Суспільство

«То що, я не повернуся додому в суботу?». Як і куди евакуюють українців, які застрягли у Єгипті через війну — репортаж

11 бер•NV

Війна

6 ранку, 24 лютого 2022 року. Я прокидаюся на відпочинку раніше. На душі чомусь неспокійно, адже останні кілька днів всі перебували в напрузі: навіть тут, на єгипетському курорті в місті Марса-Алам, що посеред пустелі, ми з подругою обговорювали, чи наважиться російський диктатор напасти на Україну.

Заходжу в інтернет, не встаючи з ліжка. Бачу новини про те, що Київ почали обстрілювати. Не можу повірити своїм очам, бо це — ніби якийсь сон. Пишу батькам, друзям і знайомим.

«Почалося», — відповідають мені. Мало не в кожному повідомленні — нецензурна лайка.

Зафіксовано обстріли у районі міжнародного аеропорту Бориспіль. На офіційній сторінці летовища — «аеропорт тимчасово призупинив роботу». Те ж саме — на сторінці аеропорту ім. Сікорського в Жулянах. Повітряний простір над Україною закрито.

«То що, я не повернуся додому в суботу?».

«Ні», — відповідають мені. Моя подорож мала би закінчитися 26 лютого, але вона триває досі.

На сніданку в готелі одразу видно, хто з туристів з України. Ми не були знайомі з ними раніше, але я впізнаю їх: їхні обличчя білі, дехто плаче,

вони всі безперервно гортають стрічку новин у смартфонах. Знову плачуть, ще і ще. В очах — розгубленість.

Я підходжу до однієї з жінок — це короткострижена білявка з Дніпра. Вони з чоловіком мали би вилітати вночі, 26 лютого. Але вже не вилетять. Ми обмінюємося контактами, потім те ж саме — з іншими відпочивальниками. Я роблю спільний чат у вайбері. Туди починають додаватися люди — всього близько 20-ти осіб з нашого готелю. Дехто — з дітьми. Ми обіцяємо один одному повідомляти свіжу інформацію. Всі нервують. Про відпочинок можна забути.

26 лютого в житловий будинок по вул. Лобановського в Києвівлучає ворожа ракета. Моя подруга, з якою ми приїхали в цю відпустку, живе на вулиці за 200 м звідти. Наступного дня, 27 лютого у двір на столичному масиві Троєщина падають уламки російської ракети, збитої українським ПВО — пошкоджено багатоповерхівку, а в сусідньому дитсадку вибило вікна. Мої батьки та кіт — у сусідньому будинку.

Пізніше я також дізнаюся від мами, що втрачено зв’язок з родичами із Гостомеля — востаннє вони відповідали на дзвінки та повідомлення ще 26 лютого.

Все, що відомо — їхня родина ховалася від обстрілів у підвалі.

З кожним новим повідомленням про атаки росіян ми боїмося, що це все матиме незворотні наслідки на інших фронтах — зокрема, на економічному. Через страх, що українські банки можуть «рухнути» в будь-який момент, вирішуємо, що треба зняти хоч якусь готівку зі своїх карток. В банкоматі на території готелю гроші видають тільки в єгипетських фунтах, на ресепшені або деінде їх неможливо обміняти на валюту. Навколо — пустеля, а в найближчому від готелю місті Марса-Алам банки працюють за незрозумілим графіком, потрапити в касу неможливо, так само не працюватимуть потім обмінники в аеропорту в Хургаді. До того ж, згодом ми дізнаємося, що і в Німеччині обміняти єгипетські фунти на євро або на долари практично неможливо. Тож, фактично, опинимося в ситуації, коли на руках, замість готівкових грошей, лише папірці.

Люди

Кожна сім'я, яка застрягла в нашому готелі, має свою історію. Ось пара з Херсона — їхнє місто стало однією з гарячих точок в російсько-українській війні. Ось ще одна сім'я: двоє дорослих і двоє малих дітей,

переселенці з Донецька, які зараз живуть у Львові. Всі хочуть повернутися додому, але не знають як.

Ось родина з чотирьох осіб з Києва — двоє з них вперше в своєму житті виїхали за кордон. Хотіли відпочити, тож дитину залишили на бабусь у Києві. Тепер переймаються, як там рідні, й намагаються впоратися з почуттям провини за те, що лишили малюка там. Їхній будинок — неподалік від тієї самої висотки на Лобановського, в яку влучила ворожа ракета. Їм здається, що якби вони взяли малюка з собою, було би спокійніше. З іншого ж боку, евакуюватися невідомо куди з маленькою дитиною потім — значно складніше, ніж коли це просто група дорослих,

Ось літня пара з-під Києва — вони приїхали сюди, бо хотіли відсвяткувати ювілей жінки. Дітей та онуків залишили вдома. Їхнє село — Демидів, Вишгородський район, що на Київщині, обстріляли одним із перших під час спроб окупанта наступати на столицю з півночі. Вулиці буквально зрівняли з землею, місцеві жителі опинилися в блокаді, зв’язку із рідними — немає. Подружжя витратить кілька днів на те, аби спробувати додзвонитися до своїх дітей — з’ясується,

що одній дочці з онукою та сину із невісткою вдалося вийти із окупованого села через «зелений коридор», ще одна донька із сім'єю не встигла вийти — залишилася в селі, з нею досі немає зв’язку. Подружжя також дізнається, що їхнього сусіда по вулиці розстріляли через скло в машині, в той час як він намагався вивезти своїх рідних з села.

Ось психологиня з Києва, яка приїхала у відпустку разом із чоловіком. Згодом вона запропонує всім охочим провести прямо в готелі групу самопідтримки, де можна виговоритися. Також запрошуватиме на зум-зустрічі туристів, які застрягли в інших готелях Єгипту і не тільки.

«Ви всі зараз відчуваєте вину за те, що перебуваєте тут, а не там, з рідними, що ви — в безпеці, в той час, як в Україні бомблять ваші міста. Вам здається, що ви нічого не можете зробити для них, що від вас немає жодної користі. Але насправді найголовніше, що ви могли зробити для своїх близьких, ви вже зробили. Ви — вціліли», — скаже вона. Декому стане легше, але — не всім.

Евакуація

За кілька днів після початку повномасштабного наступу Росії на Україну Міністерство туризму та старожитностей Єгипту заявило,

що всі українці, які застрягли на єгипетських курортах, зможуть продовжити своє перебування в тих же номерах, у тих же готелях, де і були — протягом найближчих кількох днів. На зустрічі з адміністрацією готелю нас запевнили, що ми можемо перебувати в готелі й користуватися всім пакетом олл-інклюзів так само, як і до цього.

За кілька днів з’являється оновлена інформація: з 3 березня Єгипет починає евакуацію українців у інші країни. Ті ж туристи, які до цього проживали у чотирьох або п’ятизіркових готелях, будуть переселені в тризіркові готелі. За оперативність подальших дій відповідають туроператори: так, наприклад, представники нашого туроператора, компанії Join Up, завжди перебували на зв’язку із туристами, надали контакти гідів у партнерській єгипетській компанії та номер гарячої лінії.

Інший туроператор, компанія Anex Tour, не змогли налагодити якісну комунікацію зі своїми туристами. Саме тому родина із Києва — та, для якої ця поїздка в Єгипет стала першою закордонною подорожжю, одного ранку просто знайшла у дверях свого готельного номера лист із повідомленням про необхідність виселятися,

без жодних пояснень та подальших інструкцій. Потім їм все ж дозволять повернутися до номерів та залишитися на певний час в цьому ж готелі, тоді вивезуть в інший готель — до Хургади, а потім — евакуюють до польського містечка Щецин.

Моя знайома, яка в цей час відпочивала в сусідньому готелі Марса-Аламу і також придбала тур у компанії Anex Tour, розповіла, що їх так само виселили із номерів зранку, але цілий день, аж до вечора вони просто сиділи в лобі свого готелю зі спакованими валізами та чекали. Надвечір їх перевезли в інший готель у Марса-Аламі, через день — ще в один готель, на цей раз, вже у Хургаді, а далі запропонували евакуаційний рейс до німецького Лейпцигу.

Саме це місто стало першим варіантом для евакуації і для туристів від Join Up. Гід від партнерської єгипетської компанії повідомив, що є кілька місць на рейс Хургада — Лейпциг, переліт для українців — безкоштовний. Четверо туристів з нашого готелю вирішили скористатися цією можливістю.

Наступним запропонованим варіантом перельоту став аеропорт Кельн/Бонн в Німеччині. Через гіда ми забронювали квитки на цей рейс разом з кількома іншими туристами на вечір,

5 березня. Та менш ніж за добу до вильоту з’ясувалося, що квитків на цей рейс вже немає. Як альтернатива — рейс до Гамбурга, виліт вдень, 5 березня. На цей рейс бронює місця також і подружжя з Демидова. Весь цей час вони перебувають в розгубленому стані: повертатися в окуповане село наразі не можуть, жодних контактів у Німеччині, які допомогли б їм по прильоту, не мають, як і якогось чіткого плану дій після перельоту до ЄС. Доводиться допомогти їм, тож далі ми подорожуємо вчотирьох: я, моя подруга і це подружжя.

Квитки на літак на руки не видають, що також стає приводом для хвилювань. Проте єгипетський гід на ім'я Махер, який відповідає за евакуацію українських туристів з турами від Join Up, запевняє: проблем не буде, посадкові талони видадуть безкоштовно в аеропорту вже під час реєстрації на рейс.

Переліт

Щоб дістатися до аеропорту в Хургаді, на дорогу з Марса-Аламу витрачаємо майже чотири години, ще стільки ж триває політ до Гамбурга. Процедура реєстрації дещо спрощена. В аеропорту Хургади всіх українців просять взяти в руку паспорт, потім організованою групою відправляють на проходження перевірки на безпеку — перевіряють валізи,

взуття, верхній одяг. В цій великій черзі плачуть діти, виснажені дорослі намагаються не загубити свої речі. Чимало туристів, так само як і я, не брали з собою на курорт теплий одяг, тому до Європи змушені виїжджати, в чому є: у більшості найтепліші речі з собою — це спортивний костюм та кросівки. Зате є ласти, маски для снорклінгу, костюми для дайвінгу та купальники. Все це в цій ситуації виглядає дещо безглуздо.

У більшості таких пасажирів немає визначеності щодо того, що робити далі, після прибуття в ЄС. Всі хочуть додому, до України, але точно зрозуміло, що поки що це — надто небезпечно.

«Наша авіакомпанія рада вітати на борту всіх пасажирів, зокрема — громадян України», — говорить у динамік пілот літака, коли ми нарешті опиняємося на борту. На цих словах люди в салоні починають аплодувати.

Дивлюся у вікно — там, біля сусіднього гейту готується до вильоту біло-червоний літак із написом Rossiya. З Хургади також досі літає російський лоукостер Победа. Табло в аеропорту показує, що є рейси до Москви, Єкатеринбурга та Санкт-Петербурга. Єгипетські гіди розповідали нам,

що російські туристи також застрягли на тамтешніх курортах і не можуть повернутися додому через санкції та заборони. Вірусним у соцмережах також стало відео, на якому жінка, ймовірно, представниця одного туристичних агентств, скаржиться, що втомилася переселяти українських туристів, які застрягли на курортах у Хургаді та Шарм-ель-Шейху, до інших готелів, адже вони влаштовують бійки із росіянами, внаслідок чого псують готельне майно.

В літаку поряд з нами сидить хлопець: говорить російською, за каву, куплену на борту, розраховується карткою Сбербанк России. Можливо, це його остання покупка перед тим, як російські картки з платіжними системами Visa та Mastercard остаточно перетворяться на непотріб.

«Вас вітає Євросоюз»

Коли літак сідає в аеропорту Гамбурга, українців просять залишатися на місцях, доки не вийдуть всі інші пасажири. Потім виходимо ми. Спершу перевіряють ПЛР-тести на коронавірус та сертифікати про вакцинацію. Далі — паспортний контроль. Поліцейські, які перевіряють паспорти, запитують про подальші плани: хто з туристів збирається залишатися в Німеччині або в інших країнах ЄС,

хто планує повернутися до України якнайшвидше. Запитують також, чи є потреба у наданні місця в притулку, чи маємо знайомих у Німеччині тощо.

Біля пунктів паспортного контролю стоїть молодий хлопець в куртці та шапці — він прийшов сюди як волонтер та допомагає перекладати з російської на німецьку і навпаки, адже деякі туристи не знають навіть англійської.

«Чи є тут хтось, у кого закордонний паспорт — не біометричний, а старого зразка?» — запитує хлопець, звертаючись до натовпу. Одна жінка піднімає руку. Хлопець каже, щоб вона повернулася до прикордонника, який має додатково перевірити її документи. Та додає, звертаючись до її чоловіка: «Підіть з нею, бо це — надовго. Вона може просидіти там десь годину».

У залі прибуття, біля багажної стрічки українських туристів зустрічають волонтери з жовто-блакитними табличками. Роздають воду в пляшках, банани та яблука, бутерброди, шоколадні батончики. Якщо комусь потрібна ночівля в шелтері, одразу супроводжують туди.

«Ви з України, так? В мене там родичі», — тихо каже російською прибиральниця, жінка років 55 на вигляд,

штовхаючи перед собою візок з засобами для миття. Сумно дивиться на нас, запитує, як ми долетіли, потім бажає удачі та витримки і йде.

В Гамбурзі бронюємо готель на одну ніч: один номер — для себе, інший — для подружжя, яке подорожує разом з нами. Ми готові заплатити за цю ніч, але згодом, вже на ресепшені готелю нам повідомлять, що для українців вони надають одну ніч зі сніданком безкоштовно.

Проїзд у громадському транспорті та на залізниці в Німеччині для українців — безкоштовний, так само як по всьому Євросоюзу. Якщо є необхідність доїхати до іншої країни ЄС на поїзді з Німеччини, треба оформити квиток у касі — також безкоштовно. З цим допоможуть волонтери, які зустрічають на вокзалах німецьких міст. Якщо ж ви плануєте переміщуватися залізницею тільки по території Німеччини, не потрібно навіть оформлювати квиток — достатньо просто зайти в потрібний поїзд та зайняти будь-які вільні місця у вагонах другого класу.

Тут, в Німеччині, для кожного з нас починається вже зовсім інша подорож. Пошуки житла, спроби отримати статус — спеціальний захист від ЄС, який дасть змогу почуватися у безпеці під час тимчасового перебування в Європі протягом невизначеного часу. Та — спроби повернутися додому в Україну якомога швидше. Як тільки це стане можливо.

Читайте ще