«Коли ми заходимо на позиції, нас пізнають побратими і поважають вороги!», – так з гордістю говорить про 42-й окремий мотопіхотний батальйон Сергій Антонченко, в.о. начальника штабу. 17 червня у селі Первомайське Ясинуватського району, неподалік від зруйнованого Донецького аеропорту, батальйон відзначив шосту річницю заснування. Під час урочистого зібрання хвилиною мовчання вшанували загиблих побратимів. А бійці батальйону отримали відзнаки від командування і від адміністрації Ясинуватського району. Бойовий шлях Батьківщина батальйону – Кіровоград. У 2014 році перша його назва була – «Рух опору». Очолив батальйон капітан 1-го рангу Юрій Олефіренко. Майор Сергій Антонченко розповів, що Олефіренко загинув під час боїв за Дебальцево. 42-й бував і в Іловайському котлі, на Савур-Могилі, воював у Вуглегірську, прикривав вихід армії з котла у Дебальцево. І зараз бійці на передовій. Адже з позицій чудово видно зруйновані будівлі ДАПу. А до позицій росіян та їхніх найманців подекуди менше кілометра. «Під час війни президента не змінюють» На передових позиціях серед інших воює Ігор.
Він взяв до рук зброю ще у 2015 році. Каже, до війни працював у Росії. «За 100 км від Москви – повна розруха. Ці люди не мають жодного права нас повчати, як жити, куди дивитись: на Захід, або на Схід. Нехай повертаються до себе додому і там лад наводять», – переконаний Ігор. А ще боєць налаштований воювати. Ось що говорить Ігор про свою мотивацію: «Якщо така ціна свободи, – то її треба сплатити. Адже без крові свобода ніколи нікому не давалася». Чи можна домовлятися і чи варто домовлятися про мир з окупантами? «Світова практика показує, що з терористами нема про що домовлятися. А ще досвід показує, що не можна під час війни змінювати президента. Якщо ми хочемо йти іншим шляхом – то без мене. Я ні з ким не збираюся домовлятися», – відповідає боєць. «Коли артилерія працює, – починаєш згадувати про Бога» Василь на війні з 6 серпня 2014 року. Боєць розповідає, що після російської анексії Криму та початку боїв на Донбасі не дуже було зрозуміло, що відбувається. Але він з побратимами пішов захищати Україну, бо присягав народові на вірність. «Вже у зоні бойових дій я зрозумів,
яка у мене мета: збереження територіальної цілісності держави насамперед. І щоби настав мир», – ділиться Василь. За його словами, у Дебальцево довелося воювати проти росіян: кадрових військових, які мали тоді більший бойовий досвід, наприклад, з Чечні. Василь згадує, як у загиблого екіпажу підбитого біля Санжарівки танка знайшли військові квитки Російської Федерації. Боєць налаштований рішуче. На його переконання, з ворогом немає про що домовлятися. «Ми занадто багато втратили, втратили Крим і Донбас. Тому домовлятися не можна, адже вони завжди надурять потім. Армія має показати ворогу силу», – переконаний Василь. А ще він розповів нам, що іноді бійці і про Бога згадують: «Коли артилерія працює – починаєш згадувати про Бога. Адже 152-й калібр – це дуже серйозно». Мама їде на війну Воює на передовій і Катерина. Вона розповіла, що спочатку побратими ставилися до неї трохи упереджено. А потім зрозуміли, що поруч – надійний бойовий побратим. Катерина розповіла нам, що відчуває несправедливість: вороги постійно порушують мирні угоди, а винними виставляють українців. «Нам же забороняють стріляти. А так би давно визволили від ворога свою землю», – розповідає Катерина. Її донечці лише шість років. Та дитина, каже Катерина, вже розуміє, що мама їде на війну. «Вона мені сказала: як поїдеш туди, то спробуй закінчити війну. А як хтось не погодиться, то вішай їх», – ділиться жінка життєвою ситуацією. Катерина каже: війна для неї завершиться тоді, коли Донбас і Крим повернуться до складу України.