Суспільство

День перемоги – справді визначне свято, з переважанням у ньому скорботи та жалю

4 трв•Погляд

- Що насправді ми святкуємо та чи варто святкувати, з огляду на ту ситуацію, що склалася в країні нині?

- Перемога над нацизмом в Європі є дуже важливою історичною подією. Вона була здобута мільйонами жертв. Ми не маємо права забувати, що та війна забрала життя понад 8 мільйонів українців. Ніяка інша війна в світі й на нашій території не оберталась такими жертвами та втратами. Інше питання, що радянська традиція святкування Дня перемоги була побудована на значних маніпуляціях і перекрученнях. Зокрема нацистська Німеччина капітулювала перед союзниками 8 травня, але через бажання Сталіна виокремити роль СРСР, ми святкуємо цей день 9 травня, а не тоді, коли його відзначають інші держави, які були союзниками з антигітлерівської коаліції. Весь світ згадує насамперед про трагічну дату початку Другої світової війни 1 вересня, а ми відзначаємо як День скорботи 22 червня – день нападу Третього Рейху на СРСР. Тут відіграє свою роль те, що в період із вересня 1939 року по червень 1941 СРСР діяв як один із найближчих союзників нацистської Німеччини, за волею свого тогочасного керівництва.

Тому про цей період та відповідальність за нього у тогочасному Союзі воліли мовчати, або подавали про нього своїм громадянам перекручені відомості. Цим продовжують займатись у сучасній Росії, на жаль.

Тому, на мою думку, День перемоги – справді визначне свято, з переважанням у ньому скорботи та жалю за ціною здобутої перемоги зусиллями багатьох народів Європи та світу, та жертвами на шляху до неї. До речі, багато з цих жертв у СРСР можна було уникнути, але це тема для окремої розмови. 8 та 9 травня - не єдині дати, які варто поважно згадувати з багатьох подій Другої світової війни. До того ж, від 1945 нас віддаляє все більша кількість років. В своєму оточенні я вже не знаю жодного ветерана цієї війни, а ними були мій батько, тесть, всі мої дяді. Ні одного з них вже немає на світі. Старіє вже й покоління «дітей війни», які пам’ятали її жахи та поневіряння. А нові покоління мають про неї або уявлення, передані старшими, або навіяні різного ґатунку кінофільмами чи літературою, часом дуже далекими від історичного фактажу. Через ці та інші причини значення цього свята неминуче зазнає змін.

На його сприйняття також накладає відбиток те, що в нашій країні з 2014 року тривають бойові дії, які забирають все більше життів наших громадян. І ця війна ведеться за, щонайменше, активної підтримки тієї країни, президент якої заявляв публічно, що росіяни в 1945 перемогли б і без допомоги українців. Ось таке поцінування нашого внеску і жертв. Не дивно, що для сучасних поколінь зазнає змін і попереднє ставлення до Дня Перемоги як до спільного свята народів колишнього СРСР. І думаю, що цей розрив смислів та традицій у його сприйнятті буде лише збільшуватись із плином часу.

- Чи можна провести паралелі між цими подіями та чи не покладе АТО початок подібній традиції з помпезними святкуваннями, ветеранами та іншою символікою?

- Дай Боже, щоби ціна нашої Перемоги у війні за незалежність не дорівнювала й ніколи не наближалась до тієї, яку сплатив наш народ у 1939 – 1945 рр.! Щоби прогнозувати, як буде це святкуватись, потрібно спершу перемогти. Я вірю в нашу перемогу, але спершу має прийти вона, а вже потім - традиції її відзначення, ніяк не навпаки. Та, сподіваюсь, що це буде справді народне свято в нашій країні.

- Як нині можна охарактеризувати настрої в суспільстві щодо сприйняття війни?

- Українці за свою історію воювали донесхочу. Переважно, не за своєю волею та ініціативою. Звичайно, для більшості наших співвітчизників війна – то найбільше зло, а мир – найвища цінність. Тим більше, коли на нашу землю знову прийшло лихо і воно триває. Але ненавидячи війну, ми не маємо іншого, наголошу, гідного вибору, як боронити свою землю, свою державу і власну майбутність. Дуже хочеться, щоби бажаний мир скоріше прийшов в нашу з вами Україну!

Спілкувалася Уляна ДЕЛІКАТНА

Читайте ще