Ларисі Гришко на момент повномасштабного вторгнення було 19 років. Вона народилася й усе своє життя прожила у м. Миколаїв. Усі плани на майбутнє життя дівчина будувала навколо рідного міста і своєї родини. У 2022 р. Рися, а саме так дівчинку називали люблячі батьки, вже успішно закінчила школу, вступила і навчалася у Миколаївському національному аграрному університеті. Ранок 24 лютого для родини почався як завжди на світанку. Але цього дня батьки збиралися не на роботу, а дівчина не на навчання. Родина мала їхати в інше місто на весілля до родичів. "Якось незвично почався той ранок. Ви ж знаєте, що більшість молоді прокидається з телефоном у руках. А того дня я трішки проспала і не мала часу зазирнути у соцмережі, - пригадує Лариса. - На кухні у мами завжди працює телевізор, саме звідти ми й дізналися, що почалася війна. Сіли й завмерли усі троє. Ми не могли отямитися. І буквально за декілька хвилин почули перші вибухи. Це було дуже страшно".
Декілька хвилин розгубленості, і родина почала складати план дій. Магазин, аптека, обдзвін рідних і друзів, чи всі живі. Думки про те, аби евакуюватися, у Гришків тоді ще не виникали. Вони ще досить молоді, сил мало вистачити і на себе, і на стареньких родичів, які також проживали у Миколаєві.
29 березня 2022 р. росія здійснила ракетний удар по будівлі Миколаївської ОДА. Чомусь саме ця подія стала точкою неповернення, і саме після цього Гришки стали збиратися в дорогу. Вирішили їхати на Київщину, до родичів, у яких через...
