1 грудня виповниться 25 років з дня проведення Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Велику, якщо не визначальну, роль у проведенні референдуму та позитивних його результатах, які вплинули на визнання світом держави Україна,зробили мешканці Тернопілля. Безпосередні учасники тих подій – народний депутат України I-го скликання Володимир Колінець і представник депкорпусу Тернопільської міської ради та старший групи Павло Сливка в інтерв’ю «Номер один» розповіли, як галичанам вдалося зламати стереотип мешканців сходу та півдня тоді ще УРСР.Передісторія референдумуІніціативу провести Всеукраїнський референдум запропонував народний депутат, представник Народного руху України Ігор Юхновський.– 24 серпня 1991 року депутати Верховної Ради зібралися на надзвичайну сесію і 346 голосами «за» проголосили Акт незалежності України. Цього ж дня ВР прийняла постанову про проголошення незалежності, в одному з пунктів якої було записано: «1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності».
З трибуни ВР це запропонував голова Народної Ради І. Юхновський. Він це зробив без обговорення на зборах Народної Ради, які відбувались у цей день декілька разів. Тому цю пропозицію частина членів Народної Ради не підтримала і ми, депутати-радикали, кричали Юхновському: «Ганьба! Зрадник!». Це С. Хмара, Л. Скорик, Я. Зяйко, Ф. Свідерський, я та деякі інші. Мотивували це тим, що Постанова ВР про проголошення Акта Незалежності набуває чинності з моменту її набуття і підтвердження її на референдумі не обов’язкове. Ми тоді добилися оголошення перерви і зібрались на засідання Народної Ради. На ньому Юхновський переконливо пояснив, що тільки після підтвердження Акта Незалежності на референдумі світ визнає Україну як незалежну державу, і закликав нас взяти активну участь у проведенні референдуму. Депутати-радикали задавали йому багато запитань, але в кінці-кінців погодились на прийняття такої постанови. Після перерви вона була прийнята, а ми, депутати, роз’їхалися по округах пояснювати людям необхідність такого референдуму, – пригадує ті буремні події Володимир Колінець.
В унісон з рішенням про референдум Верховною Радою, звернення до тернополян, всіх українців та неукраїнців прийняла і Тернопільська міська рада. Як зазначає Павло Сливка, в ньому, зокрема, мовилось: «У результаті розпаду комуністичної імперії, історія востаннє дає нам шанс здобути свою державність, бути не рабами, господарями у своїй хаті, в якій, як писав велет думки й духу Тарас Шевченко, – своя правда, і сила, і воля. І тую свою правду, славу, силу і волю матимуть не тільки українці, а й євреї, поляки, росіяни, німці, греки, усі, для кого Україна стала Батьківщиною – матір’ю, бо мати однаково ласкава для всіх своїх дітей. Всім вона дає притулок і захист, всіх оберігає від лиха, всім дає благословення на справи добрі… Скажімо «так» незалежності України!».В авангарді стояв Тернопільський крайовий Рух – Щоб народ України, а особливо схід і південь сказав на референдумі «Так!», треба було сколихнути всю Україну, і цей подвиг здійснив Народний Руху України, в авангарді якого стояв Тернопільський крайовий Рух. У Києві було створено Центральний штаб з проведення референдуму,
який очолив І. Драч. А всеукраїнський рухівський штаб із проведення референдуму очолив наш земляк Василь Турецький. З 31 члена цього штабу 28 були тернополяни, – згадує тодішній активний «рухівець» пан Колінець.Тернопільська крайова рада НРУ розгорнула бурхливу діяльність.– Було проведено збори в усіх великих осередках Руху, на заводах і підприємствах області. Відбулася обласна рада голів районних рад НРУ з участю представників партій: УРП, Дем-ПУ, ХДПУ і громадських організацій. Проводилися збори громадськості, на яких обговорювались питання дій «рухівців» у новій ситуації. Співробітники крайових і районних рад Руху, просто «рухівці» та їхні симпатики приїздили у Всеукраїнський штаб, щоб отримати свіжі листівки, плакати, брошури та іншу літературу з питань референдуму. Цю роботу виконувала експедиційна служба Руху. Її оперативність проявилась і тому, що наша Крайова Рада НРУ забезпечувала всіх квитками, з Тернополя йшли автомобілі з листівками та іншою літературою у всі куточки Східної та Південної України. До речі, у Тернополі, Львові, Івано-Франківську,
Києві було надруковано понад 50 мільйонів листівок, плакатів. У нашій області не було сил, якихось угрупувань чи спілок, які б вели контрпропагандистської роботи! – зазначив пан Колінець. Згідно з розпорядженням Центрального проводу НРУ, Тернопільська область повинна була вести агітаційну роботу в семи областях України. Тернопільський крайовий штаб НРУ на своєму засіданні видав розпорядження про закріплення окремих районів нашої області за цими областями. А саме: Підволочиський, Заліщицький, Лановецький, Шумський проводили розяснювальну роботу у Хмельницькій області, Гусятинський, Чорктівський – у Полтавській, Монастириський, Бережанський, Зборівський – у Дніпропетровській, Теребовлянський, Борщівський – у Кримській, Збаразький, м. Тернопіль – у Запорізькій, Кременецький, Бучацький – у Сумській, Тернопільський, Козівський і м. Тернопіль – у Донецькій. – Оскільки наших агітаторів спочатку у Східній Україні не впускали до виступів у трудових колективах, представникам Руху Верховною Радою було видано посвідчення про те, що вони є представниками Тимчасової комісії з питань Всеукраїнського референдуму,
підписані заступником голови ВРУ І. Плющем. На основі такого документа наших представників реєстрували на виборчих дільницях. Тепер ми вже можемо тільки здогадуватись, який був би результат референдуму в тому випадку, – відзначив Володимир Колінець.На схід та південь України відправилося 8 депутатських групТернопільська міська рада теж вважала своїм першочерговим обов’язком узяти найактивнішу участь у проведенні референдуму. – Відповідно до рішення міської ради, було видано ряд розпоряджень міського голови В. Негоди, якими у східні та південні регіони України відряджались одразу вісім груп депутатів, як офіційно говорилося, для обміну досвідом депутатської діяльності, організації на підприємствах, в установах та населених пунктах громадсько-політичних акцій, – зазначив Павло Сливка.Під час цих поїздок депутати мали багато цікавих зустрічей, непростих розмов із тамтешніми керівниками та пересічними громадянами.Зокрема, група депутатів на чолі з Павлом Сливкою 22 листопада 1991 року вирушила до Донецька. Офіційно вони їхали в Донецьку міську раду для обміну досвідом роботи з донецькими депутатами.
Насправді головним завданням була агітація за голосування за незалежність України на Всеукраїнському референдумі 1 грудня.– Крім Донецька, ми відвідали Макіївку, Добропілля, районний центр Ханжонкове, Харцизьк. Поряд з листівками та плакатами на підтримку Акта проголошення незалежності України нас зустрічали плакатами, на яких було написано: «Требуйте референдума об обьединении Украини, Белоруссии, России. А на референдуме 1 декабря голосуйте «Нет»». Були і листівки аналогічного змісту. Обстановка була тривожною. Вороги української державності лякали донеччан переділами кордонів, митницями, необхідністю отримання віз для виїзду в Росію, розвалом господарських зв’язків з Росією, загрозою паралічу господарства Донеччини через нестачу нафтопродуктів. Такі настрої домінували і серед більшості депутатів Донецької міської ради, на сесії якої мені довелося виступити. Нашу групу зустріли спочатку насторожено, частина – навіть вороже, – продовжує розмову пан Сливка. Розповів Павло Сливка і безпосередньо про роботу в колективах та організаціях.– В інституті гірничої промисловості з нами була народна артистка України Яблонська,
яка прибула в Донецьк із групою митців з Києва. Тривалі дискусії точилися на заводі «Норд». Врізались у пам’ять слова генерального директора заводу В. Ландика (пізніше - віце-прем’єр України): «За Україну ми проголосуємо, але вас, «рухівців», я би ставив до стінки». Пам’ятною залишилася участь у багатотисячному мітингу в Добропіллі. Спочатку аудиторія зустріла групу агресивно, але після наших виступів обстановка змінилася. Депутатів ще довго розпитували про життя на Тернопільщині, запрошували в гості. Побувала група і в передвиборчому штабі кандидата у Президенти В. Гриньова, який розміщувався в приміщенні об’єднаного страйкому гірників Донеччини.У приміщенні страйкому виявили антиукраїнські листівки, які закликали сказати на референдумі «Нет!» незалежній Україні. Тут була також велика партія листівок, виготовлених у Донецьку для антиукраїнських сил Криму. Тільки після погрози звернутись у Центральну виборчу комісію та всеукраїнський штаб із проведення референдуму голова об’єднаного страйкому Сергій Тулуб (колишній заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони,
а перед тим міністр палива та енергетики) розпорядився знищити листівки. У присутності наших депутатів та депутата Донецької міськради, якого ми запросили, антиукраїнські листівки було спалено, – зауважив П. Сливка.Хвилюючою для наших земляків була зустріч в єдиній на Донеччині українській СШ №65. Вчителі та учні школи вже побували на Тернопільщині під час Різдвяних та Великодніх свят. Про це вони писали у шкільних творах. Ось уривки з учнівських творів. Олеся Мельниченко, учениця 7 класу, написала: «Я зрозуміла, що Західну і Східну Україну не можна розділити, як не можна розділити сім’ю. І що б не друкували в наших газетах, що б не говорили по радіо і телебаченню, я нізащо не повірю, що на Західній Україні люди бажають зла іншим».Але не на всіх підприємствах та установах Донеччини вдалося виступити тернополянам.– Депутатів не допустили виступити перед курсантами військово-політичного училища, хоча заступник голови міської ради Бичков попередньо домовився про це. Начальник училища нам прямо заявив, що «бандеровцев с Западной Украины он не пустит на территорию училища».
Не вдалось виступити і на шахті імені Засядька, бо без директора Ю. Звягільського (перебував у Києві) нас не пропустили на територію шахти. Ці два прикрі епізоди свідчать, що в Донецьку були потужні сили, які не хотіли проголошення незалежності. Але донеччани проголосували за незалежність, бо, як писала у своєму творі учениця 9 класу СШ №65 Донецька Інна Володарська, «на Тернопільщині я зрозуміла, що не має, не повинно бути України Західної та Східної, Україна повинна бути єдина і незалежна», – згадує Павло Сливка.98,76% мешканців Тернопільщини проголосували за Незалежність України!Діяльність тернопільського громадянського активу (і ряду інших) виявилась такою значною, що навіть у найкращих снах не гадалося, що понад 90 відсотків голосів віддадуть за незалежну Україну.Виборці нашого краю зайняли перше місце за відсотком голосуючих, які підтвердили Акт Незалежності України, – 98,76%. На другому місці Івано-Франківщина – 98,42%, на третьому - Львівщина – 97,46%. У Луганській області за незалежність проголосували 72,6%, у Дніпропетровський – 90%, в Криму – 54%. Натомість найкращу організованість і активність на референдумі проявили громадяни і мешканці Борщівського, Бучацького і Заліщицького районів, де взяли участь у голосуванні понад 99% виборців.– Підводячи підсумки референдуму, відомий громадсько-політичний діяч Іван Драч сказав: «Шановні пані та панове! Якщо Ви думаєте, що столиця України в Києві, ви помиляєтесь. Столиця України - в Тернополі!» Тим самим він відкреслив роль Тернопілля в успішному проведенні референдуму, – резюмував Володимир Колінець.Віталій Попович
