Блогерка та боєць АТО Олена Білозерська продовжує ділитися історіями із передової.
Цього разу про те, як інколи бракує камери, котра б працювала у режимі нон-стоп і знімала усе, що відбувається на лінії фронту і з кожнем бійцем зокрема:
"Про втрачені - невідзняті - кадри шкодуєш так само, як про втрачені миттєвості життя...
Щойно (29 квітня - прим. ред.). Мій побратим С., не без зусиль відшукавши місце, де є мобільний зв'язок, розмовляє по телефону з маленькою донечкою.
- Софійко, тато на роботі. Тато приїде в наступному місяці. Коли це? Це приблизно через тридцять днів.
Розказати щось? Навіть не знаю, що тобі розказати. У нас тут є чорний кіт, його звати Матумба. І є дві собаки - Ефка і Шкавулик...
І тут - близький, оглушливий БУХ. У мене заклало вуха. Зі стелі посипалась штукатурка.
Побратим, не міняючи ні пози, ні інтонацій:
- Я теж тебе дуже люблю, Софійко.
Мимоволі шкодуєш про відсутність якоїсь хитрої камери, що вміла б писати у режимі нон-стоп".