Хто може розповісти про гумор на війні, як не стендапер, який служить у війську? Сергій Ліпко — стендап-комік, сценарист проєкту Телебачення Торонто, а після повномасштабного вторгнення — і пілот дрона, який служить в аеророзвідці. Він знає про гумор все.
На відео, яке опублікував проєкт Український Свідок, стендап-комік та сценарист Сергій Ліпко. Нині він аеророзвідник 241 бригади ТРО ЗСУ. Хлопець, за його власними словами, балансує між цивільним та військовим життям.
Краще я буду цивільним, який мав нічого собі військові пригоди, ніж військовим, який насправді не є суперкрутим воякою. Не хочу бути брехуном і прикрашати свої військові подвиги та досягнення.
Перш ніж потрапити на бойове завдання у Бахмут (він був там двічі), чоловік вже мав військову підготовку: навчався у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна, потім була строкова служба. Але навіть попри те, що Сергій ніколи не був «на нулі», він не раз потрапляв у небезпечні ситуації.
Як аеророзвідник я літаю, і щільність вогню така, що кулі час від часу долітають і до нас.
На правах військовослужбовця хлопець пояснює,
чому людський ресурс в українській армії зараз є найнеобхіднішим.
Особисто мені моє військове тло на фронті більше заважає: я ніби постійно повторюю собі — обов’язок, обов’язок. А от цивільні, які потрапляють до ЗСУ, дають нашій армії змогу розкритися. Якщо постаратися, то можна знайти собі класне місце в Збройних Силах.
При цьому Сергій розлого коментує жарти про вручення повісток та пов’язує це із мотивацією новобранців:
Прийнято думати, що «повестка» — це про «надо отлінять». Але такий наратив притаманний російському інфополю. Навіть ті, хто приходив в українське військо мотивованими (на початку повномасштабного вторгнення), зараз виснажені. Про тих, хто сприймає службу як покарання, годі й говорити. На них витрачатиметься дуже багато енергії командирів. Із вмотивованішою людиною працювати значно простіше.
Хлопець розповідає, що йому досі часто пишуть в дірект Інстаграму із пропозиціями виступити на корпоративі — іноді «за 5 тисяч гривень». І це ще пів біди. Бо, за словами Ліпка, є івент-менеджери, які навіть не турбуються про те, аби проглянути Інстаграм Сергія та побачити,
що він воює.
Дехто потім все-таки дивиться сторінку, просить вибачення та бажає берегти себе. Але є й такі, хто вважає, що люди хочуть посміятися в цей «скрутний час». Людям дуже важко, приїду з Бахмута та розвеселю їх.
іронізує військовий
При чому, жартувати про війну, як зазначає Сергій, може тільки та людина, яка там була та має відповідний досвід.
Якщо в залі під час стендапу хтось, хто не має відношення до війни, починає про це жартувати, то настрій у всіх одразу падає.
Чи буде з цією війною так, як, до прикладу, із терактом 11 вересня, з якого вже роблять меми?
Так, буде. З роками біль вщухає, і для майбутніх поколінь, які цієї війни не застали, це також може стати мемом. Для цього, може, пройдуть десятки років. Але особисто я деякі речі ніколи не зможу знецінити — наприклад, втрати близьких людей на цій війні.
Ще одна напрочуд актуальна тема — це жарти про росіян. Сергій вважає, що не варто знецінювати досягнення ЗСУ, жартуючи про те, які росіяни тупі.
Вони ж (росіяни) теж фахівці своєї справи. Вони теж вчаться. Уявіть, що ви жартуєте про спалений російський танк через те, що хтось із їхніх солдатів невдало покурив, коли в цей час йде заруба під Києвом.
Враховуючи те, що Сергій Ліпко балансує між цивільним та військовим життям, він має якось морально пристосовуватись до того, що рано чи пізно доведеться повернутися на фронт:
Це ніби пірнути у холодну воду. Набираєш повітря, пірнаєш. Спочатку ти на адреналіні, потім стає холодніше й холодніше. І оце „холодніше“ — це коли я повертаюся в Київ.
