Суспільство

Наразі всі органи державної влади і силові структури не є українськими по суті — Шумков

Олександр Шумков — звільнений політичний в’язень, військовослужбовець. 17 серпня 2017 він не повернувся після служби додому, а у вересні Олександра виявили в російському СІЗО. В РФ його звинуватили в участі у організації «Правий сектор». У грудні 2018 року Севський суд Брянської області РФ засудив Олександра Шумкова до чотирьох років колонії загального режиму. Олександр повернувся в Україну 24 грудня 2020 року не за обміном, а оскільки закінчився його термін ув’язнення.

Ігор Котелянець: Олександре, ти вже два тижні на волі. Які ці два тижні? З ким ти зустрічаєшся? Що ти робиш? Що відбувається?

Олександр Шумков: Здається, що все, що було – це якийсь сон, ніби вийшов з дому і повернувся. Зараз на волі, по-перше, проводжу час зі своєю родиною, з друзями у рядному місті, приходжу до тями і поступово планую кроки на своє майбутнє життя.

Наталія Каплан: Що це за кроки?

Олександр Шумков: Побачите пізніше, не буде повністю відкривати таємницю.

Ігор Котелянець: У тій же Брянській колонії, де перебував і ти, відбував своє «покарання» і Володимир Балух, який вийшов у 2019 році за обміном.

Чи не плануєш ти з ним зустрітися?

Олександр Шумков: Так, у нас зав’язалися дружні стосунки, і я, звісно, хочу його побачити якомога швидше. А познайомилися ми з ним не у Брянській колонії, а в колонії Тверської області міста Торжка. Спочатку ми не бачилися, просто спілкувалися під час нашого перебування на карцері в різних камерах. Пам’ятаю день, коли його вивезли на обмін. В той день він ще не знав, куди його вивозять, він просто прокричав, йдучи тюремним коридором: «Сашко, мене везуть на етап, не знаю, куди. Коли у тебе буде адвокат, одразу дай йому знати про мене». Він не знав, куди його вивозять.

Наталія Каплан: А чи вдавалося вам спілкуватися у тюрмі?

Олександр Шумков: Так, вдавалося. На той період я і Балух сиділи в БУРі (Барак усиленного режима – ред.). Він складається з камер штрафного ізолятора і одиночних камер. І там вдавалося спілкуватися. Є тюремний спосіб спілкування – «через гофру», через каналізацію, або просто внаглу перекрикувалися через коридор, коли впритул кричиш через тюремні двері.

Ігор Котелянець: Тут в Україні відбувається багато подій навколо теми звільнення,

обмінів, необхідності підтримки політв’язнів. Як це виглядає зсередини в’язниці? Що до тебе доходило, як ти бачив цю боротьбу і чи вона якось реально впливала на ставлення, можливо, з боку адміністрації чи на якісь побутові речі? Бо ми весь час отримували інформацію, що тебе постійно кидають в ШІЗО.

Олександр Шумков: Тут треба деталізувати і розказати в двох словах про моменти життя на лагері. Так, спочатку по прибутті у колонію міста Торжка я відчував дуже серйозний пресинг на себе – як фізичний, так і моральний. На так званій «прийомці», коли ти тільки приїжджаєш в колонію, було і фізичне побиття, і я одразу з «прийомки» потрапив до карцеру за відмову взяти ганчірку і протерти підлогу у кабінеті працівників колонії. Це в них йде такий відбір: для себе вони відзначають, хто буде підпорядковуватися тюремному режиму, хто не буде. Пізніше цей пресинг послабився, але послабився він завдяки підтримці ззовні – підтримці адвокатів, підтримці громадськості, підтримці українського консула, який мене відвідував. Тобто адміністрація і російська влада бачила, що Україна про мене не забуває.

І я прекрасно розумів, що Україна про мене не забула, завдяки небайдужим громадянам, котрі тиснули на наші органи державної влади.

Адміністрація і російська влада бачила, що Україна про мене не забуває

Наталія Каплан: Людмило, а що було найважчим за час, поки ваш племінних перебував за гратами?

Людмила Шумоква: Це взагалі важко. На той час ти нічого не відчуваєш, тому що постійно щось намагаєшся робити. Найскладнішим був період, коли людина просто вийшла з дому і зникла. І ти просто не знаєш, чи живий він взагалі.

Ігор Котелянець: Сашко, у 2017 році ти просто зник. Із ЗМІ всі дізналися, що зник член «Правого сектору», який колись в якийсь проміжок час убув охоронцем лідера «Правого сектору», тобто політичний мотив був очевидний. Так що сталося в той момент – це було викрадення чи щось інше? Хто це робив, навіщо, яка була кінцева мета?

Олександр Шумков: Це була підстава, в яку я, на жаль, потрапив, бо мав необережність довіряти деяким людям. Підстава з подальшим викраденням. Це була зрада одного із діючих на той момент українських військовослужбовців, який, швидше за все,

був завербованим агентом російських спецслужб. Наскільки я знаю, була заведена кримінальна справа з цього приводу. Вважаю, що деякі цікаві моменти потрібно розповісти правоохоронним органам рівня СБУ.

Мені потрібно розповісти СБУ деякі цікаві моменти

Зараз чекаю зустрічі з цими правоохоронними органами, аби доповісти їм певні ситуації і дізнатися, на якому етапі йде розслідування. Адже, на жаль, як я зрозумів, моє викрадення сталося завдяки тому, що спецслужби Росії мають потужний плив на території нашої країни. І мають цей вплив і на сьогодні, і доволі на високих рівнях.

Спецслужби Росії мають потужний плив на території нашої країни і сьогодні

Наталія Каплан: У перші дні в Росії, коли ви вже перебували у руках російських спецслужб, вам говорили, що ви сядете?

Олександр Шумков: Перші дні проходили катування. Катували з метою вибити певні зізнання. Тобто вони розуміли, що по екстремізму – по «Правому сектору» вони — і так мені «пришиють» справу, а їм треба було ще більше. Катували електричним струмом, протигазом без клапану, побиттям без синців – стандартний набір спецслужб.

Ігор Котелянець: Були різні версії, на кшталт того, що ти комусь, дуже високому, наступив на хвіст. Хтось писав, що ти цікава фігура і можна зробити велику політичну справу пропагандистську. З чим ти пов’язуєш, що комусь знадобилося, щоб ти на деякий час сів у російську тюрму? Можливо, хтось хотів, щоб ти звідти і не вийшов.

Олександр Шумков: Певно, це був збіг оцих всіх факторів. Давайте подивимося на ситуацію очима ворогів України, очима ФСБ. Для них це був цікавий момент зробити галочку по затриманню колишнього активіста «Правого сектору». Також я дійсно наступив на хвіст деяким людям тут в Україні, і в мене є підозри, що вони пов’язані зі спецслужбами РФ.

Ігор Котелянець: Тобто виконують волю Росії, будучі військовими ЗСУ?

Олександр Шумков: Будучи при посадах у нас в Україні.

Ігор Котелянець: Ваша військова частина не запропонувала вам продовжити контракту службу після звільнення?

Олександр Шумков: Я вже був у військовій частині і звільнився з лав ЗСУ. Так, мені пропонували укласти новий контракт, але я відмовився. Бо наразі всі органи державної влади, зокрема і силові структури,

не є українськими по суті. І виконувати накази тих людей, які у 2014-м у році ходили по місту Херсон з «георгіївськими стрічками» і за моєю спиною казали – «для чого я поїхав на Донбас вбивати наших братів у складі «Правого сектору», я не збираюся. Щоб служити своїй державі, мені непотрібні ні погони, ні регалії, я й так своїми діями знайду спосіб служити своїй державі.

Наразі всі органи державної влади, зокрема і силові структури, не є українськими по суті

Ігор Котелянець: Ти був членом «Правого сектору». Це націоналістична організація, де один за всіх, а всі за одного. Чому ми не чули ніяких заяв і ніякого захисту від ПС? Чи, можливо, вони були, але ми їх не чули?

Олександр Шумков: Важко пояснити. Так, я був членом «Правого сектору» і на сьогодні також розподіляю ідеї українського націоналізму, ОУНівські ідеї. Чому не було офіційних заяв? Ну, можливо, тому, щоб не ускладнювати ситуацію, але підтримка від ПС була.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

ЗНР лого

Читайте ще