Заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко — про рік повномасштабної війни, правоохоронців, які захищають Україну на фронті, фіксацію воєнних злочинів та катастрофу в Броварах.
Катерина Павліченко — заступниця міністра внутрішніх справ, засновниця та голова ГО Українська асоціація представниць правоохоронних органів. У своїй роботі опікується зокрема соціальними питаннями та гендерною тематикою.
До річниці з дня повномасштабного вторгнення в інтерв'ю NV Катерина Павліченко згадує про те, що відбувалося напередодні початку великої війни, як пройшов цей рік для структури МВС, та розповідає, як працює міністерство після трагедії у Броварах де загинув міністр Денис Монастирський та його колеги.
— Чи можете пригадати, яким був для вас кінець лютого 2022-го? Що відбувалося в ці дні у вашому робочому оточенні, як ви готувалися до можливих сценаріїв?
— Незадовго до 24 лютого [2022-го] я їздила у службове відрядження до Іспанії. Там ми ознайомлювалися з питаннями запобігання та протидії домашньому насильству. Повернувшись з Іспанії, активно напрацьовували,
розширювали наші спроможності, орієнтуючись на досвід, який ми там здобули, і на подальшу співпрацю.
Що ж стосується роботи Міністерства внутрішніх справ загалом, і підрозділів, які координуються міністром, на той час все це працювало у посиленому режимі несення служби. Робота перефокусувалася на ті проблемні питання і ситуації, які на той час були, в тому числі, на фронті.
Я пам’ятаю, що 22 лютого Національна гвардія разом з поліцією посилили охорону Дністровської ГЕС у Чернівецькій області. А на теплоелектростанції в місті Щастя, що на Луганщині, виникло займання трансформатора, і місто опинилося без електропостачання. Тоді ж в місті під обстріл потрапили дитячий садок та житлові будинки. Підрозділи поліції та Державної служби з надзвичайних ситуацій були максимально сфокусовані на тому, щоб подолати наслідки обстрілу.
У той час народні депутати голосували за запровадження надзвичайного стану на території України, за винятком тих регіонів, зокрема Донецької, Луганської областей, де тривала Операція об'єднаних сил.
Поліція і Нацгвардія фокусувалися також на охороні об'єктів критичної інфраструктури — так,
на той час більше сотні об'єктів енергетичної інфраструктури були взяті під охорону.
— Хотілося би поговорити також про роль правоохоронців у стримуванні наступу ворога. Як були задіяні ресурси МВС відразу після початку повномасштабної війни? І як ці ресурси залучені зараз?
— Перш за все, слід відзначити, що Національна гвардія та Державна прикордонна служба є військовими формуваннями, частиною сил оборони нашої країни. Вони нарівні із ЗСУ виконують завдання з відсічі та стримування збройної агресії рф.
Дійсно, можна назвати кілька населених пунктів, де безпосередньо підрозділи Нацгвардії, поліції брали активну участь у відсічі збройної агресії. Це зокрема і Бахмут, і Маріуполь, це Соледар, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, також це такі регіони як Київщина, Харківщина, Херсонщина.
За цей час підрозділи Національної поліції дуже сильно змінилися: за час війни вони почали виконувати дуже різнопланові завдання і функції, з якими раніше стикалися набагато рідше. Це і евакуація мирного населення, і робота на блокпостах, і виявлення диверсійних груп, і безпосередня відсіч збройної агресії.
Спроможності поліції дуже посилилися.
Сьогодні поліція теж активно залучається саме до ведення бойових дій. Наприклад, наразі ми формуємо вісім додаткових штурмових бригад. Одна з них — Національної поліції, інша — Держприкордонслужби, і шість — Національної гвардії. Це ті бригади, які безпосередньо братимуть участь в штурмових діях для звільнення територій, які досі під окупацією. Варто відмітити, що це виключно добровольці — є кілька етапів прийому людей в ці бригади.

— Згадуючи роботу ваших колег протягом цього року: можливо, вам хотілося би відзначити когось окремо, розповісти чиюсь історію, згадати про участь в конкретних операціях абощо?
— Мабуть, неправильно було би відмітити когось конкретно, тому що насправді дуже багато хлопців і дівчат героїчно виконували службові обов’язки. Багато отримали поранення. Певна кількість перебуває в полоні. Але хочу сказати, що це насправді колосальний досвід як для України, так і для кожного працівника системи Міністерства внутрішніх справ.
Наприклад, якщо ми візьмемо аспект розмінування — очищення території України від вибухонебезпечних предметів.
Сьогодні йдеться про близько 174 тис. км², загалом близько 30% території держави, які потенційно залишаються під небезпекою. Це все — заміновані території. Є певні розрахунки, що процес розмінування загалом може скласти від 5 до 10 років. І над цим працюють як піротехнічні підрозділи ДСНС, так і вибухотехніки Національної поліції. Зокрема Нацполіцією вже обстежено і очищено понад 182 км², знешкоджено більше 60 тис. вибухонебезпечних предметів, вилучено — більше 200 тисяч таких предметів.
— Розкажіть детальніше, що за знахідки трапляються вашим колегам?
— Окрім поліції, гуманітарним розмінуванням займаються саме підрозділи ДСНС. За цей період їхніми фахівцями вже було обстежено понад 795 км², знешкоджено більше 300 тис. вибухонебезпечних предметів, у тому числі, до речі, більше ніж 2 тис. авіабомб. Робота в цьому напрямку продовжується. Ми маємо певну підтримку з боку міжнародних партнерів, за що безперечно дуже вдячні. Це допомога і в навчанні наших піротехніків, і в оснащенні. Тому що раніше в нас не було такого досвіду, і ми навіть не могли здогадатися,
що нас очікуватиме протягом цього року. Наразі ми збільшуємо кількість піротехніків у підрозділах ДСНС і в поліції, оскільки досі існує велика кількість забруднених територій.
Після відступу з Київщини росіяни залишали схованки або «подарунки» навіть у побутових речах: у будинках цивільних громадян, у іграшках дитячих. Про це ми зараз говоримо зокрема і на міжнародній арені для того, щоб пояснити, що взагалі відбувається на території України, і як росіяни вчиняють воєнні злочини щодо мирного населення, щодо дітей.
— Які воєнні злочини правоохоронці фіксують за час повномасштабної війни в Україні?
— Росіяни розстрілюють гуманітарні коридори, знищують цивільну інфраструктуру, культурну спадщину, примусово вивозять наших дітей на територію рф, скоюють сексуальне насильство по відношенню жінок та дітей. Це все — воєнні злочини, які сьогодні фіксують і розслідують правоохоронці.
Я переконана, що ці злочини стануть предметом розгляду на міжнародному трибуналі, і винних притягнуть до відповідальності. Якщо говорити мовою цифр, то це — більш як 64 тис. відкритих кримінальних проваджень за фактами злочинів,
вчинених російських військовослужбовцями та їхніми посіпаками. І ми далі продовжуємо документувати ці злочини.
Щоразу коли звільняються якісь території, ми проводимо роботу з виявлення та фіксування воєнних злочинів. Їх — багато. Це історії, в яких є конкретні потерпілі. Та чимало людей, наприклад, серед тих, хто пережив сексуальне насильство, не хочуть про це говорити, не бажають згадувати те, що з ними відбувалося. Однак, є ті, хто все ж звертається до Національної поліції, тому що, перш за все, хоче отримати комплексну допомогу, по-друге, бажає, щоб причетні понесли відповідальність за скоєне.
— Ми спілкувалися з вами про сексуальне насильство, вчинене окупантами по відношенню до мирного населення, під час попереднього інтерв'ю. Про цю тему багато говорили і писали в ЗМІ після того, як відкрилися факти таких злочинів на Київщині. Та пізніше цьому питанню стали приділяти менше публічної уваги. Чому?
— Мабуть, це більше моя суб'єктивна думка, але в цьому питанні має бути певна професійна етика — не тільки у журналістів, а і в кожного, хто береться коментувати ситуації з такими злочинами проти цивільного населення.
Передусім не варто допускати повторної віктимізації потерпілої особи. Людина, яка пережила це, зазвичай хоче це забути. Тому піддавати її повторній травматизації — не дуже хороша ідея. Тож, як на мене, під час публічного висвітлення таких тем не потрібно вказувати на конкретних потерпілих, а говорити більше в загальному, що такі випадки дійсно є.
Звісно, за кожною статистикою, за кожною цифрою є конкретна людина, доля якої — скалічена. Це людина, яка зазнала психологічної, фізичної травми. І наша робота має бути спрямована на те, щоб вивести людину з цього стану, допомогти їй, надати комплексну допомогу і притягнути винних до відповідальності.
— Ви вже згадували про дітей, яких примусово вивозять з України на територію росії. Про яку кількість дітей йдеться? І як багато вдалося повернути?
— Велику кількість дітей було примусово вивезено на територію росії. Отже, це діти, які були, по суті, депортовані. Під час війни ми запустили портал Діти війни, де постійно акумулюється вся інформація відносно дітей. Загалом, йдеться про понад 16 тис. українських дітей, які були примусово вивезені до рф,
а також — до Республіки Білорусь, наприклад, з тимчасово окупованих територій. Зниклими безвісти вважаються 348 дітей. Є і загиблі — це 461 дитина. Майже 1 тисяча, а точніше — 927 дітей отримали поранення — це дані за останній рік, за час, коли триває повномасштабна війна. Постійно ведеться робота над тим, щоб ці діти поверталися. Ця робота відбувається в координації багатьох міністерств і відомств. Спільними зусиллями вже вдалося домогтися того, щоб Україна повернула 307 дітей з числа тих, кого викрала росія.
— Останнім часом багато говорять про жінок у складі ЗСУ які захищають Україну, їхні потреби, виклики, які стоять перед ними і тд. А чи можете ви розказати про жінок в системі МВС? Як багато їх, на яких вони посадах, які ролі виконують?
— Міністерство внутрішніх справ завжди приділяло значну увагу гендерній рівності, рівним правам та можливостям жінок і чоловіків. Жінки є на всіх без винятку посадах. Варто також відмітити, що цей відсоток не зменшується під час війни, навіть навпаки. Як я вже згадувала, зараз оголошено набір у Гвардію наступу — це безпосередньо ті підрозділи,
які будуть наступати на окуповані території, звільняти їх. І станом на сьогодні серед охочих долучитися до цих підрозділів є чимало жінок. Є навіть ті, хто вже успішно пройшли етапи відбору. Ми можемо пишатися тим, що жінки в Україні хочуть бути залучені до нашої перемоги.
Не можу не згадати також і про діяльність Української асоціації представниць правоохоронних органів. Вона була створена у 2018 році та об'єднує жінок з правоохоронних органів системи МВС. Під час війни ця організація стала платформою підтримки для кожної, хто є частиною цієї організації. Дівчата дуже дружні: вони обмінюються досвідом, контактами, допомагають одна одній. Вони всі — з різних структур, відомств і підрозділів, з різних регіонів нашої країни.
Якщо ж говорити про інші структури, то в Держприкордонслужбі, наприклад, це 18% жінок, у ДСНС — 21%, а в Нацгвардії — 7%, у Нацполіції — 27%.
— Розкажіть про найважливіші, на ваші думку, проекти, впроваджені МВС протягом цього року?
— Як я вже згадувала вище, через війну вся наша діяльність зараз змінилася, всі проекти, ініціативи тощо адаптуються під вимоги воєнного часу.
Фокус дуже сильно змістився.
Одним з важливих напрямів, наприклад, є створення безпечного освітнього середовища. В першу чергу, це робота зі шкільними, дошкільними закладами освіти. Наші діти мають отримувати якісну освіту, не зважаючи ні на що.
Ця робота — багатокомпонентна: це і кіберзагрози і булінг, і домашнє насильство, і безпека дорожнього руху. А також загрози, безпосередньо пов’язані з війною: з постійними ракетними обстрілами, з великою кількістю вибухонебезпечних предметів. Усі ці аспекти знаходять своє відображення у новій концепції безпеки освітнього середовища. Серед важливих складників — забезпечення укриттів у закладах освіти.
Тут ми кооперуємося з Міністерством освіти і науки, з ДСНС, такими питаннями безпосередньо опікується і перша леді Олена Зеленська. Вона взяла курс на відновлення і відбудову нашої країни. Це важливо робити саме зараз. Попереду багато роботи в цьому напрямку.

— Які напрями будуть пріоритетними для МВС протягом цього року?
— Власне, окрім того, що це питання, пов’язані з захистом нашої країни, а також її відбудовою та відновленням,
це й низка інших аспектів. До прикладу, нещодавно ми презентували флагманський проект МВС — автошколи для людей з інвалідністю. Ми будемо фокусуватися на таких питаннях, тому що є відповідний запит від суспільства.
Важливо приділяти увагу тому, як ми будемо працювати з сім'ями наших захисників, із самими захисниками, які повертаються з війни та потребують тривалої реабілітації — як фізичної, так і психологічної.
Ми маємо переформатувати роботу психологів, зокрема, і в нашій системі. Раніше наші штатні психологи працювали із зовсім іншими ситуаціями: наприклад, у разі, якщо комусь зі співробітників довелося застосовувати зброю під час служби. Зараз же це питання, пов’язані з війною, зокрема і повернення з полону та реабілітація після цього.
— Як вплинула на роботу МВС трагедія в Броварах, внаслідок якої загинуло зокрема керівництво та співробітники міністерства?
— Це справді трагедія — як і для мене особисто, так і для Міністерства внутрішніх справ. Тому що я знаю кожного, хто був на цьому борту. Це були неймовірні люди. Я втратила керівника і друзів, колег, з якими працювала впродовж певного часу. Зараз триває слідство, розслідується кілька версій цієї ситуації.
Ми не маємо дати противнику можливості скористатися цією трагедією. Нам потрібно боротися із зовнішнім ворогом. Тож продовжуємо працювати, посилюємо наші спроможності й фокусуємося на тих проблемах і викликах, які маємо сьогодні. Ми не маємо стратити в цій ситуації.