Події останніх двох діб у Білорусі багато хто сприймає зі здивуванням, а то й шоком. Ймовірно, Олександр Лукашенко — один із них. Погляди мільйонів людей вчора й сьогодні прикуті до Білорусі. Україна не могла бути винятком. І реакція в українському сегменті фейсбуку на репресії режиму Лукашенка проти власних громадян викликала вкрай неоднозначне враження. Оскільки значна частина наших співгромадян антипрезидентські виступи білорусів сприйняла насторожено, а то й відверто неприхильно. Багато хто вважає, що Україні вигідніший вже знайомий Лукашенко, ніж його невідомі потенційні наступники. Бо зрозуміло, що Світлана Тихановська за будь-якого сценарію не керуватиме державою. Білоруську опозицію підозрюють у проросійських симпатіях. А в контексті російської агресії проти України багато з нас навіть непідтверджені чутки на користь Росії сприймають різко негативно. І це закономірно. Інша частина коментаторів хвилюється, що у випадку повалення «бацьки» Білорусь стане жертвою чергової російської агресії та втратить власну суб'єктність. І що Україна отримає додаткову тисячу кілометрів кордону з ворогом.
Звучить жалюгідно з огляду на залежність лукашенківської Білорусі від Росії. Ну а хто вважає, що Лукашенко підтримає Україну проти Путіна, нехай перегляне результат бодай одного голосування в ООН щодо Криму чи Донбасу. Щоразу білоруська делегація опинялась на темній російській стороні. Є й інші причини. Наприклад любов чималої частки українців до Лукашенка, якого вони вважають добрим прикладом «міцного господарника» й гарантом стабільності. А дехто зверхньо «повчає» білорусів як потрібно протестувати і кого підтримати. І таким чином нагадує російських «лібералів», які також дуже любили і люблять повчати нас, що і як робити в нашій власній країні. Не найкращий приклад для наслідування, чи не так? Попри всі ризики, білоруси вперше за 26 років масово хочуть змінити владу Наведені міркування демонструють типові риси епохи постправди, в яку ми маємо нещастя жити. Сутність постправди — це думка, що єдиної істини не існує. Що правд може бути багато. Що все не так однозначно, навіть коли здається, що однозначніше нікуди. Результатом ширення таких поглядів стає загальне зневіра в тому,
що істина взагалі існує. Настає моральний занепад, коли цінності поступаються місцем розрахунку й цинізму. І формуються просто таки «тепличні» умови для фейків, маніпуляцій та гібридної війни. Незалежно від епохи, істина існує. І в білоруському випадку вона проста — більшість білорусів не хочуть більше лукашенківської «стабільності». Той факт, що тисячі людей вийшли на протест попри багаторічне знищування опозиції, попри інформацію про стягування сил міліції і спецпризначенців, попри очевидну загрозу силового сценарію (який і втілив Лукашенко) яскраво символізує, що настав час змін. І тут не важливо, якими вони будуть та хто їх втілить. Хотіти змін і добитись їх демократичним шляхом (а за умов репресій — методами «вулиці») — законне право білоруського суспільства. Читайте також: Джеймс Брук Росія знову втрачає покупця — Білорусь імпортує нафту через Одесу Так само, як таке право мали українці наприкінці 2013 — на початку 2014 року. Не потрібно особливо напружувати пам’ять чи включати уяву, щоб подивитися на Революцію Гідності очима громадян сусідніх (і не тільки)
держав. Значна частина щиро підтримала українські протести проти диктатури Януковича. Та чимало мислило інакше. Наприклад, що Україна Януковича їм зручніша, оскільки не дратує Росію і не перешкоджає бізнесовим зв’язкам з останньою. Донині багато хто на Заході хотів би, щоб не було ніякої Революції Гідності, а отже — антиросійських санкцій. Які сильно заторкнули бізнес-інтереси багатьох. Згадаймо, як часто ми нарікали й нарікаємо, що Захід недостатньо жорсткий щодо Росії. Недостатньо нам співчуває і допомагає. Що він проміняв цінності свободи та демократії на корисливі геополітичні й економічні інтереси. Майданна і постмайданна Україна справді багатьом як кістка в горлі. Далеко не Росії єдиній. І тому дуже зручно вважати, що правд багато. Що не все так однозначно. Що Україна — пропаща країна з фαшиcτами на чолі. «Russia Today» пропонує достатньо простих варіантів. У часи, коли європейська ідея й цінності занепадають, а європейці, таке враження, що іноді «бісяться з жиру», українці продемонстрували, що навіть в епоху постправди цінності мають значення і за них варто йти на жертви.
Читайте також: Юрій Бутусов Білорусь повстала проти Лукашенка. Чим небезпечна зараз Росія Те саме роблять зараз білоруси. Попри всі ризики, вони вперше за 26 років масово хочуть змінити владу. Скористатись засадничими демократичними правами. І в цьому прагненні українцям, з їхнім то досвідом, варто щиро підтримати північних сусідів. А не розводитися про інтереси, політику чи вигоду. Фундаментом будь якого суспільства є цінності. Для когось — це агресивна манія величі, імперська хвороба й потреба «батюшки-царя». Та в здорових суспільствах — це свобода, демократія, рівність перед законом і свобода слова. Як мінімум. Побиття студентів на Майдані Незалежності стало точкою неповернення для режиму Януковича. Силове придушення виступів по всій Білорусі може стати тим самим для Лукашенка. Хай не сьогодні і не найближчим часом. Те, що попри всі «але» відбувається зараз у наших сусідів — це свідчення пробудження суспільства з летаргічного сну. Такі процеси ОМОНом не зупинити. Українці не раз демонстрували, що для них цінності мають значення і вони готові за них боротись і помирати.
Та нам завжди бракує послідовності. І події в Білорусі - добрий шанс цю послідовність продемонструвати й зміцнити. Які б не були політичні чи економічні контексти, без свободи розвитку не буває. Без різниці, йдеться про Україну чи Білорусь. Читайте також: Валерій Пекар 10 тез про протести в Білорусі для українців Не всі білоруси хочуть змін. Як і не всі українці хотіли їх майже сім років тому. Зрештою, не буває так, що всі хочуть того самого. В обох країнах удосталь любителів «стабільності». Та що стабільність імені Януковича, що імені Лукашенка — це шлях в нікуди. Хай повільний, але невпинний. Не забуваймо уроків брєжнєвського «застою», спогади про який найбільше підживлюють прихильників ідей «какая разніца» чи «тільки б не було потрясінь». Попри позірну стабільність, саме ті часи стали передумовою економічного й морального краху СРСР. «Перебудова» лиш прискорила неминуче. Хотіти спокою та стабільності для себе чи сусіда не є злочином. Це нормальне людське прагнення. Продумані поступові зміни кращі за різкий переворот. Еволюція краща за революцію.
Та білоруська реальність, як і не така давня українська, свідчить, що іноді без глибинних потрясінь рух уперед неможливий. Коли при владі самозакохані диктатори, які готові вбивати й калічити власних громадян — то задля збереження суспільства та його перспектив доводиться спершу руйнувати, а вже тоді будувати. Хочеться комусь чи ні, та життя сповнене несподіваних поворотів — «чорних лебедів». Їх не вийде спрогнозувати. До них неможливо підготуватись. Тому завжди будуть сюрпризи й ніколи не вийде все прорахувати. Що, натомість, робити можна й треба — це пам’ятати про морально правильні цінності про те, що правда існує. Навіть не просто пам’ятати, а й сповідувати, наче символ віри. І не тільки щодо себе, а й щодо сусідів чи будь кого іншого. Бо цінності свободи або є, або немає. Третього не дано. Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ