У серпні минулого року Андрій Ковальов разом з дружиною запустили проєкт “Сімейна практика української мови” в дитячому садочку свого 4-річного сина. Їх, як і багатьох інших україномовних батьків, турбує проблема зросійщення україномовних дітей у російськомовному середовищі поза родиною.
Далі - пряма мова автора.
З чого все почалосяОсновна проблема з якою ми стикнулися в садочку та чому розпочали проєкт з популяризації української мови: діти в Києві (як і в інших русифікованих містах України) майже не розмовляють українською мовою, незважаючи на практично 100% україномовний навчальний процес. Вони можуть розуміти українську на слух (багато фраз досить точно можна зрозуміти з контексту ситуації, не знаючи значної частини лексики) та відповідати 1-2 словами на запитання викладачів, однак у багатьох майже повністю відсутнє спонтанне мовлення українською та практика продукування зв’язних розгорнутих речень.
Основна ідея проєкту: показати педагогам та батькам важливість мовного середовища та сімейної практики української мови для розвитку активного мовлення їх дітей.
А також дати інструменти для початку практики української вдома, створити розмовні клуби української мови. За 5 місяців “Сімейної практики української мови” 50% російськомовних батьків в нашому садочку почали (з різною частотою від 15 до 50% всього часу) використовувати українську в щоденному спілкуванні з дітьми, хоча раніше об’єм мовлення українською вдома у них був близьким до 0%. Сімейна практика і розмовні клуби
Перші результати проєкту відчутні не тільки в нашому садочку. 24 грудня Міносвіти розіслало інформаційний лист про цей проєкт в усі обласні департаменти освіти з рекомендацією можливого використання підходів щодо сімейної практики української мови в закладах дошкільної освіти. В січні 2022 року департамент освіти міста Києва розповсюдив презентаційні матеріали про важливість сімейної практики української мови та розклад розмовних клубів серед директорів та вихователів всіх садочків Києва, щоб вихователі передавали цю інформацію батькам.
Детальніше про проєкт йдеться в моїх дописах на ФБ: тут і тут.
Що не так з українською у малюківМи провели та задокументували соціолінгвістичні спостереження за комунікацією дітей дошкільного віку в садочку та на дитячих майданчиках.
Наші спостереження показують ряд проблем з комунікативними навичками дітей українською мовою:
>
Часто під час спілкування з вихователями та батьками звучить аргумент про те, що “українська та російська - дуже близькі та схожі мови” і “україномовні діти вивчать російську (або російськомовні вивчать українську) самі собою, просто часто чуючи цю мову навкруги”. Ми вирішили дослідити правильність твердження про схожість двох мов. Отже, питання дослідження наступне: “Наскільки лексично та фонетично відрізняються українська та російська мови?”.
Ми зосередились лише на лексиці та фонетиці як основних характеристиках мовного потоку, який сприймає дитина від дорослих або інших дітей. Не порівнювали морфологію, синтаксис, інші структури мови та мовлення.
Методика та результатиПорівняння лексики
Три тисячі слів дають можливість зрозуміти 95% всіх висловлювань (згідно з результатами досліджень ingolic), тому аналіз такої кількості слів можна застосувати з великою ймовірністю до усіх можливих висловлювань.
Порівняння фонетики
Для порівняння різниці у звуковому потоці, який чує україномовна дитина від російськомовної (або навпаки) зі своєю рідною мовою (українською або російською)
ми розрахували відстань Левенштайна між рядками, що репрезентують вимову російського та відповідного українського спільнокореневого слова (очевидно, що різнокореневі слова звучатимуть дуже по-різному).
Ідею аналізу запозичили ось тут. Відстань Левенштайна - це міра відмінності між двома символами (у нашому випадку - звуками), яка вимірюється кількістю операцій, необхідних для перетворення одного символа в інший.
Ми записали 2 001 спільнокореневе російське та відповідне українське слово транскрипцією українськими літерами (оскільки в українській мові набагато частіше літера передає конкретний звук, “як пишеться так і вимовляється”). Приклад такого запису - в таблиці 1 (колонки “rus_phonem”, “ukr_phonem”).
М’якість російських звуків “е”, “и” в словах типу “первый”, “сила” передавали за допомогою м’яких знаків.
Ми розуміємо обмеженість такого підходу, однак, на наш погляд, транскрибування українськими літерами відповідних звуків в рос. та укр. словах достатньо для висновків щодо фонетичної різниці спільнокореневих слів.
Фонетичну відстань між двома словами ми розраховуємо як відстань Левенштайна між колонками “rus_phonem” та “ukr_phonem”.
Програмний код (Visual Basic)
відстані Левенштайна.
Після отримання відстані Левенштайна розраховуємо “відсоток фонетичної різниці”, ділячи відстань на довжину відповідної транскрипції. Наприклад, між словами “женшчіна” і “жінка” “відсоток фонетичної різниці” = 63% = 5 (відстань Левенштайна) / 8 (довжина транскрипції).
Ми визначаємо слова, які дуже по-різному звучать і % фонетичної різниці більше або дорівнює 50%. Наш аналіз показує, що таких слів - 29% серед найбільш вживаних спільнокореневих слів (Рис. 3)
ВисновокНаші розрахунки показують, що в усьому потоці мовлення, який чує україномовна дитина від російськомовної 33% слів не є спільнокореневими і дуже відрізняються на слух. Серед інших 67% спільнокореневих слів звучання 29% з них відрізняється на 50 і більше відсотків. Отже, українська та російська відрізняються для сприйняття на (33% + 67% * 29%) = 33% + 19% = 52%.
