Суспільство

Путін – людина неадекватна,- переселенці з Житомира

Він просто гнида, що не шкодує ні своїх, ні українських громадян, безапеляційно відбираючи у них найдорожче – життя.”

Такої думки була група колишніх мешканців Житомира, які зараз поселилися в Берегові. Зустріли їх у Центрі сприяння біженцям та українській армії, який відкрили активісти громадської організації “Кожен може допомогти”.

Колишній торговий працівник, нині пенсіонерка Лариса Іванівна родом з Ленінграда. Вийшла заміж за військового і так потрапили в Житомир. Отримали службову квартиру, жили мирно і в роки Радянського Союзу, і за часів незалежності. Аж поки на Україну віроломно не напали керовані Путіним війська.

“Все почалося 24 лютого, коли прокинулися вночі від розривів ракетних снарядів,- розповідає Лариса Іванівна.- Обстрілювали військове містечко. Один із “гарматних дарунків” влучив у гуртожиток, інший упав на плац, а третій полетів у бік нафтосховища. Чоловік ледве стримував свого гніву.”

Після цього артилерійські обробки стали систематичними, їх доповнювали повітряні бомбардування. Росіяни літали, як правило, дуже низько, щоб їх не засікли українські радари.

Гул від них було чути дуже чітко, звучав він устрашаюче.

“Донька, що приїхала з дітьми з нами в Берегово, ще й нині сахається навіть від гуркоту вантажівок і разом з сином, 18-річним студентом Кирилом, з часу прибуття у ваше місто не виходять з кімнати,- з сумом констатує пані Лариса.- Їх лякають навіть церковні дзвони, бо ті ніби-то сповіщають про повітряну атаку.”

Психіка порушена в багатьох людей, що прибули з місць військових дій росіян.

Одна із доньок Лариси Іванівни залишилася з сім’єю в Санкт-Петербурзі, спілкувалися з нею по телефону. Мати розповідає їй про ті страхіття, які довелося пережити в Житомирі, по кілька разів на день спускаючись у бомбосховища. Проте, молода жінка не вірить у те, що каже ненька.

“Цього просто не може бути”,- парирує на отриману інформацію.

У Росії відключили всі без винятку українські радіо- і телеканали, віщають виключно російські. Отож, народ сприймає лише те, про що втовкмачує йому місцева пропаганда.

Мати з донькою пересварилися на цьому підгрунті і тепер навіть не розмовляють.

Лариса Іванівна приїхала до Берегова із трьома внуками,

найменшому Роману всього рік і два місяці. Несли його на руках, бо для коляски не знайшлося місця.

“Почули про Центр сприяння біженцям та армії і вирішили звернутися сюди за допомогою,- ділиться пенсіонерка. – Якою ж була наша радість, коли нам вручили майже нову дитячу коляску.”

Щодня тут працює близько 50 активістів ГО та волонтерів: сортують одяг, формують продовольчі пакети тощо. Речі зносять небайдужі берегівчани, гігієнічні та миючі засоби завезли за сприяння стоматолога Андрія Ілько та його дружини Наталії, які колись працювали в нашому місті, а тепер трудяться у словацькому селі Лозорко. Колишні закарпатці звернулися до старости населеного пункту Любаша Твродного і з його допомогою організували відправку в Берегово гуманітарного вантажу. Ще 10 тонн, переважно дитячих речей, завезли з Гамбурга від української діаспори, що мешкає в Німеччині.

На подвір’ї Центру влаштували дитячий майданчик з іграшками, м’ячами, самокатами, навіть батутом. Це справа рук керівника і натхненника цієї структури Тетяни Вовкунович та її заступниці Оксани Петричко. А поки малеча забавляється,

мами допомагають розкладати одяг, відбирати його за розмірами тощо.

Долучився до забезпечення продпакетів свіжими харчами і місцевий підприємець Вадим Іванов.

Познайомилися в Центрі ще з однією родиною з Житомира – двома сестрами та їх дітьми. Чоловіки залишилися захищати місто, а дружини рятували нащадків.

“Це жахливо, що твориться тепер у нас на малій батьківщині,- говорить Голосу Карпат одна із жінок Наталія.- Постійні ракетні удари, повітряні нальоти. Росіяни повністю зруйнували школу № 25 - загинула чергова, в уламках залишилися чотири сектори приватного житлового масиву – теж є жертви, серед них діти, вивели з ладу теплоелектростанцію, гуртожиток, нафтобазу, в Озерному розгромили військове містечко. А російські ЗМІ твердять, що їх Збройні Сили націлені виключно на військові об’єкти, цивільні ніби-то не чіпають. Брехня!”

Працівники Центру тісно співпрацюють з викладачами та студентами професійного ліцею сфери послуг, на подвір’ї якого розмістилися. Директор навчального закладу Оксана Кулієвич запропонувала передавати сюди для потреб переселенців різні випічки, які її вихованці виготовляють під час практичних занять. У свою чергу активісти ГО нададуть молоді певні інгрідієнти, зокрема грецькі горіхи, варення тощо.

“З них вийдуть смачні закарпатські фанки,”- усміхається керівник.

Кожен свій робочий день працівники Центру та їх гості починають з молитви, для цього тут облаштована невеличка капличка. Благають від Господа насамперед одного – миру й завершення війни.

“Ми б не хотіли тут довго затримуватися,- кажуть на прощання мої співрозмовниці.- , а якнайшвидше повернутися в рідні домівки. Правда, якщо вони збережуться.”

Нагадаємо, Завтра у Мукачеві пройде прощання з полеглим Героєм Володимиром Литвиненком

Читайте ще