«Там залишилося майже все моє життя. Коли я дізналася, що будівлі більше немає, у мене в горлі став комок», – каже викладачка гри на баяні Валентина Віслова, яка віддала цій школі понад 33 роки. Колись тут, у Великій Писарівці, на прикордонні Сумщини, біля входу в музичну школу стояли десятки велосипедів. Особливо тоді, коли діти з батьками з’їжджалися сюди на свята виступати, двоколісного транспорту ставало ще більше. Тепер замість осередку культури – лише купа битої та згорілої цегли. На початку червня 2026 року російська армія знищила музичну школу й перетворила будівлю, яка простояла майже два століття, на руїни.Детальніше про історію закладу та те, як він працює зараз, читайте в матеріалі.
Музика у спадокЛюбов до музики Валентині Вісловій прищепив її батько. Хоча сам чоловік і не мав професійної музичної освіти, бо його дитинство припало на повоєнні роки, що були повʼязані з голодом та розрухою. Тато викладачки був музикантом за природою. Він майстерно грав на балалайці, гітарі та навіть на фортепіано. Маленька Валентина з семи років захоплювалася тим,
як грає батько, і саме це визначило її долю – вона пішла до музичної школи й залишилася з музикою до сьогодні.
Її власний професійний шлях розпочався понад 33 роки тому: одразу після музичного училища вона прийшла працювати в дитячу музичну школу у Великій Писарівці, згодом закінчила університет, і з того часу не розлучається з улюбленим інструментом – баяном. Ця відданість мистецтву стала справжньою сімейною справою, адже Руслан, син Валентини, також викладає у цій школі, продовжуючи родинну династію вчителів-музикантів.
Стіни, що пахли бергамотомДля Влади Шафіної, випускниці школи, ці руїни – розбите серце. Вона пам’ятає школу як «окремий, особливий світ».
«Згадую, як у коридорах можна було годинами перечитувати тексти про історію школи та нашого видатного земляка – бандуриста Єгора Мовчана», – розказує дівчина.
Також у її пам’яті закарбувалися не лише звуки, а й запахи. Поки Влада чекала на заняття з фортепіано в сусідньому класі-бібліотеці, вона відчувала «неповторний, затишний запах» – суміш цукрового печива, чорного чаю з бергамотом і теплого дерева.
Сьогодні цей запах дитинства змішався з пилом і гаром.
Пригадувала, як малими з друзями намагалися підгледіти свої оцінки після іспитів крізь замкові щілини величезних, як тоді здавалося, дверей. Тепер цих дверей немає, але, як каже дівчина:
«Стіни можна зруйнувати, але пам’ять і музику всередині нас – ніколи».
Майже два століття історіїЦей будинок був зведений у 1800-х роках як маєток поміщика та пережив Другу світову війну, розказує нам директор школи Валерій Невеселий. Музична школа була заснована ще у 1968 році, проте оселилася тут не відразу, а вже у 2000-х роках.
Директор школи розповідає, що будівля була не просто робочим місцем. Класи облаштовували на свій смак, приносили особисті речі, пам’ятні фото, кубки та грамоти.
До повномасштабного вторгнення тут навчалося понад 110 дітей, працювали філії в Яблучному, Рябині та Ямному. Школа була живою: тут звучали не лише баяни та фортепіано, а й саксофони, труби та навіть працював маленький духовий оркестр.
Евакуація: рятували майно під обстріламиЧерез постійні обстріли у березні 2024 року викладачі були змушені залишити рідне селище.
Евакуація, як згадує Валерій Невеселий, була раптовою та часом небезпечною.
«Ми намагалися вивезти найновіше та найцінніше. Було багато інструментів, які потрібно було ремонтувати, вони залишалися в нас у школі. І піаніно теж залишилися, бо вони важкі, їх ніяк не можна було швидко забрати. Також знищена частина бібліотечного фонду школи», – перелічує директор втрати закладу.
У вантажівку вдалося втиснути новий електронний рояль, який купили напередодні й навіть не встигли розпакувати. Разом із ним вивезли баяни, акордеони, бандури та комп’ютерну техніку. Проте близько десяти важких піаніно залишилися в класах.
Викладачка Валентина Віслова також розповіла, що згоріли фото на стінах, які роками зберігали історію кожного випускника. Вона й досі пам’ятає кожне обличчя на тих світлинах, навіть своїх перших учнів, які колись маленькими починали свій шлях у тих стінах.
Музика в екрані смартфону Незважаючи на те, що фізично школа перетворилася на попіл, вона продовжує працювати. Зараз у закладі близько 70 учнів. Навчання перетворилося на справжній «квест»: як через екран монітора пояснити дитині,
як правильно поставити руку чи відчути ритм, коли інтернет «гальмує», а світло відключають?
У дитячій музичній школі знають на це відповідь. Онлайн-уроки почали практикувати з часів Covid-19, а тепер продовжують під час війни.
Проте Валентина Іванівна, яка зараз живе в селі Яблучному Великописарівської громади, не здалася. Вона організувала музичну школу прямо у себе вдома. До неї приходять місцеві діти і ВПО. Жінка проводить з ними уроки офлайн, складає іспити та навіть робить звітні концерти. Зараз там очно навчається грі на баяні четверо учнів. Валентина сподівається з нового навчального року взяти ще охочих до себе в клас.
«Сидіти просто я не можу, я повинна щось робити, передавати свої знання», – каже вона.
Колектив школи залишається однією великою родиною. Навіть розкидані по всій країні, вони проводять педради в месенджерах, підтримують один одного і радіють перемогам своїх вихованців на міжнародних конкурсах.
«Коли діти грають, я живу разом з ними», – зізнається викладачка.
Читайте також:
Ранковий удар: у Сумах дрон знищив АЗС у спальному мікрорайоні
Друга атака за день: російський дрон знову вдарив по АЗС у Сумах
У Конотопі російський дрон влучив у кінотеатр в центрі міста, є поранені
The post Мелодія, що сильніша за цеглу: історія знищеної музичної школи у Великій Писарівці appeared first on Kordon Media.
