Суспільство

Останній головнокомандувач УПА: Ким був опонент, друг та наступник Шухевича Василь Кук

11 січ•depo.ua

Легендарний останній головнокомандувач УПА Василь Кук прожив насичене та довге життя - він пережив Австро-Угорську імперію, Першу світову війну, спробу створення ЗУНР 1918 року, польську окупацію Західної України, Третій Рейх, довголітню радянську окупацію,і врешті дожив до події, якій присвятив усе своє життя – проголошення незалежної України.

Цікаво, що і Кук, і його попередник Роман Шухевич, у підпіллі посідали чільне місце, водночас різко відрізняючись один від одного. Особиста зв'язкова Романа Шухевича Катерина Зарицька розповіла на допиті: "Шухевич, хоч зазвичай і давав високу оцінку "Лемішу" як енергійній і здібній людині, але завжди відзначав, що він не вміє й не хоче з ним працювати і завжди індивідуально вирішує всі питання. У свою чергу, "Леміш" як організаційний референт Головного проводу ОУН і керівник оунівського підпілля на Волині, у Подільському краї й на Сході, завжди ретельно беріг свої організаційні зв'язки та цій території і при вирішенні тих чи інших питань уникав радитися з Шухевичем...".

Майбутній командир (псевдо – Леміш, Юрко, Медвідь,

полковник Коваль) народився 11 січня 1913 року в селі Красному на Львівщині. З 1929 року – член Української Військової Організації. З 1933 року, навчаючись на юридичному факультеті Люблінського університету, стає зв'язковим Крайової екзекутиви. З 1933 по 1936 рік Василь Кук відбуває перший арешт, а потім ув'язнення. З травня 1937 року перейшов на нелегальне становище.

30 червня 1941 року він брав участь у проголошенні Акта про відродження Української держави у Львові, очолив спеціальну похідну групу, яка мала завдання здійснити таку ж акцію в Києві. Заарештований гітлерівцями під Києвом. Утік, продовжив підпільну роботу, очоливши у Дніпропетровську Провід ОУН.

З 1944 року Василь Кук повертається в Галичину і став другою людиною в організації після Степана Бандери, відразу ж очолив новостворену УПА-Південь. Вже у квітні того року командував найбільшим боєм в історії УПА – під Гурбами, де близько 5 тисяч повстанців протистояли 30 тисячам вояків НКВС і прорвали оточення. Після смерті Романа Шухевича в березні 1950 р. Кук перебирає на себе обов'язки керівника УПА.

"Леміш" вперше запровадив у практику УПА випуск листівок російською мовою. Архівні документи свідчать про те, що йому вдалося залучити до підпілля етнічно неукраїнське представників, в першу чергу російськомовне населення. Окрім цього, він обстоював реформування ідеології ОУН від "донцовської" правої до ліволіберальної. У виданій у 1950 р. за керівництва Кука підпільній брошурі "Хто такі бандерівці та що вони хочуть" прослідковувалися навіть соціал-демократичні ідеї(!).

Коли на початку 1950–х стало зрозуміло, що подальший відкритий опір призведе до безглуздих жертв, то він неодноразово видавав розпорядження про мінімізацію бойових акцій, перехід до глибокого підпілля з подальшою легалізацією його учасників, збереження бойових сил та зміцнення молодіжного резерву. Чутливий конспіратор, талановитий військовий стратег, він, невловимий, ще чотири роки водив чекістів за носа і вислизав із їхніх рук, кілька разів перебуваючи буквально на межі смерті.

"Коли б совєти діяли тільки військовими методами, вони б не ліквідували підпілля", — стверджував згодом легендарний повстанець.

Головним інструментом органів радянської безпеки в боротьбі з упівцями був агентурний апарат. Найкращим результатом було впровадження оперативних агентів у безпосереднє оточення лідерів підпілля та керівників значних територіальних ланок, що врешті й дозволило чекістам схопити провдника.

Захоплений у полон 1954 р. Василь Кук шість років перебував в ув'язненні, звідки був звільнений у часи хрущовської "відлиги". Двічі в 1957 році з ним зустрічався голова КДБ УРСР Віталій Нікітченко і пропонував написати книжку викривального змісту про українське підпілля та політичну еміграцію. Провідник зрозумів, що це — пастка: після публікації книжки його швидко розстріляють, а ім'я буде заплямоване.

Колишній офіцер КДБ Георгій Санніков, який наглядав за Куком, у книжці "Велике полювання" пише, що спочатку Микита Хрущов вимагав провести над Куком показовий процес, а тоді розстріляти. Однак лідера СРСР від цього відмовили... А як почалась "відлига", замість гноїти останнього командира УПА в тюрмі чи розстріляти, його разом із дружиною 21 липня 1960 року випустили на свободу і навіть надали квартиру в Києві та роботу.

19 вересня того ж року колишній повстанський командир прочитав по радіо "Звернення". Після цього радянські органи безпеки оголосили, що весь цей час вели з закордонними представництвами ОУН та УГВР оперативні ігри й подавали їм дезінформацію від імені неіснуючого підпілля...

З 1960 року Кук влаштувався працював у Центральному державному історичному архіві в Києві, в Інституті історії АН УРСР. Після написання праці "Марксизм-ленінізм про українське національне питання" був звільнений з роботи з забороною працювати в школах та наукових установах та перебивався випадковими заробітками, у 1986 р. вийшовши на пенсію. У 1988 році, вже за часів Перебудови, "по достижению предельного возраста" знятий із оперобліку. Так і доживав свій вік у невеличкій квартирці. На початку 90–х мав стати біля керма держави, за яку боровся все своє життя, та в політику за прикладом відомих українських політв'язнів та дисидентів не пішов.

Читайте ще