Князів та княгинь Київської Русі вже не вперше приписують Росії, та й сама РФ постійно намагається їх собі привласнити. Так, голова Кремля Володимир Путін заявляв, що французька королева Анна Київська, донька Ярослава Мудрого, буцімто є російською.
Радіо НВ попросило українського історика Вадима Арістова розповісти, чому взагалі виникають історичні суперечки.
Вадим Арістов науковий співробітник Інституту історії України НАН України
З історичного погляду всі подібні назви, що містять такі оціночні судження, не є коректними. Ну що значить «прародителька», до якого факту це апелює? Я не знаю. Тому насамперед це слід розглядати як певне емоційне — красиве або ні — висловлювання, що не відсилає до фактів. Або меншою мірою відсилає до фактів, а більшою — має політико-ідеологічний сенс.
Цю історію потрібно розділити на дві площини, на дві сфери: політичну та власне історичну. Остання в медійних сюжетах представлена дуже слабо. Здебільшого такі сюжети з’являються в тих випадках, коли згадують історичні постаті, особливо давні, середньовічні, і використовують їх для формулювання певних послань для широкої аудиторії — це винятково політична сфера,
сфера використання минулого чи, навіть краще сказати, міфів про минуле в сучасних цілях. До історії як такої це майже не має стосунку.
Всі ці наші суперечки не унікальні. Всюди є багато таких прикладів, зокрема в Європі. Наприклад, такий хрестоматійний європейський приклад — це суперечка Франції та Німеччини свого часу за Карла Великого, за Королівство франків, яке частково простягалося територією Франції, частково — Німеччини, а частково — країн Бенілюксу. Але це пішло в минуле, суперечки щодо того, хто він — француз чи німець, точилися 100−150 років тому. Проте з певного моменту стала сама собою зрозумілою некоректність такої постановки питання, і в історії цих країн вона пішла в минуле.
А ось ближче до нас, наприклад у Словаччині, завжди йде звертання до такого раннього середньовічного утворення, як Велика Моравія, яке частково теж займало територію Словаччини, було слов’янським, як до певного прообразу майбутньої [держави] чи витоку словацької державності. Але це теж певні прагнення протягнути ниточки від сучасності в минуле, щоб здобути для своєї спільноти якусь історичну легітимність. І у інших країнах подібні суперечки теж мають місце.