Родина Соп’яненків із села Ходине Шалигинської громади була змушена залишити свій дім два роки тому. Їхнє село, яке розташоване за кілометр від Курщини, нині майже повністю знищене. Переселенці знайшли прихисток у селі Капустинці Роменського району, де придбали житло, працевлаштувалися, утримують господарство та облаштовують нове помешкання. Більше про життя під обстрілами та людську підтримку — у сюжеті Суспільного.
Кабан Славко, пес Туман, кури та коти — це господарство переселенців з села Ходине Шосткинського району. Наталія Соп’яненко каже, переїхали з родиною два роки тому: “Переїхали сюди, бо там почали бомбити село. Ми жили за один кілометр. Заходили диверсанти до нас в ліси. Ліси великі і вони заходили. Люди стали боятися жити. І стали хто куди їхати. Сокири ставили у веранді, лопати, бо боялися. Мало чого, вночі прийдуть, у нас ліси великі, глухі”
Пес Туман. Суспільне Суми
Na Mezhi Yampil За словами пані Наталії, у селі, де вони жили, залишилося чотири людини пенсійного віку.
“Світла немає там, води немає. Частина будинків розбиті, спалені. Кладовище розбили у нас там також. Загалом все били. Вертольоти російські залітали. Ми на городі стоїмо, а він залетів і махає нам. Люди злякалися біля магазину, попадали. Коли обстріляли все Ходине, убили мою двоюрідну сестру з сином. Диверсанти зайшли, а вони їхали в Шалигине до старшого сина на іменини. Їхало авто військових на перезміну до Глухова, вони спочатку в тій машині всіх військових убили, а Тамарка наша на мотоциклі їхала, потім їх теж в притул”.
Олександр та Наталія Соп’яненки. Суспільне Суми
Na Mezhi Yampil Пані Наталія ділиться,
нині обробляють 40 соток городу, господарюють та створюють затишок у власній оселі: “Коли до Києва не їжджу, готую. Борошно купуємо, печемо. Щось треба їсти, всього не купиш. Домашнє, воно завжди смачніше. Я наразі їжджу до Києва на заробітки вахтовим методом. 15 днів там, 15 днів вдома”.
Будинок родини Соп’яненків. Суспільне Суми
За словами пані Наталії, коли родина переїхала, не мала достатньо необхідних речей, тож місцеві одразу прийшли на допомогу: “Село тут дуже гарне, люди чуйні. Нам відразу допомогли все, і килими давали, і їжу приносили. Сільська рада нам допомогла сильно. І на роботу нас тут взяв місцевий фермер. Люди також нам дали картоплю посадкову і на їжу. І моркву давали, і буряк столовий. І консервацію несли, як ми тільки переїхали сюди, люди все несли і посуд давали”.
