НВ публікує переклад статті The New York Times про те, чому так відбувається.
***
«Ми нікому не потрібні»Дедалі більше сімей, переконаних, що війна може тривати роками, вирішили, що небезпека вдома краща, ніж життя біженця.
Читайте також:

Життя починається з нуля. Куди рушають евакуйовані мешканці Маріуполя Судячи з постави та поведінки, вчителька коледжу, яка чекала на львівському автовокзалі, видавалася звиклою до поваги і, судячи з оздобленої хутром шубки та рожевої мохерової шапки, прикрашеною блискучою шпилькою, до деякої елегантності.
Але після двох тижнів у дорозі в якості біженки з дочкою та однорічним онуком, з неї було вже досить.
За словами Оксани, яка не побажала назвати своє прізвище, у Польщі та Чехії вона просто ще одна біженка у притулку, яка не розмовляє місцевою мовою.
«Ми нікому не потрібні, — сказала вона, — Вчителі нікому не потрібні. Знання чеської мови є обов'язковим. Вони були б готові взяти мене прибиральницею, але навіть тоді мені потрібно було б знайти житло».
Тепер вона та її родина разом зі зростаючою кількістю українців повертаються додому.
Статистика, що зміниласяВперше після російського вторгнення шість тижнів тому дедалі більше мандрівників, які проїжджають через західноукраїнське місто Львів та інші транзитні вузли, повертаються додому, а не тікають.
Читайте також:
Майже 80% біженців планують повернутись в Україну після війни — опитування Як і раніше, набагато більше громадян залишають свої домівки. Але, за словами мандрівників і чиновників, сплеск повернень відображає віру, що зростає, в те, що війна може тривати роки, і готовність жити певною мірою небезпеки, замість того, щоб бути біженцем в іншій країні, позбавленим дому і суспільства.
Це також наголошує на труднощах, з якими європейські країни зіткнулися під час забезпечення українців в умовах найбільшої на континенті кризи з біженцями від часів Другої світової війни.
«Останнім часом статистика сильно змінилася. На початку війни виїжджало вдесятеро більше, ніж поверталося», — сказав в інтерв'ю Юрій Бучко, заступник військового керівника Львова. Наразі, за його словами, у деякі дні половина тих, хто перетинає кордон у Львівській області,
повертаються додому, а не їдуть.
Повертаються переважно жінки та діти. Більшості українських чоловіків призовного віку, які мають менше трьох дітей, на початку війни заборонили залишати країну. На кордоні з Польщею практично всі водії цивільних автомобілів, які перетинають кордон, — жінки. Поїзди та автобусні станції забиті жінками і дітьми.
«Люди тепер зрозуміли, що таке війна і що навіть з війною можна залишитися і жити в Україні, у Львові. Вони поїхали на початку через паніку, але члени їхніх сімей усе ще тут», — сказав Бучко.
Читайте також:
До Львівської області через польський кордон за добу повернулось більше українців, ніж виїхало Він додав, що українці також повертаються до роботи в міру відкриття нових магазинів та підприємств.
За його словами, у суботу, досить звичайний день, 18 тисяч українців залишили країну, а 9 тисяч повернулися назад через прикордонні пости у його області. Він сказав, що хоча деякі з них були торговцями, які перевозили товари, багато з них були українськими сім'ями, які збираються повернутися додому. Цифри українських прикордонників підтверджують цю тенденцію.
З початку війни країну залишили понад чотири мільйони українців, і понад сім мільйонів залишили свої будинки, але залишилися в Україні.
Частина людей повертається до Києва через відступ росіян
Читайте також:

Половина всіх біженців. Україну були змушені залишити два мільйони дітей — ЮНІСЕФ Багато хто, хто залишився у країні, евакуювався до Львова та інших міст і селищ ближче до польського кордону, які вважаються безпечнішими, ніж міста на півдні та сході.
Нещодавні ракетні обстріли Львова, у тому числі військової тренувальної бази та нафтобази, забрали життя кількох десятків людей, але більша частина міста залишилася недоторканою.
Мандрівники та чиновники заявили, що деякі люди повертаються до столиці Києва через відступ туди росіян.
На багато прикрашеному столітньому львівському вокзалі Валерія Юріївна стояла на пероні перед посадкою на поїзд, що прямував до Миколаєва, який залишається під інтенсивним обстрілом російської авіації. Її 14-річна донька та їхній собака вже були в поїзді. Вдома у Миколаєві на неї чекала старша дочка.
Валерія Юріївна держслужбовиця,
розповіла, що вони були налякані російським обстрілом, через який задрижав їхній багатоквартирний будинок. Але вона сказала, що їй було важко залишатися з друзями у Львові з дочкою та собакою цілий місяць.
Читайте також:

Квитки Help Ukraine. Безкоштовний транспорт для українців у Європі - повний список країн і перевізників «Вони бомбили лікарні в Миколаєві, — сказала вона, — Потрібні люди, щоб допомогти, заклеїти вікна плівкою. Я повертаюся, щоби стати волонтером».
Вона та інші сказали, що переймаються, що щось станеться із залізницею, і вони не зможуть повернутися додому.
Коли пізно ввечері у понеділок, 4 квітня, на вокзалі пролунала сирена повітряної тривоги, натовп мандрівників попрямував під землю, щоб дочекатися сигналу «відбій»: втомлені матері з чемоданами та дітьми, які плакали, городяни з маленькими собачками на руках, оперний співак, що повертався з концерту у Польщі.
Більшість частих сирен повітряної тривоги у цьому історичному місті вказують на присутність російських винищувачів, які прямують до цілей на сході України.
Провідник Юрій Савчук провів пасажирів до вагонів.
Медична бригада гарячково бігла вгору сходами, вони несли тендітну літню жінку в інвалідному візку, поспішаючи посадити її на потяг вчасно.
Війна може тривати кілька років«В останні пару днів додому поверталося більше людей. Не всі мають гроші, щоб залишатися за кордоном довго. Крім того, Київ було звільнено, і люди хочуть побачити, чи зруйновані їхні будинки», — сказав Савчук, український ветеран-залізничник із 20-річним стажем.
У штаб-квартирі львівської військової адміністрації Бучко та його колеги вийшли з бункера після чергового відбою тривоги. Після більше місяця війни сирени стали настільки звичайною справою, що його співробітники сиділи на лавках і балакали, жартували і розмовляли по своїх телефонах. Він та інші чиновники планують відкрити більше підприємств, щоб більше українців могли повернутися і знову працювати.
Читайте також:

«Він свідомо бомбардує невинних». Українські матері, які змушені тікати через війну, розкажуть своїм дітям правду про Путіна — CNN «На початку війни ми розуміли або сподівалися, що ця війна триватиме тиждень, або, можливо,
кілька днів, — сказав він. — Зараз ми бачимо, що вона триватиме, певно, не місяці, а кілька років. І нам із цим жити».
На автовокзалі в неділю, 3 квітня, Оксана та її родина намагалися знайти таксі до залізничного вокзалу, щоб дістатися їхнього будинку у Дніпрі, на сході України, незважаючи на те, що в нього нещодавно влучили російські ракети. Але життя біженців здавалося гіршим.
«Ми блукали більше двох тижнів. Із Польщі до Чехії, потім назад до Польщі і сюди», - розповіла Оксана.
«Ми зупинилися в маленькому центрі в Чехії. Потрібно все робити для себе, і все чеською, тож нічого не зрозуміло», — розповідає її дочка Галина, яка також викладає у коледжі.
У Польщі вони переїхали до готелю після двох днів перебування у притулку, але потім у них закінчилися гроші.
«Це було складно, – сказала Галина, – всі були в одній кімнаті. Особливо допомагала Польща з їжею та іншими речами, але нам не було де жити».
Інші, які приїхали автобусом з Польщі, сказали, що поляки були дуже привітні, але були вражені кількістю людей, що прибувають.
«Всі там хочуть повернутися додому», - сказала Оксана.

