Русскіє є взагалі спокусою для українця, а «вєрующіє русскіє» -- просто розтлівають. Один приклад із села Дептівка біля Конотопа -- старе село, козацьке, з 5-банним храмом. Служив у тій церкві отець Володимир Єршов -- конотопський катсап, якого під час Другої світової церковна агентура Москви послала у ту Дептівку. (Там уже півроку були німці, які й відкрили церкву, закриту перед тим катсапами). Німці пішли 1943-го, а Володимир Єршов служив у Дептівці до 1976 року. Він хрестив усіх моїх родичів у тому краї, тож одного дня поїхав розпитати про нього село. Перша ж жіночка розповіла дику історію. Її мати була вчителькою і боялася її, новонароджену, хрестити. Проте якось до матері підійшов сам отець Володимир, насваривши: «Чєво дітя нє крєстіш?» Так і так. Вчителька. Виженуть із роботи. -- Пріході ко мнє в хату, позно вєчєром. Штоб нікто нє відєл. Покрєстім... Так і зробили. Обережно прокралися з дитям, похрестили… Але вже післяобід наступного дня у школу подзвонили ... «з району». Нагримали на директора за те, що вчителька похрестила дитину. Людям було важко повірити,
але отець Володимир САМ наступного дня повідомив КГБ про хрестини! Маму звільнили з роботи. Дика історія! Як з'ясувалося, із тих, які глибоко деморалізувало село. А найбільше факт, що пастир Єршов аніскілечки не журився своїм вчинком. Бо він вчинив цілком «справедливо» і навіть по-християнськи: Богу Богове, а кесарю кесареве! Як так? А так! Похрестити дитину треба? Треба. Щоб обручилося воно Господу і вічному життю. Прибрати суєтний страх вчительки було треба? Треба. Бо не про своє хай думає, а про Боже. А повідомити кесаря про хрестини треба? Треба. Бо така вимога влади. То що він ЗРОБИВ НЕ ТАК? У цьому весь русскій человєк. Що він ЗРОБИВ НЕ ТАК? Що? Невдячна вчителькова дочка виговорила цю родинну драму першому зустрічному. У свої 50 років її біль не вщух. Але ж хіба не через Єршова вона отримала хрищення і обручення Небесному Царству? То ЩО НЕ ТАК?? Для українця, для дептівської козачки все оте -- НЕМИСЛИМЕ ПАСКУДСТВО. А для русского батюшки -- ПРОМИСЄЛ І БЛАГОЧЕСТІЄ. Вся ця історія лежала в мені років 10. Таким собі «ґрузом 200». А торік Павло Подобєд зробив карколомну знахідку -- відкрив ім'я очільника ОУН Бандери в Конотопському краї.
Це Григорій Скиба, козак із Дептівки! Півроку пішло, аби в Конотопі підготували відкриття меморіальної дошки -- на честь героя із Дептівки. Сергій Салій спеціально їздив до рідного села Скиби -- з благою вісткою і кольоровим буклетом про дептівця. Сільрада, люди, знов сільрада... Напередодні 11-го лютого -- дня вшанування Скиби в Конотопі -- телефонували в Дептівську сільраду. Міський голова Артем Семеніхін пропонував автобус для земляків героя, уважили з Інституту національної пам'яти -- приїдьте, вшануйте. Бо ж це ЄДИНИЙ дептівець, на честь якого буде відкрито меморіальну плиту... -- Так-так-так! Спасибі! Ми приїдемо! 11-го в Конотопі з Дептівки -- НІ-КО-ГО. Зажурився я дуже. А в зажурі і згадав про той дептівський «ґруз-200». І про Єршова-катсапа, і про катсапський калхоз, і про весь той страшний досвід «русского ХХ століття» у славній Дептівці. Хіба ж поїхати вшанувати ОУНівця Скибу в Конотіп -- це не припросини Єршова «покрєстіть дітя»? Хіба на другий день у Дептівку не подзвонить якийсь «Путін» чи «Качинський» -- і жоден Павло Подобєд не врятує людей. І навіть не збагне що накоїв лихо... 100 років катсапщини -- а наіпаче «вєрующей кацапщини» -- розітлили людей. І шо треба, аби цей порох знову став Григорієм Скибою? P.S. Вибачте за довгий текст. Ростислав Мартинюк
