Жителі Землянки на Глухівщині відкривають етно-садибу, щоб започаткувати зелений туризм у селі
ДОРОГА ПОВИННА КУДИСЬ ВЕСТИ
Саме такими словами художня керівниця будинку культури в Землянці Оксана Анісімова відстоювала перед односельчанами необхідність створити музей імені Пелагеї Литвинової-Бартош. Люди не вірили, що до них можуть приїхати туристи, мовляв, дорогу спочатку зробити треба нормальну. Та й хто вона, та Пелагея, у селі достеменно не знали. Чули, що колись жила така панянка на пагорбі, хотіла створити школу ткацтва, допомагала будувати церкву. Але Оксана знайшла однодумців та почала облаштовувати етно-садибу.
І ось сільська бруківка підвела до старої хатини на пагорбі перших туристів – журналістів. Колись у цьому будинку жила сім’я панотця. Пізніше розташовувалися магазин, церква. Зараз будинок облаштували під музей. Оксана Анісімова та Валентина Слегина з чоловіком і донькою більше місяця чепурили стареньку хатинку.
– Про Пелагею Бартош ми знаємо дуже мало. У рідному селі вона менше відома, ніж за кордоном. З’ясували, що поховали Пелагею навпроти будинку.
Але де саме він був, не знаємо. Кажуть, що на цьому пагорбі, – розповідає Оксана.
Усім селом збирали майбутні музейні експонати. Місцеві приносили старовинні рушники, вбрання, фото минулого століття, а ще прядки, гребені, рублі, посуд. Довелося навіть заглянути до закинутих старих будинків, там серед мотлоху знайшли справжні скарби – елементи побуду давнини.
– Закинула усю роботу: кіз, гусей, господарство. Днюю й ночую тут. Скоро вже чоловік з дому вижене. Музей – це початок відродження села як туристичної одиниці. Нас підтримує Березівська громада, обіцяють, що наступним проектом, за який візьмуться, буде наша етно-садиба. Також науковці з Сум та Києва допомагають матеріалами про Пелагею, – розповідає колишня художня керівниця Валентина Слегина.
ЗАЖИТИ КУЛЬТУРНО
Етно-садиба – це лише перший крок до втілення величезного проекту. Тут хочуть відродити цілий комплекс для туристів зі світлицею, кав’ярнею, хостелом, винним льохом, калиновими алеями та старовинними конструкціями. Навіть назву уже мають – «Землянська вольниця». Вона узята з праці Пелагеї «Как землянци вольницу потеряли».
На історичному пагорбі є старовинна Покровська церква, до побудови якої долучилася Литвинова-Бартош. Селяни сподіваються її відновити.
– Згодом після документального оформлення, над яким ми зараз активно працюємо, будемо об’єднувати місцевих майстрів. У нас є гарні столяри, бджільники, художники, які вже погодилися співпрацювати. Росте малиновий гай. Минулого року започаткували «Землянка гумор фест», він і далі буде проходити вже на базі нового етно-простору. У місцевому будинку культури народився гурт автентичного співу, – натхненно розповідає художній керівник Оксана. – на відкритті музею, яке відбудеться 10 серпня, хочемо відтворити один із весільних обрядів, який описувала Пелагея.
В етно-садибі планують влаштовувати зустрічі поціновувачів етнографії та старовинного фольклору, популяризувати народні ремесла, проводити майстер-класи з вишивання, писанкарства, лялькарства, ткацтва. Будуть також реконструкції старовинних обрядів, які описувала у своїх працях Бартош, вивчатимуть особливості орнаментів Глухівщини. Жінки свято переконані, що у майбутньому їх Землянка стане туристичним селом.
Аліна Степанова, НЕДЕЛЯ
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Пелагея Литвинова-Бартош – етнограф, дослідниця фольклору та ремесел українців. Вийшла заміж за багатого відставника Петра Литвинова. Подружнє життя було нестерпним. Коханки чоловіка жили часто в їхньому будинку. А вона залишалася турботливою матір'ю десятьох своїх дітей. Також вивчала народний побут, збирала, замальовувала зразки орнаменту вишивки і ткацтва, укладала "Азбуку для народних шкіл", писала оповідання для малечі. Переконувала поміщиків, щоб усі діти мали право навчатися.
Довгий час Пелагея мандрувала зі своїми дітьми до місць їхнього навчання. З 1886 року оселилася в родовому маєтку батька в Землянці. Багато працювала над статистично-економічним описом Богданова і Землянки. Вивчала домашні промисли селян, народну агротехніку тощо. Одна з найґрунтовніших праць – "Весільні обряди і звичаї у с. Землянці в Чернігівщині".
