а кошти інвестора, відвести стаціонарні місця для рибної ловлі, встановити альтанки, лави під навісами й таке інше. Але спочатку повернімося до витоків цього рекордного за термінами конфлікту.
ЯК ВИНИКЛА ВОДОЙМА «ДАМБА»?
Старожили пам’ятають, як за радянських часів задля поливу орошувальними системами ланів колишніх колгоспів ім. Петровського і Зоря гирло річки Охтирка перегородили дамбою, що дало можливість значно підняти рівень води. Звідтоді ця водойма стала улюбленим місцем для любителів рибної ловлі та купання місцевих дітлахів. Після горезвісної земельної реформи колгоспи розпалися, а частина річки, такий собі штучний ставок «Дамба», з усіма водоскидними та водоспускними спорудами, які потребували постійного догляду та ремонту, залишився покинутим напризволяще. Звичайно, всі ці заходи потребували чималих коштів. І хто їх вкладатиме, як не новий господар? Але хіба ця технічна сторона турбувала наших рибалок?
Для більшості з них головний інтерес - наловити якомога більше риби. Безкоштовно! А тоді продавати, продавати, продавати… До такого приємного і стабільного заробітку звикають швидко.
Не секрет, що і тоді, і дотепер , на Охтирщині чимало водоймищ були взяті і зараз беруться в оренду для риборозведення. Скажіть, на якому з них господарі дозволяють ловити рибу просто так, кому де і чим заманеться?
ГОСПОДАР НА 25 років
Орендодавцями водних об’єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. На виконання доручення Президента України від 24.10.2001 року № 1-14\1443 та спільного доручення голови ОДА та голови облради від 04.12.01 р. №44/1, головою Охтирської РДА 27 лютого 2002 року було видано розпорядження № 59, яким було визначено перелік водних об’єктів (водосховища, ставки, озера), які не підлягають передачі в оренду та які можуть бути передані в оренду з обмеженнями.
Згідно цього розпорядження став, який розташовано в заплаві річки Охтирка на землях Пололгівської, Височанської та Кардашівської сілських рад був включений у перелік водних об’єктів, які передбачається передавати в оренду при умові надання громадянам права на відпочинок (купання), напування тварин, любительського та спортивного рибальства,
вільного проходу та проїзду. 22 червня 2004 року орендарем Дамби строком на 25 років став Віталій Михайлович Ольшанський. Як того вимагають ст. 44,49 Водного кодексу України, первинним користувачем-орендарем В.М.Ольшанським, у встановлений термін були оформлені всі дозвільні документи: Дозвіл на спеціальне користування – від 22.06.04 р. за № УКР 2576 СУМ та дозвіл на скид води зі ставу за № 38 від 27.08.2004 року. Господар-користувач злив воду і виконав компекс ремонтних робіт, вклавши в цю справу понад 30 тис. грн. Як згадують рибалки-любителі, платили тоді на відведеному для рибної ловлі місці по 2 гривні і спокійно таким чином відпочивали для задоволення. Але знаходилися й нахаби, які задля наживи нагло лізли у заборонені зони, використовуюючи заборонені для рибної ловлі засоби. Якій людині, котра вкладає власні кошти у риборозведення, сподобається таке свавілля? Цілком закономірно, що тут з’явилися охоронці-контролери, а з роками, як і скрізь, зросли й розцінки на вилов риби, змінилися дозвільні правила і норми кількості улову. Адже малька треба не лише годувати,
а й дати йому вирости до необхідних розмірів і ваги. Інакше, що це за бізнес? Ольшанський повинен був пускати гроші водою задля задоволення деяких ненаситних рибалок, котрі підбурили на протистояння всіх інших? Отак і розпочалася багатолітня війна за «Дамбу»! Протести-мітинги на берегах водойми та у стін районної державної адміністрації, полетіли й досі літають чисельні листи-скарги в обласні та місцеві інстанції всіх рівнів… Говорять, що орендар свого часу «обдурив» В.Сугака, досі не розрахувався з харків’янином за партію малька, мовляв, обдурить й нинішнього інвестора, який погодився вкласти в облагородження території і берегів «Дамби» власні кошти… Варто чи ні робити такий крок? Цю гарячу тему ми продовжимо обговорювати у наступному номері. Запрошуємо до слова орендаря водойми «Дамба» В.М.Ольшанського, голову громадського об’єднання рибалок Л.В.Сачика і всіх бажаючих.
ТЕМАТИЧНА ДУМКА ЛЕБЕДИНСЬКОГО РИБАЛКИ
Василя Пазинича
З 1 липня 2013 року року набрав чинності Закон України «Про аквакультуру», який, як вважають законотворці, вирішить низку важливих питань у галузі рибництва.
Аквакультура – це сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури, тобто, простіше кажучи, риби, жаб, це вже кому що до вподоби, тощо. Документ врегульовує питання щодо оренди водних об’єктів, встановлює соціальну відповідальність підпри-ємців, сприяє збереженню водного фонду та збільшенню надходжень до місцевих бюджетів.
Згідно з Законом України «Про аквакультуру», підприємці зобов’язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування, зокрема, купання, плавання на човнах, любительського і спортивного рибальства тощо. Багато рибалок-любителів зрозуміли це як сигнал до безоплатного рибальства на орендованих ставках. І, згідно тієї інформації, яку ми маємо, вже є і чимало конфліктів між рибалками-любителями та орендарями ставків. Приміром, дехто скаржиться, що його разом з цим законом ставкові сторожі послали подалі від водойми, грозилися побити і поламати вудки. Дехто просто говорить, що в нас взагалі цього бути не може, бо орендарі – люди не законослухняні та розбишакуваті.
Але всі ці недоречності пояснюються тим, що в цьому Законі, як говориться, зарита собака протиріччя. Адже одночасно з тим, що було сказано, цей закон також визначає, що на водних об’єктах, які працюють в режимі аквакультури, орендар сам може вирішувати: дозволяти любительську риболовлю, чи не дозволяти. Так само, наприклад, орендар землі вирішує, чи дозволяти вам на його плантації накопати картоплі, яку він вирощує, безоплатно, чи не дозволяти. Приміром, якщо в липні маса коропа, якого вирощують, становить всього 400-500 грамів, то який же орендар дозволить риболовлю? Адже в цей час коропці є іще «нерозумними дітьми» і дуже активно клюють. Режим аквакультури також передбачає активне риборозведення, тому орендар має право спускати ставок, виловлювати з нього рибу, запускати малька, знову спускати ставок. Тому більш розважливіші риболови прокоментували цей закон по-іншому. Мовляв, на кожному ставку свої документи і закони, що за умовами закону – можна ловити лише на одну вудку і лише дикого карася, як не промислову рибу. Що який у біса орендар, вкладаючи чималі кошти в риборозведення,
дозволить виловлювати в орендованій водоймі його рибу?!
Словом, закон суперечливий. Розумію й риболовів-любителів, бо їм з кожним роком водні плеса стають недоступними, розумію й орендарів, адже рік тому за оренду водойм їм суттєво підняли орендну плату. Здавалося б, що найоптимальніше рішення – це ставки нічийні. Мовляв, оце б улаштувало усіх. Але що таке нічийний ставок? Не саме страшніше в цьому випадку – це ловля риби в ньому волоками і сітками. Знаючи окремого нашого брата, напевне скажу, що, оголосивши, приміром, завтра ставки нічийними, післязавтра, якщо не завтра ж, у ньому виб’ють усю рибу електровудками.
Що ж я пропоную? А ось що. При умові абсолютно чесної риболовлі з боку рибалок-любителів, гадаю, що ті зуміють домовитися з орендарями ставків щодо любительської риболовлі на орендованих ними ставках. Пора б нам уже вчитися шукати взаєморозуміння і компроміси. У справі любительського рибальства – теж. Та й ловити коропців, а не великих коропів, згодьтеся, що це несерйозно і грішно.
Особисто я вирішую цю проблему просто, бо знаю декілька забутих хутірських ставочків та лісових озер, у яких доволі карасиків та іншої риби, нехай не такої вже й великої, але різноманітної.
Істина нова
