Суспільство

Вони життя поклали на вівтар любові… Пам’яті Героїв Небесної Сотні

17 лют•Наш день

За кілька днів минає три роки з часу кривавих розстрілів на Майдані. Тоді 18-20 лютого у центрі Києва було розстріляно 79 осіб. Винних у цій жорстокій розправі над українськими патріотами досі не знайшли. 18 лютого над столичним Майданом Незалежності знову пливтиме сумна протяжна мелодія, палатимуть вогники тисяч свічок і навіть суворі чоловіки не зможуть стримати сліз. Україна вшановуватиме пам'ять загиблих Героїв Небесної Сотні. Серед них є і наші земляки. Ланівчанка Любов Цалик присвятила їм зворушливі поезії. Днями у Лановецькій центральній бібліотеці провели патріотичну годину «З вічною думою про єдність на своїй землі» та презентацію віршів, присвячених загиблим Героям з Тернопільщини.

Назар ВОЙТОВИЧ, 17 років, Збаразький район, село Травневе.

Навчався на третьому курсі відділення дизайну Тернопільського кооперативного технікуму. Змалечку любив малювати. Захоплювався історією українського козацтва.

Постійно, чим міг, допомагав столичному Євромайдану. Вдень 19 лютого був на парах, а ввечері сказав одногрупникам, що іде передавати речі для потреб Майдану.

В останню хвилину вирішив поїхати і сам. Хлопці, які були з Назаром, розповіли, що вони разом ішли до Михайлівського собору. Назар відійшов на декілька кроків убік, щоб обійти газон. У цю мить куля снайпера влучила йому в око… А через кілька хвилин задзвонив телефон Назара. Дзвонила мама. Замість сина їй відповіла жінка-волонтер, яка допомагала у Михайлівському соборі: «Вашого Назара вже нема. Його сьогодні вбили». Так мати дізналася, що втратила свого єдиного сина.

Назар – наймолодший із Героїв Небесної Сотні.

Устим ГОЛОДНЮК, 20 років, м. Збараж.

Був студентом Бережанського агротехнічного інституту, в 2011-му році закінчив Львівський військовий ліцей ім. Героїв Крут, мріяв стати військовим.

На Майдані був з перших днів. Учасник Самооборони сотні «Свободи». Волонтер «Демократичного альянсу».

Під час розгону Майдану 30 листопада був побитий, на потилиці йому наклали 12 швів, та, тільки-но зажило, він знову поїхав до Києва.

Устим не дожив дві години до зустрічі з батьком. Куля снайпера пробила його голубу каску...

Олександр КАПІНОС, 29 років, Кременецький район, село Дунаїв.

Закінчив Львівський національний лісотехнічний університет, очолював громадську організацію «Патріот Волині». У 2012-му брав участь у акції на захист української мови в Києві біля Українського дому. З однодумцями 12 днів голодував на знак протесту проти прийняття «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. Був членом ВО «Свобода». Щороку на свято Покрови брав участь у маршах УПА в Києві. У 2009 році ініціював на Кременеччині відкриття першого в районі пам’ятного знака Борцям за волю України. Гуртував довкола себе молодь, створив у рідному селі спортивну секцію, організовував різні свята, конкурси, змагання. Грав на бандурі, гітарі, баяні. Знав напам’ять усього Шевченка. Разом із друзями мандрував на Запоріжжя відроджувати Хортицю.

На Євромайдан Олександр їздив декілька разів, служив у сотні «Волинська Січ». 18 лютого 2014 року, за офіційною версією, він отримав поранення від вибуху гранати під час атаки силовиків біля барикад поблизу Будинку профспілок. Проте є фото і свідчення очевидців, що йому практично впритул у голову вистрелив з рушниці гумовою кулею працівник міліції.

Наступного дня Олександр помер. Про смерть сина батькам повідомила його дівчина Оленка, з якою він познайомився на барикадах. На Майдані Сашу чекало і кохання, і смерть…

Ігор КОСТЕНКО, 22 роки, Бучацький район, село Зубрець.

«Вірю, що… колегіанти з патріотичним духом будуватимуть Україну… Будьмо українцями в душі і з Богом у серці», – написав Ігор у випускному альбомі.

Після успішного закінчення Бучацького колегіуму ім. святого Йосафата, навчався в магістратурі на географічному факультеті Львівського національного університету ім. І. Франка. Захоплювався історією. Працював журналістом у виданні «Спортаналітика». Також був активним дописувачем української Вікіпедії. За два з половиною роки написав понад 280 статей, зробив більше 1600 редагувань. На своїй сторінці у соцмережі «ВКонтакті Ігор розмістив фото козацького війська з написом: «Нація житиме доти, доки житимуть чоловіки, готові за неї воювати», а в коментарі зауважив: «Ми і нині – незборима нація, яка ще себе покаже». До Києва на Майдан Ігор їздив від початку всіх подій. 20 лютого 2014 року двома пострілами з вогнепальної зброї – у голову та легені – його застрелив снайпер.

Василь МОЙСЕЙ, 21 рік,

Бучацький район,

село Зубрець.

Навчався на 4-му курсі Університету розвитку людини «Україна» в Луцьку.

На столичний Майдан приїхав у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року.

А вже на світанку 20-го отримав смертельне вогнепальне поранення в груди на вулиці Інститутській...

Українці, згадаймо своїх Героїв. Згадаймо всіх поіменно. Схилімо голови у скорботі перед їхньою пам’яттю, у пошані перед їхнім подвигом. І живімо так, щоб їхня жертва на вівтарі свободи України була не марною.

Любов Цалик,

автор віршів.

Читайте ще