Якщо уявити, ніби кожен житель міста Суми – то якась будівля, можна виявити, що є у нас люди-музеї, люди-філармонії чи люди-архіви, кожен з яких володіє особливим даром. І поміж них живе людина – творча майстерня, спорткомплекс, фотолабораторія та кімната для медитацій в одному обличчі – майстриня валяння іграшок з вовни Тетяна Сумцова. Її творіння - грайливі песики, мудрі сови у шарфах,веселі ведмежата з букетами квітів, їжачки з пухнастими голками – майже живі звірятка таємничим чином народжуються зі шматочка вовни, мандрують різними країнами та несуть удачу і радість своїм власникам. І сьогодні Тетяна Сумцова відкриє для читачів двері в чарівну Нарнію валяних іграшок…
- Хто ви за фахом?
- Я народилась і все життя мешкаю у місті Суми. Дуже люблю його спокійний, розмірений темп життя, затишну атмосферу і красиву природу. Закінчила школу №27, що на Хіммістечку. Мій чоловік, до речі, також там навчався, ми були однокласниками. Після школи я навчалась у коледжі за спеціальністю бухгалтер-аудитор, деякий час навіть працювала за фахом, але зрештою переконалась,
що цифри – не моє. Ще з дитинства я мала творчі здібності: сильно любила малювати, а головне, - мені це добре вдавалося. Душа завжди прагнула творчості, тож я шукала і пробувала себе у різних сферах діяльності.
Коли повертаюсь думками в дитинство, перше, що згадую – часи, проведені в селі у бабусі; її велике господарство, величезну й завжди теплу піч та найсмачніший у світі борщ, зварений у глечику в тій печі. Пригадую ще: одного літа у декількох бабусиних гусок мали вилупитись гусятка. Я з нетерпінням чекала цього моменту, аж ось він настав – маленькі жовті м’ячики бігали скрізь і радісно попискували. Я проводила з ними цілі дні, вони до мене звикли, і куди б я не пішла, за мною слідом завжди бігла та жовта малеча. Час минав, пташенятка росли, але звички лишились. І от я діловито йду двором, а за мною слід у слід марширують 33 величезних гусей! Щасливі й безтурботні часи…
- Розкажіть, чому Ви захопились створенням саме валяних іграшок? Чим вони Вас привабили? Яка іграшка «народилась» першою?
- Ідея створювати іграшки саме з вовни прийшла до мене далеко не одразу.
Більше того, колись я навіть не знала, що такий спосіб їх виготовлення, як валяння, взагалі існує. Перші мої іграшки почали з’являтись близько трьох років тому, переважно вони були зшиті з тканини, рідше - з хутра. Мене привабила сама ідея – можливість створити щось нове, до цього не існуюче, на що можна не лише подивитись, але й потримати в руках, спробувати на дотик. Часто пригадую випадок, який запам’ятала, мабуть, на все життя: одного дня я продавала свої іграшки, стоячи на вулиці біля центрального ринку, до мене підійшла жінка, уважно оглянула всі роботи та сказала, що цей етап моєї творчості – лише початок довгого, складного шляху, який готує мені й випробування, й успіх; що мої іграшки будуть впізнавати, вони подобатимуться людям, приноситимуть їм удачу і мандруватимуть світом. Зрештою вона купила у мене котика і сказавши, що купує його, бо це одна з моїх перших робіт, пішла…
Деякий час потому знайома подарувала мені книжку «Іграшки й звірі своїми руками. Техніка валяння з вовни». Саме з цієї книги почалась моя подорож у казковий світ іграшок з вовни!
- Розкажіть про процес створення іграшки?Як вона «оживає»? Як вдається передати її емоційність? Скільки часу займає виготовлення іграшки?
- Перша моя валяна іграшка – рудий кіт-мрійник, він досі живе на поличці і нагадує, що навчитись новому ніколи не пізно, але варто докладати до цього неабияких зусиль.
Кожна іграшка по-своєму особлива, але всі вони оживають, щойно я створюю їм очі. Не дарма ж говорять, що очі – дзеркало душі. Ідеї самих іграшок приходять найрізноманітнішими шляхами: інколи я або хтось з близьких бачимо кумедних створінь уві сні, тоді я негайно берусь до роботи і намагаюсь зробити іграшку якнайшвидше, доки її образ зі сну ще жевріє у пам‘яті.Часом, коли маю натхнення, просто інтуїтивно обираю шматик вовни, складаю, згинаю його, аж доки не уявлю, що саме має з нього вийти. Коли роблю іграшку на замовлення, найголовніше - правильно зрозуміти, як саме її уявляє клієнт, щоби втілити усі його побажання. Кількість часу, що йде на створення іграшки, зазвичай залежить від її розмірів, наявності якихось складних у виконанні елементів, дротового каркасу для гнучкості.
В середньому виходить 2-4 дні.
- Пам’ятаю, що на Вашій сторінці у Facebook бачила красивих ляльок… Ще виготовляєте таких?
- Раніше, коли шила іграшки, створювала обереги у вигляді ляльок. Це були ляльки-мотанки та травниці з духмяним чебрецем і м’ятою. Наразі ж я переважно працюю з вовною у техніці сухого валяння, тож шиття відійшло на другий план. Проте з радістю приймаю замовлення і на ляльок, коли такі надходять! До речі, окрім ляльок та іграшок я часом виготовляю валяні прикраси типу намиста, брошок, заколок.
- Ви виготовляєте іграшки на замовлення. Цікаво, здебільшого їх беруть для діток, чи дорослих, може, колекціонери? А собі іграшок багато залишили, чи вони всі роз’їхались по світу?
-Частіше за все іграшки замовляють на подарунок для людей абсолютно різних вікових категорій - як діток, так і дорослих. Останнім часом я намагаюсь усе більше уваги приділяти пакуванню моїх робіт, аби їх одразу можна було дарувати. Також маю кількох постійних клієнтів, які збирають колекції, і дуже приємно розуміти, що твоя робота - частинка чийогось захоплення. Дуже тішить,
коли люди повертаються до мене знов і знов. Деякі іграшки і досі живуть у мене в очікуванні своїх господарів, але все ж більшість знайшли свій дім.
- Не плануєте виставку?
- Щодо виставки - вона скоріше у мріях, ніж планах, проте вірю, що мрії здійснюються. Виставка потребує ретельної підготовки та широкого асортименту виробів, а я наразі не маю достатньо вільного часу.
- Захоплення фотографією з‘явилось саме собою чи разом з валянням, щоб знімати роботи? Одна з найвідоміших колекцій Ваших знімків - фото речей та явищ природи у вигляді сердечок. Як з‘явилась ідея всюди шукати сердечка?
- Фотографією я захоплююсь дуже-дуже давно, на любительському рівні. Краса природи - моє незмінне натхнення, яке хочеться не лише самій увібрати, але й з кимось поділитись. Люди часто говорять, що мої фотографії припадають їм до душі і я безмежно щаслива, що можу так просто подарувати комусь невеличку радість. Шукати сердечка я почала напередодні дня закоханих - доволі символічно. Мимоволі стала бачити хмари, калюжі, сухе листя, зріз овочів та навіть сплячих котів у формі серця.
Дуже раділа, коли помітила одне, потім інше, а потім ще і ще. Секрет, виявляється, у тому, що хто шукає - завжди знайде! І це ж не тільки про сердечка...
- Валяння – процес, який вимагає багатогодинного сидіння на місці, тому Ви стали бігати навколо оз. Чеха? Які кумедні пригоди траплялися з Вами під час пробіжок?
- Насправді причина, з якої я почала пробіжки, більш проста – вирішила скинути зайву вагу, але згодом так захопилася, що й досі не можу зупинитись! Спорт – перш за все ліки від поганого настрою чи втоми, найкращий спосіб зібрати думки докупи. За час своїх пробіжок я познайомилась із багатьма спортсменами, від яких отримала масу корисних порад. Коли тільки починала, виникало багато питань з приводу правильного способу чи напрямку бігу. І от одного разу під час ранкової пробіжки я зустріла чоловіка (як пізніше виявилось, бігуна з Білорусі, що приїхав до нас на змагання), який дав відповіді на більшість моїх питань і,зокрема, пояснив, що бігти слід не за, а проти годинникової стрілки, чого я і досі дотримуюсь.Під час пробіжок чого зі мною тільки не траплялось!
Одного разу, наприклад, влітку під час бігу в мене повністю відклеїлась підошва з кросівку! Довелося зняти обидва і бігти босоніж.Через спеку плитка на дорозі була шалено гарячою, тож бігти мала якнайшвидше.Помічала, як перехожі озираються і всміхаються мені услід – дійсно ж кумедна ситуація.
Собі у підмогу я зваляла маленьку підвіску – кота-бігуна. Його фото можна знайти в моєму «щоденнику пробіжок» на Фейсбуці. Цей талісман мене підтримував і надавав сил, коли я сильно виснажувалась через пробіжки!
- Де в Сумах Ваше найулюбленіше місце і чому? Маленький куточок чи провулочок, які щось значать особисто для Вас.
- Думаю, чимало людей має своє особливе місце, звідки черпає натхнення, де просто відчуває спокій, захищеність і гармонію з самим собою. Для мене це розлоге дерево, що формою нагадує тризуб, і знаходиться у районі передмістя Баси. Гілки дерева дуже низькі, тож я легко можу сидіти на одній з них, з головою поринувши у власні думки. Навколо природа і суцільна тиша. Такий час, проведений наодинці з собою, допомагає навести лад у думках.
- Що радите подивитись та почитати?
- У кожної людини свої смаки і вподобання як у літературі, так і кінематографі. Я особисто люблю читати вірші або слухати їх у виконанні авторів; інколи перечитую класичну літературу. Також мені до вподоби творчість сучасних поетів, таких як Тамара Герасименко, Ольга Бєляєва, Ігор Касьяненко, Ігор Верещинський та Микола Гриценко. Усім поціновувачам сучасної літератури раджу ознайомитися з їх творчістю. Частково цікавлюсь психологічною та науковою літературою, читаю на цю ж тематику статті; люблю слухати класичну музику, вона мене надихає.
- Які культурні заходи міста відвідуєте, а чого Сумам не вистачає, на Вашу думку?
- Власне кажучи, я надаю перевагу прогулянкам містом чи велопрогулянкам на природі, аніж відвідуванню заходів. Але інколи, якщо маю вдосталь вільного часу, можу відвідати творчі вечори, які часто організовуються сумськими митцями, або виставки картин.
Дуже засмучує мене питання екології та чистоти у нашому місті, я не раз натикалась у соцмережах на коментарі туристів стосовно того, що містечко у нас маленьке й гарне, але надто засмічене. Людям бракує відчуття власної відповідальності за те, що діється довкола. Хотілося б більше уваги до цієї проблеми як зі сторони містян, так і місцевої влади, бо хто, як не ми зараз, потурбується про майбутнє дітей, які житимуть після нас у цьому місті?
