В Гарнізонному будинку офіцерів зібрались рідні близькі, друзі та побратими Віктора, які згадували його найкращими словами.
У березні Вікторові виповнилося 43 роки. Народився у Бердичеві. Коли хлопцеві було лише 11, він залишився сиротою. Виховувався та навчався у школі-інтернаті. Після того, як закінчив навчання, вступив до 4-го ПТУ: вивчився на зварювальника. Ніколи не цурався роботи, працював у різних місцях, на різних об’єктах, але понад усе любив роботу у полі – на комбайні. Чоловік завжди по-особливому бережно ставився до землі. Хіба міг допустити, щоби її чавив своїм чоботом чужинець?..
У вісімнадцять років зустрів свою долю, свою Олену, а вже в дев’ятнадцять носив на руках первістка Ігоря. Потім народився Денис. Хлопці виростали в любові та радості, адже батько і мати хотіли їм дати турботу, яку не знали самі.
У 2014-му Віктора Колбутовського мобілізували до зони АТО. Відслужив. Коли ж у лютому 2022-го почалася велика війна, пішов на фронт добровольцем. Там само на фронті воює нині з агресором його старший син. Віктор служив на посаді стрільця – у 45-му окремому стрілецькому батальйоні.
Свої обов’язки, як засвідчує командування частини, виконував із відповідальністю. До останнього залишався вірним присязі, побратимам, українському народові. 15 липня старшого солдата Колбутовського не стало…
Командир взводу розповів у своїй промові на траурному мітингу, що Віктор Колбутовський був гідним Захисником України, виконував найважчі завдання, допомагав товаришам, на нього завжди можна було покластись. Разом вони виходили з оточення під Новобахмутівкою, а один з останніх боїв тривав більше восьми годин. Він висловив співчуття родині воїна та просив пробачення, що не зміг вберегти його.
Також на мітингу виступили з промовами міський голова Бердичева Сергій Орлюк та військовий капелан Іван Цихуляк, після яких прозвучала сирена повітряної тривоги.
А на кладовищі старший син, якого на тиждень відпустили з фронту попрощатись з батьком, сказав, що він є його копією і гідно продовжить батькову справу.
Знову звучав військовий салют та Гімн України, знову звучала натхненна промова від військового капелана, яку часом заглушало шелестіння під вітром сотні жовто-блакитних прапорів. Вони немовби приймали до своєї когорти ще одного побратима...
