Суспільство

5 книжок про психологічну травму, які змінять ваш погляд на життя

31 бер•ТСН

Стосунки з собою – найважливіші стосунки в нашому житті. Бо коли ми не розуміємо причини своєї поведінки, неправильно трактуємо та висловлюємо емоції, обмежуємо себе й партнера чи партнерку, стосунки із зовнішнім світом і людьми не складаються.

Тому райтерка видавництва бестселерів Vivat Тетяна Крисюк зібрала для вас п’ять книжок, які допоможуть розібратися із травматичним минулим, перепрограмувати свій мозок, позбутися комплексів, упереджень, невиправданих образ чи надій.

Брюс Д. Перрі, Опра Вінфрі "Що з тобою сталося? Про травму, психологічну стійкість і зцілення. Як зрозуміти своє минуле", видавництво VivatУявіть ситуацію: у стані емоційної збудливості жінка каже своєму синові: "Краще б я тебе не народжувала". Вона використовує цю фразу не тому, що його не любить, а тому що не вміє реагувати на потужну емоцію гніву по-іншому. Жінка може гніватися на ненадійного партнера, від якого народила дитину. На батьків-алкоголіків, які про неї не дбали. На подругу, яка обіцяла посидіти з сином, але останньої миті відмовилася. Ситуація триває хвилину, але дитина, яка бачить засмучену своїм існуванням матір,

встигає травмуватися.

Якщо мати емоційно відсторонена або емоційно нестабільна, і такі ситуації повторюються час від часу, дитина постійно страждає. "Її мучить глибинна потреба бути потрібною, відчувати, що її помічають і цінують. Дорослішаючи, ці діти не можуть встановити для себе стандарт того, на що вони заслуговують. Ця нездатність, якщо її вчасно не помітити, згодом запускає складний ланцюг реакцій і призводить до самосаботажу, насильства, безладної статевої поведінки чи залежності".

Але наш мозок пластичний, він постійно змінюється, а це означає, що ми здатні звільнитися від ланцюгів минулого. Опра Вінфрі в дитинстві була самотньою дитиною, яку лупцювали за розлиту воду чи розбиту склянку. Однак зараз вона – свідома, впевнена в собі жінка, яка бореться з насильством та написала цю книжку, щоб більше людей дізналися про те, як сильно вони впливають на розвиток і психологічну стійкість своїх дітей.

Життя – травматична штука, тому всі ми хоча б раз у житті травмувалися. В минулому нас могли травмувати батьки, вчителі, однокласники, друзі, партнери. Але те минуле не повинно визначати наше майбутнє.

Ця книжка допоможе вам перепрограмувати свій мозок, навчитися будувати здорові стосунки з людьми, дітьми і насамперед – із собою.

Ліндсі К. Гібсон "Вільні діти емоційно незрілих батьків", видавництво Наталії ПереверзєвоїЯкщо ваша мати вимагає, щоб ви приділяли їй максимум уваги, бо "вона найцінніша людина у вашому житті", давали їй змогу верховодити, ділилися з нею таємницями, а в разі відмови лютує, ображається, звинувачує вас, ви маєте справу з емоційно незрілою людиною.

Емоційно незрілі батьки спілкуються з дітьми з позиції мудрого дорослого, де ви завжди на другому місці й у програшному становищі. Ваші прагнення, думки, інтереси не такі вже й важливі, як вам здається. Бо емоційно незрілі батьки егоцентричні та нездатні до щирого зв’язку. Егоцентризм – це гіпертрофоване зосередження на собі. Така поведінка притаманна дітям.

"Коли вас засуджують емоційно незрілі люди, іноді важко зрозуміти, що ж ви зробили поганого. Вони приголомшені, а ви не можете усвідомити, що саме у вашій поведінці було таким жахливим і неприйнятним. Пам’ятайте, що емоційно незрілі люди часто впадають в емоційні крайнощі.

Якщо ви не поділяєте їхньої думки цілком і повністю, вони можуть сприймати вас як ворога".

Зростати поряд з емоційно незрілою матір’ю або батьком – це означає ніколи не знати напевне, як вона чи він відреагують на ваше прохання, зауваження, нове хобі абощо, почуватися знехтуваними та непомітними. Через це дитина страждає від сильного ірраціонального страху бути засудженою чи покараною. Відтак вже доросла людина має підвищений рівень тривожності, займає пасивну життєву позицію, двоїсто сприймає стосунки.

Прочитавши цю книжку, ви навчитеся спілкуватися з батьками так, щоб це вас не травмувало, зрозумієте їхню поведінку і повернете собі контроль над своїм життям.

Бессел ван дер Колк "Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому", видавництво VivatНаш мозок тісно пов’язаний із тілом. Зазвичай ми цього не помічаємо, бо вони працюють узгоджено й автономно. Та коли людина травмується, зв’язок між мозком і тілом руйнується. Мозок існує немов би окремо від тіла і зосереджується на боротьбі за виживання. Сигнали тіла або ігноруються ним, або неправильно трактуються.

Тому людина може спалахувати гнівом, ціпеніти або заклякати будь-якої миті. З хиткого стану рівноваги її може вивести навіть невинний доторк.

"Травмовані люди не почуваються безпечно у власному тілі: їхнє минуле продовжує жити у формі невизначеної внутрішньої гризоти. Тривожні сигнали від внутрішніх органів увесь час бомбардують їхні тіла, тож жертви травми, намагаючись контролювати ці відчуття, вчаться майстерно ігнорувати свої інстинкти і відгороджуватися від усвідомлення того, що відбувається всередині. Ці люди вчаться ховатися від себе".

Відтак повернення собі контролю над тілом та імпульсивною поведінкою – необхідна умова подолання травми. Бо людина, яка безпечно почувається у своєму тілі, може висловлювати спогади, які раніше виводили її з ладу. Повернути втрачений контроль можна різними способами, зокрема, й за допомогою йоги.

Прочитавши цю книжку, ви дізнається, як поводиться і почувається травмована людина, за допомогою яких практик можна допомогти собі, з чого розпочинати знайомство зі своїм минулим. Автор розповідає про травмування під час війни,

внаслідок фізичного чи сексуального насильства в дитинстві та в дорослому віці.

Джудіт Герман "Психологічна травма та шлях до видужання", Видавництво Старого ЛеваЧасто люди кажуть: "Я не хочу про це говорити, бо мені боляче й неприємно". Вони забороняють собі сумувати і плакати, розглядаючи проживання горя, як акт підкорення волі кривдника. Але після травмування сум стає актом відваги, а не приниження.

"Повернення собі дозволу переживати всю гаму почуттів, включно з горем, треба розглядати як акт опору, а не підкорення волі кривдника. Лише через оплакування всього, що вони втратили, пацієнти можуть відкрити своє незнищенне внутрішнє життя".

Відмовляючись оплакувати біль, людина зазвичай загрузає у фантазіях – відшкодування, помсти чи прощення. У всіх випадках вона прагне розквитатися зі своїм кривдником, але це неможливо. Ані щире розкаяння злочинця, ані фінансова компенсація, ані помста не заглушать біль, який оселився всередині після травмування. Людині потрібно реконструювати травму, щоб залишити травматичний досвід у минулому, а потім зайнятися відбудовою свого життя в теперішньому заради майбутнього.

Ця книжка допоможе вам оплакати своє старе "я", сформувати нові безпечні стосунки з людьми, повернути тілесну цілісність і відчуття повноцінності.

Марк Волінн "Це почалося не з тебе. Як успадкована родинна травма формує нас і як розірвати це коло", видавництво Vivat98% нашої ДНК становить некодувальна ДНК (нкДНК), відповідальна за емоційні, поведінкові та особисті риси, які ми успадковуємо. Тому нас формує не лише генетична програма, а й думки, емоції та почуття батьків, бабусь/ дідусів. Оскільки спільне біологічне середовище утроби мають аж три покоління одночасно.

"У вашій найбільшій ранній біологічній формі незаплідненої яйцеклітини ви вже мали спільне клітинне середовище з мамою та бабусею. Коли бабуся була лише на п’ятому місяці вагітності вашою мамою, попередник яйцеклітини, з якої ви виникли, вже був присутній у маминих яєчниках […]. Попередники клітин сперми, з яких ви виникли, були присутні в батькові, ще коли він був плодом в утробі його матері".

Відтак інколи ми несвідомо відтворюємо чужі негативні поведінкові сценарії, не розуміючи першопричину цієї поведінки.

Боїмося будувати довготривалі стосунки, виражати любов чи прив’язуватися до людей, страждаємо від хронічного "безпричинного" безсоння абощо. Часто люди успадковують родинну травму, спричинену ранньою розлукою дитини з матір’ю. Наприклад, у Джесіки були напружені стосунки з матір’ю. Роками дівчина вважала матір холодною та відстороненою жінкою. Але якось дізналася, що коли її мати народилася, через хворобу вже тепер бабуся Джесіки на кілька місяців залишила доньку на чоловіка. Відтак між ними не сформувався тісний емоційний зв’язок, вони не змогли вибудувати довірливі стосунки. І саме через брак материнської любові в ранньому віці мама Джесіки поводилася з донькою відсторонено й холодно. Вона завжди її любила, але повторювала негативний поведінковий сценарій своєї матері.

Після прочитання цієї книжки ви дізнаєтеся про родинну свідомість, навчитеся відшуковувати загублені родинні травми та давати раду знайденим, долаючи страх і безпорадність.

*Усі книжки, представлені в цій добірці, передбачають знайомство з власними емоціями та почуттями і мають на меті повернення контролю над власним життям. Але вони не заміняють співпрацю із психологом чи психотерапевтом.

Читайте також:

рада, Сигнал

Читайте ще