Солдат Сергій Котенко з позивним Кот, інструктор групи інструкторів 152-ї бригади. Він із Сумщини. Воював у складі 2-го єгерського батальйону на позиції першого ешелону оборони, яка мала назву «Штіль». Кожного дня комбриг та комбат приймали доповідь із позиції:
— «Рубін, я “Штіль”, мінуснули одного, а то й чотирьох одразу». Десь на цифрі у 24 знищених ворога за перший місяць мого командування бригадою у мене зникла тривога за особовий склад, що був на цій позиції, а навпаки — виникла глибока впевненість: якщо там буде ворог, то він точно не пройде! – згадує командир бригади полковник Валерій Лис.
Кожного вечора Коту відправляли посилки, а він у відповідь — радіостанції та документи знищеного ворога. Завдяки його стійкості та мужності протягом більш ніж 60 діб противник не проходив до населеного пункту Удачне на Покровському напрямку. З появою можливості спланували його заміну на позиції.
– Я потиснув йому руку, подякував за службу та сказав: «Друже, ти герой. Я зроблю все для того, щоб ти отримав звання Героя України, а ти поки їдь та відпочинь!», – продовжив комбриг і стримав обіцянку.
Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України присвоїв Коту звання Героя України та вручив орден «Золота Зірка».
Звичайний водій у цивільному житті з села у Шосткинському районі Сумської області став прикладом для наслідування. Саме на таких людях сьогодні тримається фронт та Україна. Тримається на піхотинцях. Тримається тому, що тільки піхотинець визначає, чия це територія і де проходить лінія бойового зіткнення!
