Керівник військово-патріотичного клубу «Мужність» розповів, як міська влада Глухова хоче позбавити їх можливості тренуватись у школі №6
Кирило, нагадайте коротко, що собою представляє військово-патріотичний клуб «Мужність». Як довго працюєте, скільки секцій?
– 25 лютого нашому клубу виповнюється 32 роки. Його як громадську організацію заснував Віктор Максименко, повернувшись з Афганістану. Він працював з підлітками, хотів готувати їх до служби в армії, загартовувати. Починалось все з десятка хлопців, підвалу й однієї секції. Зараз у нас є бокс, боротьба, військово-спортивні багатоборства, фітнес, рукопашний бій, гімнастика. Працюємо як гурток з кадетськими класами ЗОШ №6, також діє філія в ліцеї-інтернаті. До нас їздять на заняття з Шалигиного, Дунайця, Полошок. Усього займається більше 150 дітей, з ними працюють вісім тренерів.
На минулому тижні губернатор Сумщини Микола Клочко мав зустріч з кращими спортсменами глухівського клубу «Мужність». Який був привід?
– В обласній державній адміністрації підводили підсумки минулорічного сезону федерації військово-спортивних багатоборств,
яка функціонує на базі нашого клубу. На Чемпіонаті світу разом зі спортсменами з інших міст Сумщини здобули 10 золотих, 6 срібних та 2 бронзові медалі. Без перебільшення, завдяки досягненням вихованців «Мужності» Сумська область з військово-спортивних багатоборств посідає у загальному заліку ІІ місце в Україні. На зустрічі теплі слова вітань ми почули і від голови облдержадміністрації Миколи Клочка, і від голови Сумської обласної ради Володимира Токаря. Грамоти отримали Микита Грондовський, Ірина Щастна, Владислав Ащаулов, Артем Медвідь, Вікторія Цибата, Микола Дуденко, Дар’я Самощенко.
А взагалі минулий рік був для вас результативним?
– Наші спортсмени брали участь і в обласних, і в національних чемпіонатах, і, навіть, як я вже говорив, у змаганнях світового рівня. За 2018 рік завоювали 234 призових місця. У Глухові подібних результатів не має жоден клуб! Та й в області, скажу з гордістю, прирівнятися можуть лише спортклуби при навчальних закладах, де є велика кількість студентів. Але медалі і місця – це не наша самоціль, не основна задача. Іноді важливіші зовсім інші результати,
яким ще ніхто не придумав міру. Як можна виміряти взаємопідтримку, маленькі щоденні перемоги над «не хочу і не вмію», особисті результати в боротьбі з лінню?
А чи питали очільники області про проблеми спортсменів?
– Знаєте, у Глухова і проблеми специфічні. У той час, як інші клуби жаліються на те, що зараз важко дітей знайти для занять, що телефони і комп’ютери для них важливіші, говорять про слабку базу, просять щось купити з інвентарю, то «Мужність» озвучує зовсім іншу проблему. Маємо багато вихованців. І вже давно обросли різним спортивним обладнанням (у минулому році, наприклад, кілька випускників скинулись і купили ринг для боксу). Показуємо справді круті результати – і при цьому місцева влада категорично налаштована вигнати нас зі спортзалу школи №6.
У Глухові зараз «Мужності» некомфортно. Ми третій рік – у становищі якихось пасинків. Міська влада не підтримує діяльність клубу та ганьбить репутацію спортсменів. Знову на кону – питання продовження оренди в спортзалі. До речі, це вже не перший раз у такій формі натякають, що ми небажані.
Так у вас прямий конфлікт з міською владою?
– Ні,
зі сторони все видається нормальним. Коли треба захищати честь міста – їдемо. Нас навіть запрошували на збори спортивної громадськості міста, коли думали, як розподілити між усіма заплановані на цей рік кошти.
Скільки вам дали?
– Планували розподілити кошти пропорційно до результатів, по видах спорту. В підсумку наші військово-спортивні багатоборства і козацький двобій, які в місті дали найбільшу кількість медалей, не отримали ні копійки.
Знаємо, що ваша громадська організація кілька років проводила літній наметовий табір. Чи плануєте в цьому році?
– Наметові табори проводить багато хто, а ми перші в Україні, хто домігся офіційної реєстрації, щоб можна було оздоровлювати дітей за путівки за кошти міського та обласного бюджетів. Це була прекрасна альтернатива стаціонарним таборам і домашній літній безпритульності. Ми пройшли паперову бюрократію, виконали всі умови санстанції, пожежників та інших установ. Наметовий табір проводиться 2 тижні, організовується п’ятиразове харчування, спальні місця в наметах, душові, туалети. Все це проходить постійну перевірку.
Ми можемо оздоровити 150 дітей, більшість з них – пільгова категорія, лідери, активісти, спортсмени. На жаль, останні два роки фінансування не було, то просто йдемо в тижневий похід з вихованцями «Мужності».
Хочу поставити кілька не зовсім зручних питань. Представники місцевої влади (і мер особисто, і його найближче оточення) неодноразово в соцмережах звинувачували клуб у сепаратизмі, розміщуючи фото, де хтось із керівництва був з георгієвською стрічкою. Як прокоментуєте?
– Це не просто дурня, а огидне маніпулювання. Добре, хоч адекватні люди не ведуться. Так, у мережі можна знайти фото з такими стрічками, але всі вони до 2014 року. Я не знаю, хто придумав такий символ перемоги в Другій світовій війні. Але років з десять тому вони були дуже популярними. І ми вдягали, і вся Україна. Але з тих пір, як стрічка стала символом приналежності до проросійських найманців, до так званих ДНР-ЛНР, у нашому клубі вона – поза законом. Ми вчимо захищати свою країну, а не руйнувати її. Вчимо поважати воїнів, хто захищав рідний край. Через різні заходи, в тому числі і через багатоденні походи місцями бойової слави в нашій місцевості,
коли ми обов’язково виділяли день, щоб прибрати та пофарбувати якийсь обеліск. До чого тут сепаратизм? Зараз маємо багато вихованців, які беруть участь в Операції об’єднаних сил, служать у ЗСУ, воюють на передовій, працюють у силових структурах. З вересня Олександр Зуй вступив до Національної академії Державної прикордонної служби, нещодавно наша Оля Колосова підписала контракт і прийняла присягу прикордонника. Кілька днів тому отримали повідомлення, що один із колишніх вихованців Олександр Єрмоленко став переможцем на першості ЗСУ з армійського біатлону в складі команди Національної академії сухопутних військ. Чимало наших випускників є студентами вишів військового спрямування. Маємо договір про співпрацю з Міністерством оборони України. Учні 11-х класів, які є членами федерації військово-спортивних багатоборств, при вступі до вишу ЗСУ йдуть за окремим конкурсом. І практично усі вступають без проблем.
Закидали вам і те, що берете участь у різних молодіжних російських форумах, їздите туди на змагання.
– Підкреслюю, що з 2014 року, як почалася російсько-українська війна,
участь у подібних заходах не беремо, не вважаємо це за потрібне. Але щиро вболіваємо за наших українських спортсменів, які здобувають перемоги і стають на п’єдестал під звук гімну, піднімають високо прапор.
А що для вас є патріотичним вихованням?
– Я не можу дати красивого і правильного визначення. Хай цим займаються теоретики. Особисто не сприймаю показуху, шароварщину. Потрібно розуміти, що ми не такий навчальний заклад, як загальноосвітня школа. У нас одні діти прийшли і пішли, хтось займається рік-другий, а хтось залишається років на десять. Основний напрям – це військово-спортивна робота. Саме через неї дітям дається поняття про тих же героїв АТО, повага до військової справи. Нещодавно, наприклад, у спортзалі знайомилися з новою книгою про героїв сучасної війни. Один з розділів присвячений нашому вихованцю Дмитру Яновському, який зараз усіляко допомагає розвиватися путивльській філії «Мужності». Федерацією військово-спортивних багатоборств проводиться кубок України імені Героя України генерала Кульчицького. Це один з небагатьох бойових генералів, який брав участь в АТО та загинув.
Цього року кубок буде проводитися в Глухові. З одного боку – це спортивні змагання, з іншого – вони несуть у собі виховання поваги. До Дня соборності активісти запропонували провести флешмоб з підняттям прапора Військово-морських сил України на підтримку полонених моряків. Я особисто прийшов разом з офіцерами-вихователями, вчителями до центру міста з кадетськими класами школи №6, з якими займаємось. У нас нема так званої патріотичної години чи окремого уроку. Використовуємо більш практичні методи. Наприклад, минулої осені ми викопали картоплю вже дуже старенькому ветерану війни. Поки копали – говорили.
На обласні форуми від міста їдемо ми, на різні державні заходи – знову ми. Минулого року на Всеукраїнському форумі в Івано-Франківську серед громадських організацій «Мужність» виборола І місце в країні. Тільки за останній місяць нас запросили на круглий стіл в УНІАН. Також були серед небагатьох на круглому столі в Київській ОДА, де обговорювалась ідея Всеукраїнського форуму громадських організацій з національно-патріотичного виховання. Нам є що розповісти, показати,
порадити. Колеги з інших регіонів дивуються таким результатам, а от у рідному місті ми змушені доводити право на існування.
А ще недавно мер Мішель в одному інтерв’ю столичному виданню сказав, що в кадетських класах виховують тітушок.
– Так, він це сказав у Києві. А от у Глухові мер не такий прямий і сміливий. Мені навіть важко коментувати ці безглузді слова міського голови. Бо, коли задав йому питання, хто такі тітушки, мер не зміг дати відповіді. Насправді соромно за нього. Дуже болісно відреагували на ці слова батьки кадетів ЗОШ №6, наших вихованців. Дітей, які вважають себе українцями, патріотами, Терещенко образив. Тоді навіть провели імпровізовані збори, вимагали вибачень. Але ніяких пояснень від Мішеля Терещенка не було. Звісно, осад залишився.
Зараз вас хочуть виселити зі спортзали ЗОШ №6, де проходять заняття. Чи дійшли згоди з владою в цьому питанні?
– У нас закінчується термін оренди зали, де займаємось уже років 20. Мер вимагає від міського відділу освіти не продовжувати договір оренди, мотивуючи це тим, що він незаконний. Я зустрічався з представниками Міністерства освіти в Києві.
В юридичному відділі переглянули всі документи та сказали, що ніяких порушень немає. Офіційно приймати рішення про подовження оренди може тільки директор школи, але якщо на жінку буде тиснути сам міський голова... Для представників Міносвіти було просто незрозумілим, чому нас намагаються виселити, адже це військово-патріотична громадська організація, яка, до того ж, має такий колосальний досвід роботи з дітьми та молоддю. Тримати в себе такий клуб було б вигідно з усіх міркувань кожному навчальному закладу, підтримувати – будь-якому міському голові. До слова, зараз обговорюємо можливість відкрити гурток туризму міського ЦДЮТ на нашій базі, маємо готових інструкторів. Для Глухова це щось нове.
Поки питання приміщення лишається відкритим. Зараз займаємось у спортзалі з 6 до 8 вечора на взаємовигідних умовах. Наприклад, нёа нашому спортивному обладнанні тренуються всі кадетські класи. Ремонтуємо самі зал, всі роздягальні й підсобки. Ми не комерційна організація, не бізнес-проект, тому, звісно, буде важко, якщо виженуть. Абсолютно незрозуміло, яка справжня кінцева мета всього цього, в чому виграє місто, коли 150 дітей втратять можливість займатись спортом?
Оксана Коваленко,
Аліна Степанова, НЕДЕЛЯ
