Суспільство

Деякі українці не хочуть покидати свої домівки, які знаходяться на лінії вогню

Згорілі автомобілі та обгорілі дерева тліють після ракетного удару по Краматорську. На землі лежить мертве тіло, накрите простирадлом. Поранені мешканці сидять заціпеніли й закривавлені.

На іншому боці міста пенсіонер Валерій Ільченко сидить у тіні дерев і розгадує кросворд. 70-річний вдівець зараз важко ходить і цей щоденний ритуал на свіжому повітрі допомагає йому пережити день.

Лише минулого тижня губернатор Донецької області закликав 350 000 жителів, що залишилися, переїхати в безпечніші місця на заході України. Закликаючи до евакуації, губернатор Донецька Павло Кириленко сказав, що це дозволить українській армії краще захищати міста.

Але, як і багато інших мирних жителів, які потрапили під вогонь, Ільченко не має наміру йти — якими б близькими не були бої. «Мені нема куди йти, і я теж не хочу. Що б я там робив? Тут хоча б я можу посидіти на лавці, я можу подивитися телевізор", - сказав він в інтерв'ю Associated Press. Волонтери стежать за тим, щоб йому регулярно доставляли хліб, воду та сигарети; час від часу дзвонять сусіди.

Одна жінка, яка попросила називати її лише на ім’я з міркувань безпеки, сказала, що коли вона втекла зі Слов’янська минулого тижня з маленькою дитиною, то була шокована руйнуваннями. «Ми надто довго чекали. Але врешті я вирішила врятувати дитину і себе. Вони обстрілювали нас усіма наявними видами зброї», – сказала Олена.

Спостерігачі попереджують, що Слов’янськ і Краматорськ можуть стати такими ж, як Сєвєродонецьк і Лисичанськ, тобто практично непридатними для проживання. Проте багато хто каже, що вони або пенсіонери або мають настільки низькі доходи, що бояться, що не зможуть утримувати себе.

Інші хвилюються, що їм не будуть раді в Західній Україні — це занепокоєння ґрунтується на уявленні про те, що деякі їхні співвітчизники ненавидять російськомовних сусідів та звинувачують їх у війні.

Читайте ще