Законодавством передбачено, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 год. на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Саме тому працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу (ст. 1021 КЗпП, ст. 19 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР). Отже, буде неправомірним, якщо за відпрацьовані 4 год. нарахувати заробітну плату як за 8-годинний робочий день. У сфері недержавної форми власності робота за сумісництвом не регламентується. Основною нормою є стаття 21 КЗпП, якою встановлено право на таку роботу. Тут обмеження на роботу за сумісництвом можуть бути встановлені колективним договором, а також трудовим договором, який є для працівника основним. Частина друга статті 21 КЗпП не обмежує сумісництво ні за кількістю трудових договорів про роботу за сумісництвом, які може укласти працівник, ні за тривалістю робочого часу роботи, яку працівник поєднує з основною.
Однак це не означає, що підприємства можуть без обмежень укладати трудові договори про роботу за сумісництвом, а працівники мають право працювати за сумісництвом хоч би й у десяти місцях. Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 року №245 і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року №43. При прийнятті на роботу за сумісництвом працівник зобов’язаний пред’явити роботодавцеві паспорт, оскільки його трудова книжка зберігається за місцем основної роботи. Якщо робота потребує спеціальних знань, роботодавець вправі вимагати пред’явлення диплому чи іншого документа, що підтверджує наявність відповідної освіти чи професійної підготовки. Надання дозволу чи будь-якого іншого документа з основного місця роботи при прийнятті на роботу за сумісництвом не потрібне.
Запис відомостей про роботу за сумісництвом, у трудовій книжці, провадиться за бажанням працівника і зазначається окремим рядком. Працівник може бути переведений на постійну роботу на тому самому підприємстві. При цьому оформлюється відповідний наказ про переведення на постійну роботу. Працівники-сумісники мають право на відпустку нарівні з іншими працівниками. Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться сумісникам відповідно до чинного законодавства. Суміщення професій (посад) — це виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією, посадою (у межах робочого часу за основним місцем роботи). Суміщення професій (посад) передбачає, що суміщувана посада (робоче місце за відповідною професією) є у штатному розписі, але не заповнена, тобто залишається вакантною або основний працівник знаходиться у відпустці, відрядженні, на лікуванні тощо. Якщо вакансія відсутня і всі працівники є на робочих місцях, встановити доплату за суміщення неможливо. Розміри доплат за суміщення посад або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються підприємствами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами (ст. 15 Закону України «Про оплату праці»), для працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів порядок доплат регламентується Постановою Кабінету Міністрів України №268 від 9.03.2006 року.
