Автор тексту: Олена Юрченко Чи знаєте ви, кому завдячують своїм успіхом Леся Українка, Павло Тичина, Володимир Винниченко, Максим Рильський, Марія Заньковецька, Михайло Грушевський, Микола Терещенко, Ігор Сікорський? Громадська спілка «Освіторія» спільно з Global Teacher Prize організувала для вчителів динамічну подорож вулицями та двориками столиці, щоб вивести з тіні імена педагогів, які зростили українських геніїв літератури, історії та мистецтва. Сьогодні ми запрошуємо на першу частину екскурсії. Софія Грабовецька, яка входить у топ-3 кращих екскурсоводів Києва, збирає спраглих до вражень освітян на 7 поверсі оглядового майданчику ЦУМу. Звідси, як на долоні, видно вулицю Богдана Хмельницького. Раніше вона називалась Фундуклеївською, і саме тут у 1860 році за кошт колишнього київського губернатора та мецената Івана Фундуклея відкрили жіночу гімназію. Вона стала першою не лише в Києві, а й у всій Російській імперії. Спускаємось до помпезної будівлі. Про дівчаток тут нині нічого не нагадує – її арендує комерційний банк. Це і є наша точка відліку захопливого маршруту.
Зупинка №1 Локація: Комерційний банк на вулиці Богдана Хмельницького 6/13 (в минулому – Фундуклеївська гімназія) Хто: Історик Наталія Полонська-Василенко Педагог: Микола Василенко -Цей затишний маєток Фундуклей будував для себе. Але щойно його будівництво завершили, як хазяїн задумав покинути Київ, а будівлю подарував містянам. Але не просто так, а під жіночу гімназію, – каже Софія. – На той час тут навчалось 40 дівчат. За рік треба було заплатити 25 карбованців (робітник у місяць заробляв 10-11 рублів). Під кінець 19 століття кількість учениць зросла до 525. Навчали не тільки музики, танцям та співам, а й мовам, історії та географії словесності та закону божому. Найвідоміша вихованка гімназії – історик та археолог Наталія Полонська-Василенко, авторка понад 200 праць. Найпікантніший момент: її викладачем став… майбутній чоловік Микола Василенко. Гімназією того часу мандрувала кумедна карикатура: дівчинка стоїть на колінах, простягаючи своє серце вчителю. Нижче – підпис: «Ось до чого призводить любов до історії». Щодо педагога, який зростив відому жінку-історика – Василенко очолював Київський учбовий округ та зняв обмеження на вступ до навчальних закладів залежно від національності та віросповідання.
А ще втілив у життя принцип єдності школи та ініціював створення Київського Державного Українського Університету і Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету. Також у Фундуклеївській гімназії навчалась Софія Русова, яка прославилась як феміністка та засновниця перших жіночих рухів в Україні, Надія Забела-Врубель, чиїм педагогом у гімназії був композитор Микола Лисенко та російська поетеса Анна Ахматова. Зупинка №2 Локація: Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки (в минулому – Театр Бергоньє) Хто: Акторка Марія Заньковецька Педагог: Марко Кропивницький Кілька хвилин – і група разом з екскурсоводом зупиняється біля одного з найстаріших столичних театрів. «Чому ж театр російської драми носить ім’я Лесі Українки?» – випробовує підопічних наша містопровідниця. Вчителі знизують плечима. Софія заспокоює: «Насправді цього ніхто не може точно пояснити. Театр отримав свою назву в 1941 році. Цілком імовірно – для привернення уваги до українськості, підняття бойового духу». Виявляється, будівля не завжди була театром. Земельну ділянку в 60-х роках 19 сторіччя тут купив Огюст Бергоньє і для початку вирішив відкрити в центрі міста цирк.
А в 1878 році тут же збудував ще одну споруду – одну її частину займав готель «Ліон» для приїжджих театрів, іншу – драматичний театр. Роль Театру Бергоньє поступово зростає. У 1882 році тут виступала й арендувала приміщення трупа Марка Кропивницького, засновника «театру корифеїв». Згодом будівлю повністю викуповує театр «Соловцов», засновником якого був російський драматург Микола Соловцов. Проіснував він до 1924 року, а в тому ж році трупа «соловцовських» та нових акторів створили колектив, названий Російським драматичним театром. «Відмотаємо час назад і спробуємо уявити себе в театрі, яким керував Марко Кропивницький, – пропонує Софія. – Його видатною ученицею стала акторка Марія Заньковецька. Марія була родом з Чернігівщини й дуже красиво співала, тому мріяла про кар’єру співачки. Проте виросла у дворянській сім’ї, і рідні цю професію вважали непрестижною й не підтримали – мовляв, з її статусом блюзнірствувати не до лиця. У 18 років дівчина вийшла заміж за офіцера Івана Хлистова. «Ти так гарно співаєш! Я здійсню всі твої мрії, тільки виходь за мене!» Заньковецька не встояла.
Але втілювати мрії дружини Хлистов чомусь не квапився, обережно підштовхуючи кохану в сторону кухні. Смуток Марії був безмежний. Вона захворіла згодом і втратила голос. Дітей у шлюбі пара не мала, Марію біля чоловіка мало що могло втримати, тому жінка добивається розлучення. Причиною називає себе. Це означає приречення на самотність на все подальше життя. Але її бажання творити було сильнішим, і Заньковецька віддає себе акторському ремеслу. До того ж, розірвати шлюб спонукало й палке почуття до Миколи Тобілевича-Садовського, брата Карпенко-Карого. Одружитись удруге вона не мала права, проте про цю пару кажуть: їх обвінчала сцена. Заньковецька плідно працювала в творчому тандемі з Марком Кропивцницьким, українським письменником, драматургом і театральним актором. Разом вони вдихнули життя в понад 50 вистав за п’єсами різних авторів, поставлених Кропивницьким-режисером і ще 15 образів створила в п’єсах самого Кропивницького. Слава про неї та її неперевершену Наталку-Полтавку гриміла не тільки в Києві, а й у Петербурзі. У 1906 році Заньковецька брала участь у відкритті першого стаціонарного українського театру – Театру оперети.
Локація: Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки Хто: Леся Українка Педагог: Михайло Драгоманов «Коли говорять про дядька Лесі Українки – Драгоманова, з яким вони тісно дружили й спілкувались, – знаєте, кому мало б бути образливо? – усміхається наша пані екскурсовод. – Олені Пчілці, мамі Лесі Українки. Доньку вона тримала в «їжакових» рукавицях, її боялись навіть чоловіки й жартували: «Їй, певно, чорт чоботи на вилах подає!» Але саме вона дала ґрунтовну домашню освіту доньці, утримуючи довго від навчання у школі, щоб не піддавати російському впливу. Своїм головним наставником Леся Українка, яку Іван Франко називав «єдиним мужчиною в українському письменстві», вважала Драгоманова. Без його погодження, як кажуть, вона не написала жодного рядка, настільки вони були близькі. Вплив Драгоманова був настільки сильним, що коли той висловив жаль, що поетеса перестала вивчати англійську мову – незабаром вона взялась за навчання з подвійною наснагою. Драгоманов радив Лесі різні наукові книжки, просив робити переклади. Свій підпис «Українка» вона запозичила ще 13-річною у Михайла Петровича,
який підписувався «Українець». Зупинка №3 Локація: Національний музей літератури України (в минулому – колегія Павла Ґалаґана) Хто: Сходознавець Агатангел Кримський Педагог: Мовознавець Павло Житецький Однойменну приватну чоловічу гімназію відкрили в 1871 році. Її власником був Григорій Галаган, виходець з козацької родини. Після смерті сина він увіковічив пам’ять про свою дитину, збудувавши заклад сімейного типу, куди приймали тільки хлопчиків. До учнів тут ставились по-сімейному: в перші роки після відкриття закладу там не було ані домашніх завдань, ані щоденників з оцінками. З 70-ти вихованців тридцять навчались на кошти Галагана, решта – на власні. Навіть зробивши добру справу після смерті сина, Галаган продовжував вірити у страшне родинне прокляття. Річ у тому, що Галани як козаки, брали участь у Російсько-шведській війні. Один з Галаганів зрадив Івана Мазепу й перейшов на бік Петра Першого. Подейкують, Мазепа та всі козаки прокляли рід Галаганів до шостого коліна, а після того рід їх мав завершитися. Один з найвідоміших викладачів гімназії – мовознавець Павло Житецький.
Він навчав всесвітньо відомого східознавця та етнографа Агатангела Кримського. Досі тривають суперечки, скільки він знав мов – хтось каже 60, а хтось – цілих 100. Не менш жваві дискусію торкаються його особистого життя, – є навіть версії, що він був представником нетрадиційної сексуальної орієнтації. Так чи інакше, він добре товаришував з Драгомановим, Лесею Українкою. Вона присвятила йому один з творів, після чого з’явилась легенда про те, що він розглядав її в якості майбутньої дружини. До речі, Агатангел Кримський був одним з організаорів Академії наук України та написав понад 1000 монографій, підручників і статей з арабістики, семітології, тюркології, іраністики. Навіть на посаді професора Кримський продовжував радитись зі своїм учителем із Колегії Галагана Павлом Житецьким. Будівля чоловічої гімназії приховує й таємничу історію одруження Івана Франка. Тут знаходилась невеличка православна капличка, і Франко саме тут вирішив брати шлюб з Ольгою Хоружинською. Громадська діячка була сильно закохана у Івана, а він лише «приймав» її почуття, не проявляючи особливої романтики. Одружився, як кажуть, задля ідеї об’єднання Наддніпрянської та Західної України. Оскільки більшу частину дня Франко проводив тут же в бібліотеці, то в день весілля зачитався настільки, що запізнився на церемонію!
