Суспільство

Точніше не скажеш

До чого ж дійсно геніальним був наш Кобзар Тарас Шевченко! Недарма з-поміж літераторів йому найбільше пам”ятників поставлено у світі. Читайте ось:

Отак подивишся здалля на москаля –

Неначе справді він людина:

Іде собі як сиротина,

очима – блим, губами - плям,

І десь трапляється хвилина –

його буває навіть жаль.

А ближче поглянеш –

скотина…

Але давайте почитаємо, що писали й суто російські письменники про свій народ. Як от Олексій Толстой (1883 – 1945 р.р.) – автор трилогії «Хождение по муках» і фанстастичного роману «Аеліта». Цитуємо мовою оригіналу:

«Есть две Руси. Первая – Киевская имеет свои корни в мировой культуре. Идеи добра, чести, свободы и справедливости понимала эта Русь так, как понимал их весь западный мир.

Есть вторая Русь – Московская. Это Русь тайги, монгольская, звериная и дикая. Эта Русь сделала своими национальными идеалами кровавую деспотию и дикую ярость.

Эта Московская Русь издавна была, есть и будет полным отрицанием всего европейского и заклятым врагом Европы».

То чи треба дивуватися, що відомий російський кіноактор Валентин Гафт у 2014 році ще за свого життя встиг написати відверто гнівну епіграму уже про нинішніх «вождів» Москви,

давши їм повну і достовірну характеристику. Він про суті попереджав нас, українців, кого в першу чергу мусимо остерігатися. Адже точніше справді не скажеш:

Таких подонков не было во власти,

Так на Земле еще никто не лгал.

Он возбуждает низменные страсти,

Чтоб русский украинца убивал.

Гнойник созрел, лишь надави и брызнет,

И потечет рекой кровавый гной.

Народ российский разучился мыслить,

Им делают иньекции Останкинской иглой.

А конкретно про те, чому така неправедна бойня відбувається зараз, попереджав інший актор та кінорежисер Василь Шукшин. Чого вартий лише його фільм «Калина червона»! Великі митці своїм внутрішнім єством, а також своєю совістю підмічають і відчувають дуже глибинні і навіть ніби часто-густо приховані явища та реалії, які так чи інак притаманні цілим народам. Про «русский мир» Василь Макарович ще у свій час висловився наступним чином:

«Ложь, ложь, ложь… Ложь - во спасение, ложь - во искупления вины и оправдания зла, ложь – достижение цели, ложь – карьера, благополучие и ордена. Ложь везде и во всем. Вся Россия покрылась ложью, как коростой».

А ми при цій нагоді не можемо не навести рядки, котрі ще 2015-го написала українська поетеса Ліна Костенко:

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди.

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Цей звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?

Сьогодні ми, а завтра – ви!

Читайте ще