Ви вивчаєте системи правосуддя. Яку з них вважаєте найпрогресивнішою та найефективнішою сьогодні й чому?
— З погляду правосуддя ми зараз у такому світі, де немає більше чітко розділених систем, таких як Наполеонівське право або загальне право. Я вважаю, що майбутнє правосуддя — це принцип «бери, що працює», тобто запозичення в кожної системи найефективніших елементів. На сьогодні певною мірою ми маємо дуже ефективну систему цивільного законодавства, а також непогані певні елементи загального права. Щоб бути точним, у системі загального права дуже цікавою є обмежена кількість судових справ, однак, коли відбувається суд, публічний суд, він дуже змістовний і чесний. У Франції ми маємо більш республіканську систему, де кожна справа повинна розглядатися згідно з аналогічним процесом, за однаковими принципами і в тих самих юридичних інститутах. В умовах сучасного світу це стає неможливим, адже сьогодні ми живемо в надзвичайно конфліктному суспільстві й маємо велику кількість судових справ. Тому необхідно брати найкращі практики від обох систем. З погляду щоденної юридичної практики нам необхідно зробити певну суміш із загального та цивільного права.
Однією з основних проблем, що перешкоджають реальному реформуванню України, є глибоко корумпована екосистема судів, суддів. Для зміни цього становища дехто закликає до радикального переформатування, інші наполягають на масовому звільненні суддів і набору абсолютно нових людей. З огляду на розміри країни завдання майже неможливе. Що, на вашу думку, слід робити задля реформування великої, потужної та глибоко корумпованої системи правосуддя?
— На сьогодні я бачу два великі недоліки української системи: корупція та традиційне правосуддя. Дивом вашої системи є те, що правосуддя працює. У Франції є хороші судді, погані судді, старі та молоді судді. Ми маємо певні проблеми з жінками-суддями, які часто натрапляють на так звану скляну стелю, тобто мають штучні обмеження у своїй кар’єрі за гендерною ознакою. Але корумпованих суддів немає. Їх просто не існує. І я розумію, що в сучасному світі це можна вважати привілеєм. Така сама ситуація в США на федеральному рівні, але на рівні штату там уже є певні ознаки корупції. Я вважаю, що вільна від корупції система правосуддя — справжній виклик сьогодні.
І часто це недосяжна розкіш. Це те, що я як суддя зміг зрозуміти тут, в Україні. Ми часто скаржимося на французьких суддів, що вони занадто жорсткі або занадто ледащі тощо. Але разом із тим то просто певне багатство — мати справедливе й чисте правосуддя.
Якби я був відповідальним за реформування судової системи в Україні, моїм першим завданням було б визначення причини, чому судді стають корумпованими.
Кожна країна має свої проблеми з корупцією. Але, коли є незалежна преса, яка висвітлює суспільну думку, та незалежні судді, знайти рішення реально. Не зараз, а приблизно за 10 років після початку реформ. Так це відбувалося у Франції. Ми певним чином сприймали те, що пан Фійон робив колись у своїй політичній кар’єрі. Але не змогли терпіти, коли він працевлаштував свою дружину до себе асистентом. Це вже неприйнятно. Терпимість суспільства змінилася. Ми стали жорсткішими, встановили суворіші правила. Кожне суспільство розвивається, і нам потрібно, щоб юридична та політична системи також еволюціонували, щоб відповідати тим змінам. У країнах, які погано функціонують,
відповідних змін немає. У такому разі чутливість суспільства змінюється, але державні інститути залишаються на місці.
На прикладі вашої країни наскільки консервативною є система правосуддя? Наскільки легко її реформувати?
— Це дуже складний процес, адже системи дуже старі. Вік системи є перевагою і її недоліком одночасно. Перевага в тому, що ми розбудовували державу щонайменше сім чи вісім століть. Це довгий процес, повний проблем, революцій та громадянських війн. Але врешті-решт побудували державу, якою можемо пишатися. Але є проблеми, через те що французьке суспільство нединамічне. Воно старе, статичне, довго утворювалося. Воно добре працювало до глобалізації. Коли глобалізація почалася, ми буквально закам’яніли, застрягли на 20 років. З’явилося забагато запитань. Як знайти місце в англомовному світі? Як поводитися в динамічному, дуже швидкому бізнес-орієнтованому світі? Зараз ми знайшли відповіді, повернулися й хочемо знову стати рушійною силою в Європі. Ми були старим суспільством, колись ефективним, але зараз потребуємо реформ. Сподіваюся, що новий президент зможе їх втілити.
У деяких західних країнах після низки терористичних атак з’явилася дискусія щодо можливого обмеження певних прав та свобод громадян на користь більшої безпеки. Чи підтримуєте ви це?
— Вважаю, що цілком реально боротися з тероризмом без обмежень фундаментальних прав. Я дуже вражений тим, як це робиться у Великій Британії. Там немає жодних винятків у законодавстві навіть після всіх тих атак. Вони борються з цим явищем виключно в межах чинного законодавства. Певна річ, існують спеціальні антитерористичні закони, які обмежують деякі права громадян, але система загалом залишається без змін. У Франції маємо надзвичайний стан, але ми не відчуваємо його в щоденному житті. Він призначений дати людям відчуття безпеки, але це не працює. Можливо, нам потрібен надзвичайний стан одразу після атаки, протягом трьох діб чи тижня, для забезпечення контролю над ситуацією. Але не довше ніж тиждень. Надзвичайний стан, що триває місяці, недоцільний, це лише політична пропаганда. Я глибоко впевнений як суддя, що ми можемо боротися з тероризмом відповідно до чинного законодавства, без надзвичайних заходів. Вони небезпечні, адже у влади може з’явитися шкідлива звичка порушувати права та свободи громадян, втручатися в їхнє приватне життя.
