Колектив Академічного симфонічного оркестру Чернівецької обласної філармонії днями повернувся з дводенних гастролей в Республіці Південна Корея, де виступив з концертною програмою, складеною із творів українських композиторів на благодійному заході в рамках «Asian Leadership Conference 2023». Оркестрантів тепло зустрічали корейські шанувальники класичної музики, підтримуючи їх вигуками «Слава Україні!». Музиканти повернулися додому не тільки з приємними враженнями, але й привезли із Південної Кореї понад 100 кілограмів медичних засобів для військових та дуже потрібний на війні дрон.
Як сприймають мешканці Південної Кореї музику українських композиторів? Чим корисні такі гастролі оркестру до далекої азійської країни? З цих запитань наш кореспондент розпочав розмову із головним диригентом Академічного симфонічного оркестру Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка, заслуженим діячем мистецтв України Йосипом СОЗАНСЬКИМ.
Упродовж всього періоду повномасштабної війни, Академічний симфонічний оркестр Чернівецької філармонії – на передовій культурного фронту
Рівень оркестру дозволяє достойно представляти Буковину у світі
– Симфонічний оркестр не вперше відвідує з гастролями Південну Корею. З чим була пов’язана теперішня поїздка, пане Йосипе?
– Вперше про цьогорічну поїздку на захід «Азійське лідерство» повідомили з Міністерства культури України з півроку тому. Це спонукало нас до ретельного формування репертуару, наполегливих репетицій. За місяць до відрядження міністерство підтвердило нашу участь у представницькому заході. До речі, до участі в заході Україна делегувала лише наш колектив, що нам надзвичайно приємно. Чому обрали саме наш колектив для поїздки? Справа в тому, що останні кілька років традиційно влітку виїжджаємо на гастролі до Південної Кореї, виступаємо в різних містах, на різних артистичних майданчиках щоразу з новими програмами. Виступи супроводжуються розповідями про Україні й Буковину зокрема. Завдяки нашому симфонічному оркестру корейці знають про Чернівці, його визначні місця, видатних людей.
– Відомо, що під час війни чоловіків призовного віку не випускають за кордон. А в оркестрі чимало їх. То як вийшли з патової ситуації? Ким замінили чоловіків-духовиків?
– Так, це було однією з причин. По-друге, виникають певні труднощі з оформленням віз. Тому цього разу довелося обмежитися суто жіночим струнним складом оркестру. Звичайно, некомплект дещо звужує палітру музичного твору, однак хочу запевнити, що наші оркестрантки виклалися на всі сто відсотків. Допомогли майстерність і неабиякий досвід. Нам доводилося неодноразово виступати на найбільших сценах світу, брали участь у міжнародних музичних фестивалях, зокрема таких відомих, як «Музичні прем’єри сезону», «Київ-Мюзик-Фест»… За сприяння посольств Швейцарії, Австрії, Італії, Фінляндії, Румунії в Україні оркестр здійснив низку мистецьких проектів: «Моцарт і Сальєрі», «Від Сібеліуса до наших днів», «Камертон», «Відень-Чернівці», «Дж. Енеску на Буковині» та інші.
– Для крайньої поїздки до Південної Кореї ви готували якусь особливу програму?
– У колективу симфонічного оркестру є низка напрацювань. Завдяки цьому нам довелося тільки відібрати найкраще. До слова, у нас і раніше траплялися виступи урізаним складом, тому для нього й репертуар маємо відповідний. В ньому твори українських композиторів Максима Березовського, Миколи Колесси, Мирослава Скорика та інших. Із світової класики виконувати твори Моцарта, Вівальді… Концерт був розрахований на одну годину. Але слухачі часто просили щось повторити, виконати інший твір, то наші виступи розтягувалися. Цього разу, на відміну від інших поїздок, наш оркестр виступав лише в Сеулі. Першого дня оркестр виступав із своєю програмою в тамтешній музичній академії. Слухачами в основному були викладачі та студенти вишу. Ми розповідали їм про композиторів, чиї твори лунали зі сцени, говорили про ситуацію в Україні, звірства росіян щодо мирних жителів і культурних установ. Згодом струнний ансамбль дав концерт прямо на вулиці в ході «Акції миру». Наступного дня наш симфонічний оркестр дав ще два концерти – перед відкриттям форуму «Asian Leadership Conference 2023» і по його завершенню.
На передовій культурного фронту
– Пане Йосипе, наскільки обізнані корейці про війну в Україні? Чи беруть участь у підтримці нашої країни?
– Безумовно, корейці добре обізнані із ситуацією в нашій країні й щиро співчувають та допомагають нам. Можливо про це публічно не говорять, але допомога є. Їм тема війни дуже близька. Корейці пережили трагедію, мали значні людські втрати. Чи не кожна родина відчула на собі репресії. Корейці схожі на українців працьовитістю, охайністю та національною свідомістю. Корейці багато працюють, більше, ніж ми. Також у них всюди охайно. Вони ідеально прибирають, у них дворики доглянуті й охайні, чисті квартири. Ну і національна самосвідомість – вони дуже підтримують своїх людей, корейців. До іноземців добре ставляться, але свої люди в пріоритеті. Вони допомагають одне одному, і тут теж можна також провести паралель з війною. Як зараз українці об'єднались і підтримують одне одного у всіх куточках світу, так і корейці роблять схоже після Корейської війни.
– Повернулися з Південної Кореї ви не тільки із позитивними враженнями, але й привезли гуманітарну допомогу. Хто зібрав її й для кого посилка адресувалася, пане Йосипе?
– Ми вже не вперше привозимо в Україну гуманітарну допомогу зі своїх гастролей по Південній Кореї. Так було, зокрема, і торік. А цього разу українці, які через війну вимушено переїхали на тимчасове проживання в Кореї, організовували різні акції на підтримку нашої держави й зібрали кошти та предмети першої необхідності для України. Вантаж передав український посол Олександр Пономаренко. До слова, представники української діаспори передають зібране й через художників, літераторів, інших культурних діячів, які бувають з візитами у Південній Кореї. А цього разу наші співвітчизники передали медичні засоби та дрон. Загалом вантаж важив понад 100 кілограмів. По приїзді ми відразу передали гуманітарну допомогу Фонду Притули для наступної передачі військовим.
Війна суттєво позначилася на житті українців
– Пане Йосипе, як війна вплинула на діяльність симфонічного оркестру?
– Війна активізує міграційні процеси. Із нашого колективу на війну добровольцем пішов контрабасист Юрій Остинко. В такій ситуації людям не до концертів. Бо ж відомо, коли лунають вибухи, музи мовчать. Попри це, торік у першому півріччі ми дали більше концертів, ніж будь-коли. Тоді, пригадаймо, дуже часто лунали звуки тривоги, тож нам доводилося вигадувати різні способи виступів перед слухачами. Були різні мистецькі акції, заходи, концертні виступи, єднання у співпраці з колегами Харкова, Чернігова, Луганська, Херсона, Києва та інших міст, які у перші місяці війни знайшли прихисток на Буковині. Варто згадати «Благодійний концерт для всього світу, який виконував у бомбосховищі, й «Вільне небо» – мистецьку акцію у загальноукраїнському марафоні, і виступи оркестру за кордоном, де ми репрезентували Україну на культурному фронті.
– А чи поповнили симфонічний оркестр музиканти із числа внутрішньо переміщених осіб?
– На Буковину приїхало в перші дня повномасштабної війни чимало людей, в тому числі й музикантів. Звісно, вони приходили до нас, робили спроби влитися в наш колектив. Окремим з них ми надали таку можливість. Наприклад, головний диригент Харківської опери Дмитро Мороз працював з нашим колективом, київський диригент Дилявер Османов та інші.
– З початком російської агресії в Україні почалася «дерусифікація». Ви продовжуєте виконувати твори російських композиторів чи відмовилися від них?
– На мою думку, під личиною культури росіяни сіють смерть навколо себе. Російська культура страшніша від ракет. Бо зброя може закінчитися, а культура прикриває тероризм. У багатьох художніх і музичних творах російські митці схвалювали і героїзували росію, її загарбницькі війни, агресивний характер. Мені до вподоби поляки, прибалти. Вони дивляться на події в Україні й бачать кіно про себе. Тому навідріз відмовилися від російської культури. Бо саме вона може відбілювати діяння російських людиноненависників, які вторглися в Україну для знищення нашої самобутності й насадження своєї культури. Не вийде. У нас є власна культура, геніальні композитори твори яких ми виконуємо. Оркестранти залюбки грають твори Михайла Вербицького, Бориса Лятошинського, Василя Барвінського, Бориса Кудрика, Мар’яна Кузана, Стефанії Туркевич, а також буковинських майстрів – Леоніда Затуловського, Євгена Воєвідки, Андрія Кушніренка. Без перебільшення, нині навряд чи знайдеться оркестр, який нарівні з нами мав би протягом сезону таку насичену, таку різнопланову програму. Прагнемо дати слухачам почути твори різних стилів, напрямків.
Анатолій ІСАК