важливий для наших сучасників – шостий параграф, де сформульовано основні принципи управління та функціонування органів державної влади.
Конституція Пилипа Орлика певною мірою ґрунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча влада мала належати раді (парламенту), до складу якої входили полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від всіх полків» і «посли від Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти активну участь». Рада повинна була збиратися тричі на рік: на «Різдво Христове, Свято Великодня та Покрови, а також за рішенням Гетьмана». Всі важливі державні справи гетьман як очільник верховної виконавчої влади мав попередньо узгоджувати, «на власний розсуд нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися».
Науковець, історик та юрист Сергій Кондратюк у статті Конституція Пилипа Орлика: її зміст та значення для утвердження демократичних засад для утвердження демократичних засад у сучасному державотворенні України підсумовує:
- Відтак Конституція Пилипа Орлика відображає не лише спробу правової організації державної та правової традиції українського народу, а й зміни владних відносин. Значення цього процесу стосовно інших народів у тому ж столітті узагальнено описав Томас Пейн, ствердивши, що «незалежність Америки, якщо її розглядати тільки як відокремлення від Англії, була б справою невеликого значення, якщо б вона не супроводжувалась революцією в принципах і практиці управління». Саме в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. - юридичні витоки багатьох явищ, зокрема сучасного суверенітету українського народу, розподілу влад, парламентаризму тощо. Тому звернення до історичного досвіду цього документа - це звернення до державних і правових ідей, які становлять історико-правову основу для загальнонаціональної ідеї політичного характеру, ідеї, що виражає саму суть духу українського народу.
Інфографіка: Рузанна Давітян