"Баборня", перший роман поета Мирослава Лаюка, одразу потрапив до довгого списку Книги року ВВС Україна. Письменник говорив із ВВС Україна про те, як не втрапити в "пастку дракона освіти" та чинити спротив системі.
ВВС Україна:Чому Ваш дебютний роман - саме про життя старшої пані, а не "про себе" як це роблять багато молодих письменників?
Мирослав Лаюк: Це такий фокус-покус: хочеш зрозуміти, що таке молодість, то подумай над тим, що таке старість (але ж текст не обмежується тільки цим!). І тому все якраз навпаки: тема старості - дуже нормальна для твору молодого автора.
Тим більше, працюючи над матеріалом, можна менш-більш емоційно дистанціюватися, не виправдовувати непевні речі ностальгією, чинити жорсткіший опір матеріалу, а тому більш точно і холодно зображати ситуацію, щоб читання кінцевого тексту було пристрасним і зачіпало.
Моя основна словесна стихія - це поезія.
Мирослав Лаюк
Мені не цікаво в формі роману прямо говорити про себе (хоча, на рівні ідей, звісно ж, осмислюю себе як людину в цім світі і через прозу).
Просто моя основна словесна стихія - це поезія.
Поезія мені дає значно ширші можливості для експерименту над собою, для представлення себе.
Проза ж дозволяє розповісти інший тип історії, розв'язати чи хоча б означити якусь проблему - соціальну, філософську, культурологічну, розпочати розмову про неї з ширшим колом читачів.
Наразі я переповнений такою кількістю ідей, що зовсім не встигаю записувати, а ще ці ідеї вимагають різного типу вираження: щось - у вірші, щось - у романі, щось - у статті чи лекції, щось - просто сказати у якімсь інтерв'ю, щось - ніде, лиш собі.
ВВС Україна: То ви вже пишете новий роман чи готуєте чергову збірку поезій?
М.Л.: І перше. І друге. І навіть третє. Паралельно до "Баборні" я писав ще багато чого. Нова поетична книжка - не за горами. Так само зібраний певний матеріал до нового роману, про деталі ще не можу говорити. Проте наразі я найбільше працюю над дисертаційнийним дослідженням - "Карпатський текст у творчості Василя Герасим'юка".
ВВС Україна: У Вас напрочуд вдалі образи вчителів, їхнього світобачення, ставлення до учнів. Це ваші колишні вчителі?
М.Л.: Коли приходиш в університет,
то найперші розмови з новими друзями - про свої шкільні будні. Всякі прикольні історії, які виглядають оригінальними тільки на перший погляд.
Для мене було великим відкриттям, що майже в кожній школі України (і не тільки) була учителька (або не одна), яку звали Марія Василівна. Я пробував зрозуміти, чому так, - у романі.
Так само під час туру з презентаціями книжки багато читачів казали, що впізнавали в цих епізодах свою школу - а чи в Тернополі, а чи в Сумах, а чи в Дніпрі.
У "Баборні" немає точних прототипів. Наша система освіти звелася до того, що вона виховувала і далі виховує шаблонів, з яких вичавлюють якомога більше людського, а закладають перверзійні навички перверзійної системи, якій дуже важко чинити спротив (власне, цей індивідуальний спротив окремих людей і дозволяє нам ще трохи тут існувати).
Мені здебільшого щастило з учителями. Єдине, що дратувало, - це дуже часто марно потрачений час, проведений у школі. І хоча у романі немає точних прототипів, ситуації там досить реальні і персонажів легко примірювати - з будь-якої школи.
ВВС Україна: Чому Ви "поселили" своїх героїв у селище Татарів? Адже місцевість така мальовнича, як на мене, що там не можуть жити люди, настільки зашкарублі у своїх поглядах.
М.Л.: Все ж це Верхній Татарів - таке село існує тільки у моєму романі.
Описані карпатські 70-ті, глибокі і темні, які досліджував за живими спогадами, із преси того часу - це час неймовірно страшний, місце неймовірно криваве. Тому що це феномен, коли певний майже нерушний суспільний лад знищений - у автентичні Карпати прийшли атеїзм і колгоспи, ненависть до природи і розуміння людини як того, хто не має права розпоряджатися власним життям.
У автентичні Карпати прийшли атеїзм і колгоспи, ненависть до природи і розуміння людини як того, хто не має права розпоряджатися власним життям.
Мирослав Лаюк
На цьому тлі місцеві (невивезені, не втеклі в ліси) - змушені до того, щоб трансформуватися у не найпривабливіші образи.
Їм нав'язують те, якими вони мають бути - а переходи ці дуже болісні.
За них фактично роблять вибір. Ті мальовничі Карпати з листівок, які ми знаємо тепер, тоді - це місце розповсюдження жорстокості, обскурантизму і непроглядної тьми, частковий вихід із якої тепер виглядає чудом.
ВВС Україна: Виходить, історію Онуфрія (один з головних героїв "Баборні" - ред.) Ви знайшли в архівах?
М.Л.: Ні. Найцікавіше у пресі того часу - це стиль.
Звісно ж, там не могло бути ніяких таких історій. Ось про найкращого дояра району - так, про найкращих збиральниць лікарських рослин - є, про рівень надоїв за певний тиждень у кожному колгоспі - звісно.
Там дуже специфічна мова, якщо її читати тепер - це аж смішно, не віриться, що такий стиль міг серйозно існувати.
Один із розділів роману називається "Атеїстичні писанки". Моя героїня, як організаторка клубу юних атеїстів у школі, їде на злет, де всі представляють досягнення своєї роботи. І там, серед різних артефактів на тему атеїзму, - атеїстичні писанки. Цей образ мене досі вражає.
ВВС Україна: До речі, про головну героїню. "Маріявасилівна кори головного мозку" - діагноз не тільки вчителів, а й значної частини нашого суспільства. Чому, на Вашу думку, ця радянськість досі живе?
М.Л.: Так, нерозумно думати, що тут прикопуюся лише до вчителів. Дракон старої системи зачіпає всі сфери нашого життя, про патологічність курсу свідчить патологічній рівень розвитку суспільства.
Ця радянськість живе і тому, що навіть люди мого віку не надто переймаються реальними змінами.
Вони можуть багато чого вибороти, але потім не знають, що з тим робити. Вони готові ненавидіти минуле, не розбираючись руйнувати радянські мозаїки, але значно важче вдається досвід прощення і любові, співчуття і - творення.
Жертви породжують жертв. Але і це пройде.
Наша система освіти звелася до того, що виховує шаблонів, з яких вичавлюють якомога більше людського, а закладають перверзійні навички перверзійної системи
Мирослав Лаюк
ВВС Україна: Чому так багато людей мають настільки ригідне мислення і як, на Вашу думку, не втрапити у "пастку дракона"
М.Л.: Про це добре казала Ганна Арендт, описуючи, як люди, що не були ні збоченцями, ні садистами, стають виконавцями вбивств Третього Рейху.
Вони можуть слухати Баха і читати Рільке, але система знає до них підхід. Вона може їх загіпнотизувати так, що вони перестають бачити перед собою людину, для них Інші - це лиш безформна маса.
Ригідність мислення - це та властивість, за допомогою якої система дуже легко може викрасти людське життя, набрати собі армію виконавців для втілення своїх збочених ідей.
Як не потрапити в пастку дракона?
Це цінувати людську приватність. Це цінувати думку іншого, якою б вона не була. Це постійно підважувати власні висновки. Це дозволяти іншим бути не такими, якими нам зручно. Це просто - говорити за себе. Відповідати за самого себе. І розуміти, що зазвичай той, хто іде у стаді - прямує до скотобійні.
ВВС Україна: Кому обов'язково треба прочитати Ваш роман?
М.Л.: Та нікому не обов'язково. Людство виживе і без мого роману! Але хотілося би, аби це була широка аудиторія. Це було б нечесно з мого боку - не розказати цю історію, яка мене турбує, від вирішення якої, здається, залежить багато. Ті реалії, той критичний вік моєї героїні - тільки антураж для того, щоб поставити собі питання: "Чим є моє життя?" і "Що я можу ще змінити?". Це ж запитання, які не мають віку і статі.
ВВС Україна: А що Ви читаєте зараз? Назвіть п'ять книжок які справили на Вас враження.
М.Л.: Завжди читаю одночасно кілька книжок - то звичка ще зі школи і необхідність в університеті.
Наразі це "Королі-чудотворці" Марка Блока, "Випадок Портного" Філіпа Рота, "Походження видів" Чарльза Дарвіна, "Війна кінця світу " Маріо Вергаса Льйоси і "Венерин Волос" Михайла Шишкіна.
Назву не так топ-5 узагалі (бо там буде "Фауст", "Метаморфози" і так далі), як топ-5 книжок, які читав, скажімо, у цьому році.
Так, хай це буде:
"Той, що біжить за повітряним змієм" Халеда Хоссейні, неймовірний роман про Афганістан, людську гідність, дружбу, зраду і можливість виправитися;
небанальна розповідь про вічну і невічну любов "Письмовник" Михайла Шишкіна;
страшно смішне і страшно трагічне "Коротке і фантастичне життя Оскара Вау" Джуно Діаса;
химерне і безпросвітне "Сатанинське танго" Ласло Краснахоркаї;
детальна, холодна й така-що-розплющує-очі "Імперія Пам'яті" Сергія Єкельчика.
З Мирославом Лаюком спілкувалася Катерина Савинова.