У Сумах обговорюють, коли святкувати День міста. Нині його відзначають у вересні. Серед альтернатив — квітень, коли на територію сучасного міста могли прибути перші переселенці, та червень 1655 року за , коли московський цар офіційно дозволив їм заснувати поселення. Яка з цих дат має найбільше історичних підстав, пояснює голова Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Олег Корнієнко. Дозвіл на заснування містаЗа словами Корнієнка, в епоху пізнього феодалізму, раннього модерного часу, зазвичай засновниками населених пунктів виступали сюзерени. Це — люди, які володіли цими територіями. Вони, говорить історик, користувалися повнотою влади.
«Хочемо ми того чи не хочемо, але станом на 1655 рік місця нинішньої так званої Берлицької волості, або, як називають у московських джерелах, Берлицького городища чи Липовецького городища, ці території формально належали Московському царству, хоча не були залюднені. Тобто виходить так, що сюзереном виступав цар Олексій Михайлович (ред. другий представник династії Романових, був сюзереном Гетьманщини — Війська Запорозького».
Існували дуже жорсткі правила московської бюрократії, говорить пан Олег.
«Тому переселенці, на чолі з Герасимом Кіндратовичем , коли спочатку прийшли до переправи через Сейм біля Білих Берегів, зносяться з Микитою Зюзіним, путивльським воєводою. Путивльський воєвода і канцелярія пишуть за них », — зазначив він.
«Ви всі читали цю чолобитну і всі дивувалися, чому вона написана таким приниженим тоном. Знов-таки, це правило тогочасної бюрократії. «Холопом» називали служилу людину, «молільником» називали священників, а «рабами» називали простий люд. Тобто треба було писати в такій приниженій формі і просити. Ми в цій чолобитній сумських переселенців бачимо, що це було з ініціативи Микити Зюзіна, тобто путивльського воєводи, який їм підказав, що треба подавати чолобитну.
24 червня 1655 року представники цієї сумської громади переселенців подають офіційну чолобитну в Москві на ім'я царя Олексія Михайловича з проханням дозволити їм селитися тут, у місці злиття трьох річок: Сума, Сумка і Псел. І через день, 26 червня, їм оголошує офіційний вердикт окольничий Іван Афанасійович Гавренєв,
який очолював Розрядний приказ, тодішнє Міністерство оборони, додає він.
Всі ці переселенці розглядалися, перш за все, за словами історика, як потенційна сила для організації розбудови Білгородської засічної черти й оборони півдня Московщини від татар. Саме тому є конкретні дати. 26 червня — це дата проголошення рішення царя, дозвіл сюзерена на заснування міста.
Яскравим прикладом «міста, яке не відбулося» Корнієнко називає місто Снагость на кордоні Сумської та Курської областей.
«Коли теж переселенці туди прийшли, їх очолив сумський козак Олексій Кривобок, який мав якісь конфлікти тут із сумськими полковниками. І вони вже отримали дозвіл від місцевих воєвод на те, щоб заснувати місто, і почали його осаджувати. Але прийшла вказівка з Москви: «Ні, не дозволяємо». І їх переселили на Дон. От вам приклад».
Там була сувора деспотична бюрократія, і не можна було просто так, без санкції, осісти і збудувати місто, додає він.
«Тим більше, передбачалося, що сюди присилається воєвода, який виконував функції «ока государева»: не будувати фортецю, а наглядати за козаками.
От, власне, так було в Сумах. Ми маємо чітку історичну традицію. Подобається нам сюзерен чи не подобається. Ну от такі історичні реалії.
Слобожани — не москвиниСлобідські козацькі полки були автономними територіями на кордоні Гетьманщини та Московщини. Вони керувалися у своєму житті , та тогочасним європейським законодавством, .
«Тут була власна система. Вони користувалися пільгами, правом займанщини земель. Місцеве населення не було під юрисдикцією воєвод. Воно підпорядковувалося полковникам. У практично кожному місті діяли свої ратуші, самоврядування. І все це гарантувалося жалуваними грамотами царя. Кожен цар, який приходив до влади, давав полковнику жалувану грамоту, де він підтверджував його вольності».
Слобожани, говорить Корнієнко, постійно наголошували на своєму іноземчестві, що вони — не москвини.
«Тобто говорити, що ми потрапили тут у кабалу до царя — це зовсім ні».
Місто відрізняється від поселення тим, що певний населений пункт виконує кілька відведених функцій.
«Скажімо, повноцінну сферу функцій. Тобто це, в першу чергу, фортеця, адміністративний центр,
торговельний центр, економічний і культурний центр. І, звичайно, це все визначається розмірами і населенням. Тобто, коли мова йшла про такі дозволи, які отримали переселенці на чолі з Герасимом Кіндратовичем, то мова йшла якраз про заснування міст. Городів».
Термін «город» ще у XVIII столітті означав не місто, а центральну частину — там, де була фортеця, говорить Олег Корнієнко.
«Тому у нас до сих пір у Сумах зберігся вислів: «піти в город». Що це значить? Це значить піти в самий центр, кудись на Соборну або на Петропавлівську.
«Відзначати День міста не 2 вересня, а ближче до реальної історії»На запитання, чи можна вважати датою заснування Сум прибуття козаків, а не отримання дозволу на заснування міста, Корнієнко відповідає:
«Не знаю, звідки взялася така дата. Є у нас філософ, який запропонував квітень 1655 року. Справа в тому, що в чолобитній повідомляється, що переселенці прийшли з Правобережної України у Великий піст напередодні Великодня. Він тривалий. Ми можемо лише приблизно там сказати, коли вони «прийдеш і стоім» — прийшли і стоїмо. У цьому випадку ми не маємо ніякої чіткої дати безпосередньо їхнього приходу.
Але сам прихід на це місце ні до чого не зобов'язав.
Історик також згадує переселенців на чолі з , які хотіли оселитися у Путивлі.
«Це були різноманітні козацькі підрозділи, члени їхніх сімей, які відійшли від Богдана Хмельницького і в 1652 році прийшли теж до Путивля, і вони теж хотіли оселитися отут, на цьому городищі. Але їм дозволу не дали».
Їх, говорить пан Олег, переселили на річку Тиху Сосну, де вони за 90 кілометрів від Великого Дону заснували місто Острогозьк.
«Більш-менш чітка, ясна і зрозуміла та дата, яка пов'язана з 26 червня, за старим, наголошую: стилем. Датування XVII століття за старим стилем. Коли формувалася ця пропозиція, то виходили не з того, щоб взяти стару дату за старим стилем. А в тому сенсі, щоб відзначати День міста не 2 вересня, а ближче до реальної історії. Це по-перше. По-друге, кінець червня — це День Конституції, це День Європи. І тому воно дуже красиво вписувалося. Тобто, із найкращих міркувань. От, звичайно, можна було б прив'язати, перевести цю дату на новий стиль і там святкувати на початку липня».
Після Другої світової війни партійні радянські органи і каральні органи почали займатися,
так би мовити, редагуванням історії, зазначає Корнієнко.
«Тобто з'являються різноманітні міфи, умовні перекази, з'являються речі, як, перебільшую, — «Росія — родина слонів». Перші полетіли в повітря не брати Монгольф'є, а дяк Крякутний. Перша парова машина — Черепанова. Ну, це вигадки ж, звичайно. Тому Радянський Союз, радянська тоталітарна держава формувала модель історичної пам'яті в інтересах тогочасної ідеології.
Це було насаджено: святкувати День міста у день визволення від німецьких загарбників. У нас це — 2 вересня, додає Корнієнко.
Що було 2 вересня? За великим рахунком, великих боїв за Суми не було. Німці відійшли, залишили якесь там прикриття, невеличкі ар'єргарди. А радянська армія, яка наступала з боку Баранівки, відкрила по центру міста на підтримку наступаючих вогонь із важких 120-міліметрових мінометів. У результаті чого значна частина історичних будівель чудових на Соборній, Петропавлівській були зруйновані. Загинула значна кількість мирного населення, яке, до речі, заборонили ховати на кладовищах. І люди ховали їх по дворах, як розказували старожили«.
«Колима замінила Бухенвальд»Дата 2 вересня, за його словами, — це прив'язка до імперського, проросійського історичного наративу. Корнієнко вважає, що від цього потрібно відмовлятися.
«У нас 2 вересня Колима замінила Бухенвальд, розумієте? Тобто один людожер замінив іншого людожера. Це так можна лише трактувати».
Корнієнко пояснює, чому українські міста мали Магдебурзьке право, а московські — ні:
«У них там не тільки Магдебурзького права не було. У них не було і кодексу , кодексу лицарської честі, самого поняття честі. Московщина – це східна деспотія. І ні про яке самоврядування, ні про які прояви якихось вольностей не йшлося».
Магдебурзьке право — це продукт європейської цивілізації, який базується на Великій Хартії вольностей, яку підписали англійські барони з королем Іоаном Безземельним, додає історик. Звідси почали формуватися поняття свободи, засади сучасної демократії. Магдебурзьке право — це право на самоврядування, зазначає Корнієнко.
«Не було такого в Московщині, на підординських землях. Там місцеве самоврядування, і то умовне, насаджується. Спочатку цар Петро Олексійович проводить якісь експерименти,
бере моделі: австрійську, шведську. Але Павло I, коли приходить до влади, ламає те, що робила його мати Катерина II, яка намагалася дати вольності дворянству. А Павло I почав закручувати гайки».
«Тому оці всі так звані маршалки дворянства, предводителі дворянства, вони звелися до формальної ролі. І уже в XIX столітті те ж саме дворянство тільки починає обзаводитися гербами. Ну, тобто наслідувати те, що є в Європі. А до того, яка система була в Росії? Є цар, усі інші його піддані — це холопи і раби. Все, крапка».
Що відомоДепутати Сумської міської ради ухвалили Статут громади 30 жовтня 2024 року. Тоді дискусійною була дата відзначення Дня міста. Це питання «відклали до Перемоги і залишили чинну дату — першу суботу вересня», йшлося в повідомленні міської ради.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах
