За роки існування Національний авіаційний університет обріс низкою скандалів. Пов’язані вони не лише з корупцією всередині вишу, але й із сумнівними забудовами на землях навчального закладу, яких у НАУ після розвалу СРСР лишилося близько 40 га. Більшість із них стосується часів, коли при владі була Партія регіонів, а у кріслі президента сидів Віктор Янукович. І чи не у кожній історії фігурує ім’я Максима Луцького – екс-депутата, екс-проректора і, за сумісництвом, кума колишнього міністра освіти часів Віктора Януковича Дмитра Табачника.
Замах на вбивство, вибори й посада в РДА
Максим Луцький опиняється в Національному авіаційному вперше у 2002 році – тоді він обіймає посаду директора відокремленого структурного підрозділу «Сервісний центр». За два роки він отримує ступінь кандидата технічних наук і йде на підвищення – 2004 року в НАУ він стає проректором з корпоративного управління і міжнародного співробітництва. Паралельно Луцький намагається потрапити до влади – 2005 року йде по мажоритарці до Київської міської ради, але невдало. Проте плани на політику лишаються і під час парламентських виборів 2006-го Луцький проходить у списках «Блоку Юлії Тимошенко» до Верховної Ради.
А за п’ять місяців він стає однією з перших «тушок» і переходить до так званої антикризової коаліції, яка гуртується навколо Партії регіонів. В тому парламенті Луцький стає головою підкомітету з питань професійної освіти у комітеті з питань освіти і науки.
У коментарях журналістам Луцький заявляв, що змінити політичний табір його змусило невдоволення урядом Тимошенко, а також її авторитарний стиль управління партією. 2007-го Луцький стає заступником міністра освіти і науки. В цей час вирує політична криза, президент Віктор Ющенко розпускає парламент і колишній БЮТівець лишається без посади.
Краще йдуть справи в НАУ – 2008 року він стає першим проректором і проректором з міжнародних зв’язків Національного авіаційного. Приблизно в цей же час починаються скандали із забудовами. Варто пояснити, що ще на початку 2000-х вчена рада університету вирішила звести на землях вишу кілька житлових будинків. І це рішення затвердило Міносвіти. Оскільки НАУ не мав грошей, аби фінансувати таку забудову, він звернувся до інших компаній: ті отримували право на будівництво в обмін на певний відсоток квартир,
які передавали у власність навчального закладу. Це житло начебто мали отримати викладачі. Проте з 2008 року угоди починають переглядати, відсоток квартир, який мають передати університету, скорочується. А частина майна Національного авіаційного опиняється у власності приватних компаній, частина з яких пов’язана з паном Луцьким (історія про Альфа-Капітал-Груп і незрозумілу реконструкцію приміщень, у яких виріс спортклуб ). Однак про це нижче.
2009 року на Луцького нібито скоюють замах: невідомий на велосипеді обстрілює його автомобіль, однак кулі пошкоджують лише скло автомобіля. Охорона першого проректора затримує нападника Віктора Романського і той нібито «зізнається», що злочин замовив колега Луцького – проректор з економіки та перспективного розвитку НАУ Юрій Симоненко. Чоловіка затримали. Вже під час судових засідань і «стрілець», і «замовник» заявляють, що зізнання з них вибивали силою. Коли ж журналісти почали розбиратися в цій історії, з’явилася низка питань. Наприклад, 5 куль, які нібито з пістолета випустив Роменський, пошкодили лише лобове скло авто Луцького.
У матеріалах справи, які цитує Українська правда, зафіксовано, що злочин нібито стався о 8:00 1 квітня. А оперативна група Солом’янського райвідділку міліції почала огляд місця злочину… о 8:00 того ж дня. Згодом, уже під час судових засідань, Роменський свідчитиме, що замах нібито замовив сам перший проректор. Ці ж слова підтверджували і двоє інших підозрюваних, які допомагали Роменському: мовляв, пістолет був заздалегідь підготовлений, варто лише було «відстрілятися» по автомобілю першого проректора і втекти на велосипеді.
Сам Симоненко заявляв, що замах на Луцького інсценували, а його – обмовили. Адже саме він відповідав за фінансові потоки університету і, за його ж словами, разом із колишнім ректором Віталієм Бабаком був причетний до компаній «Інвест-технологія» та «Фінансова компанія Толока», які починали житлове будівництво на землях вишу. Після того, як Симоненко опинився у СІЗО, контроль над ними нібито отримав Луцький. Проректора з перспективного розвитку ж тримали під арештом сім років – з 2009 по 2016 рік.
2010 року Луцький знову потрапляє під купол Верховної Ради.
Цього разу – завдяки списку Партії регіонів і очолює її регіональний осередок у Солом’янському районі Києва. Стає головою комітету з питань освіти і науки, виступає проти частини реформ, запроваджених за часи президента Ющенка. Зокрема – проти 12-річного навчання у школах. 2011 року він вступається за свого кума Дмитра Табачника: вимагає покарати студентку Могилянки Дарину Степаненко, яка вдарила міністра букетом квітів. Перший проректор НАУ вимагав наслідків не лише для студентки, але й для керівництва Києво-Могилянської академії на чолі з Сергієм Квітом. Адже, на думку Луцького, перед цим інцидентом мала відбуватися «серйозна підготовка».
2012 року перший проректор Національного авіаційного стає радником прем’єра з питань освіти. І того ж року намагається втретє потрапити до парламенту. Луцький вирішує балотуватися в народні депутати у Солом’янському районі Києва, у 222-му виборчому окрузі. Тогорічна виборча кампанія стала для України однією з найбільш брудних, зокрема через масовий підкуп виборців. Не став виключенням і Луцький: наприклад, в окрузі поширювали ліки,
шоколадки й шампанське з портретом першого проректора НАУ. Підключили й адміністративний ресурс: скажімо, частину викладачів і студентів змушували голосувати за «правильного кандидата», інакше обіцяли проблеми на роботі чи виселення з гуртожитків. Ці слова підтверджує й статистика: на окрузі, де балотувався Луцький, була найбільша кількість охочих проголосувати за відкріпними талонами. Не обмежував себе перший проректор і в агітації в самому НАУ: в гуртожитках і навчальних корпусах можна було зустріти агітаційні плакати з портретом Луцького – автор цих рядків був тому свідком. Щоправда, це не допомогло йому потрапити до Ради – він програв вибори єдиному кандидату від опозиції Дмитру Андрієвському й посів лише третє місце.
Хоча пан Луцький і програв вибори, однак отримав від президента Януковича заохочувальний бонус: посаду голови Солом’янської районної державної адміністрації. Там він пропрацював рік: з березня 2013 по березень 2014-го. Після перемоги Революції гідності відбувалися протести з вимогою звільнити колишнього депутата з посади голови РДА. В нещодавньому інтерв’ю виданню Главком Луцький заявив,
що зробив це добровільно: спочатку написав заяву на Адміністрацію президента Януковича, а згодом – на Турчинова. У червні 2015 року, коли Національним авіаційним керує Рімвідас Хращевський, Луцький опиняється на посаді проректора НАУ. Втім, за словами тогочасної заступниці міністра освіти Інни Совсун, колишнього регіонала на посаду призначають в обхід Кабінету міністрів. Тож він працює недовго – вже у серпні його звільняють. Він іде працювати проректором з наукової роботи і зв’язків до Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Після Майдану пан Луцький ще двічі намагався повернутися до великої політики: 2015 року балотувався до Київради від «Опозиційного блоку», а 2019-го – до парламенту на тому ж таки 222 окрузі від Опозиційної платформи – за життя. Проте що у першому, що у другому випадку – невдало. Ситуація для нього змінюється з приходом на посаду міністра освіти Сергія Шкарлета, з яким він добре знайомий. Журналісти телеканалу «Прямий» навіть припускали, що свого часу Луцький міг допомогти Шкарлету з отриманням докторського ступеня.
Восени 2020-го Міносвіти достроково звільняє з посади ректора Володимира Ісаєнка,
а виконувачем обов’язків ректора знову стає Хращевський. За кілька місяців у НАУ організовують вибори ректора. Щоправда, свої кандидатури на перегони подають лише три кандидати: вже згаданий Луцький, Хращевський та Павло Борсук. В результаті колишній регіонал і кум Табачника отримує понад 1,7 тис голосів викладачів і студентів. Попри заяви, що вибори відбулися чесно і без порушень, вони радше нагадували імітацію. Адже реальної боротьби між кандидатами не було: і Хращевський, і Борсук – люди з команди Луцького. Про це він сам заявляв у вже згаданому інтерв’ю Главкому.
На шляху до посади ректора в Луцького лишалося лише дві перепони. Перша – Ісаєнко. В день перед виборами він отримав рішення Шевченківського райсуду на свою користь: у ньому йшлося про незаконне звільнення. Друга – закон про люстрацію. Згідно з цим документом, Луцький не може бути ректором, адже не звільнився за власним бажанням з посади голови РДА до моменту втечі Януковича. Міносвіти, втім, на це не зважало: 10 лютого Луцького призначили ректором Національного авіаційного університету. Колишній депутат-регіонал і кум Табачника знову повернувся до влади в НАУ.
Втім, судячи з постів Ісаєнка він і далі збирає докази того, що Луцький призначений Шкарлетом незаконно та в порушення закону про люстрацію.
Хоча в НАУ не чекають повернення ні першого, ні другого. «Ми ж розуміємо, що Луцький повернувся будувати свої висотки, там ще 4 має бути, а не розвивати виш. А Ісаєнко просто перетворив нас на Драгоманова», – розповідає Буквам один зі співробітників НАУ.
Як йшлося в матеріалі видання Бабель, з вишу після звільнення Ісаєнка пішло кількасот працівників.
«Просто, щоб мати своїх людей Ісаєнко свого часу дуже розширив кількість управлінь та всіляких кадровиків, от вони і позвільнялись, розуміючи, що Луцькому вони не потрібні», – каже співрозмовник Букв.
Зараз НАУ готує філологів, журналістів, менеджерів, соціологів, фінансистів і лише кілька кафедр займаються власне авіацією.
«За останні роки китайці, які присилали сюди своїх студентів переманили наших молодих фахівців і створили власний інститут, а ми тут тепер бібліотекарів готуємо. А замість летовищ у нас будмайданчики», – бідкається співрозмовник Букв.