Що таке Solid та Inrupt і як вони дозволять надавати в мережі лише ту персональну інформацію, яку ви вважаєте необхідноюНабридло, що сайти збирають cookies та передбачають тебе настільки, що здається, що телефон прослуховують? А якщо ви, художник, то напевно вас бісить неліцензійне використання артів для навчання штучного інтелекту. Та й узагалі — існує безліч персональної інформації в мережі, доступу до якої ви не маєте. Щоб це змінити засновник Всесвітньої павутини Тім Бернерс-Лі впроваджує нову архітектуру мережі. Speka з’ясувала що таке Inrupt та як він працюватиме. 12 березня 1989 року вчений-комп’ютерник Тім Бернерс-Лі надіслав меморандум, в якому докладно виклав свою ідею «розподіленої гіпертекстової системи» своїм колегам із CERN, Європейської організації ядерних досліджень. Однак вчених ідея з мережі комп’ютерів не вразила. Тоді в CERN працювало кілька тисяч вчених, але інформація про їхні проєкти сиділа в різних сховищах. З’єднання їх разом через одну розширену мережу комп’ютерів зараз здається очевидним, але минуло 18 місяців, перш ніж Бернерс-Лі отримав дозвіл присвятити час своїй ідеї.
У грудні 1991 року Тім Бернерс-Лі опублікував першу вебсторінку для користувачів CERN, а наступного року безкоштовно поширював своє програмне забезпечення. Невдовзі пішло експоненціальне зростання і те. що ми називаємо сучасним вебом. До 1994 року, маючи понад 10 тис. вебсерверів онлайн, Бернерс-Лі побачив потребу в стандартах. Він перейшов із CERN до Массачусетського технологічного інституту (MIT), де заснував Консорціум Всесвітньої павутини (W3C), щоб гарантувати, що його безкоштовність та відкритість інтернету надалі.Він також почав говорити про «семантичну мережу». Ця концепція побудована на метаданих і зв’язках — уявіть це як машиночитну версію Інтернету, яка додає контекст і структуру. За допомогою такої мережі можна. наприклад, «послухати музику, написану людьми, які народилися в містах Міннесоти з населенням менш як 200 000 жителів», — сказав Бернерс-Лі у відео InfiniteMIT у 2010 році.Коротко кажучи, коли інформація пов’язана воєдино — і є відкритою для доступу — її можна використовувати оригінально, непередбачувано. Така концепція не може працювати,
якщо дані закриті або контролюються корпораціями. На початку формування Всесвітньої павутини нею користувались переважно комп’ютерні вчені та академіки. Протягом року після виходу інтернету розробники-початківці вже придумували способи залучення все більшої кількості користувачів. Від браузерів до блогів і сайтів електронної комерції – екосистема інтернету вибухнула. На початку він був справді відкритим, вільним, не контролювався жодною компанією чи групою.Дух там був дуже децентралізований. Людина отримала неймовірну силу. Це все ґрунтувалося на тому, що не було центрального органу, до якого потрібно було звернутися, щоб спитати дозволу. Це відчуття індивідуального контролю, це розширення можливостей — це те, що ми втратили.Потужність інтернету ніхто не забрав і не вкрав. Ми разом мільярдами віддавали його разом із кожною підписаною угодою користувача та згодою на відстеження даних.Facebook, Google та Amazon тепер монополізують майже все, що відбувається в Інтернеті, від того, що ми купуємо, до новин, які ми читаємо, і до того, хто нам подобається. Завдяки великим масивам даних,
разом із кількома потужними урядовими установами вони здатні контролювати, маніпулювати та шпигувати у колись неймовірні способи.Наприклад, Facebook потрапив у скандал із Cambridge Analytica, що за її допомогою росіяни втручались у президентські вибори США 2016 року. Це ще не враховуючи 500 млн записів користувачів Facebook, які залишили відкритими на публічних серверах розробники застосунків. Багато інших застосунків можуть відстежувати ваше місцеперебування, навіть якщо ви заборонили їм це. А YouTube таємно переглядає “приватні” відео. У 2009 році Бернерс-Лі допоміг створити Фонд Всесвітньої павутини, метою якого є «боротьба за світ, у якому кожен має доступний, змістовний доступ до інтернету, який покращує його життя, і де його права захищені».Протягом останнього десятиліття він також наполягав на третій еволюції Інтернету, яку він назвав «Веб 3.0». Це часто плутають з Web3, але вони дуже різні: Web3 повністю базується на використанні блокчейну для побудови децентралізованого Інтернету. Web 3.0, навпаки, залишається вірним основоположним принципам відкритості та безоплатності.
Він також базується на двох ключових ідеях семантичної мережі та надання людям контролю над своїми даними. Ідея Бернерса-Лі проста: повторно децентралізувати Інтернет. Працюючи з невеликою командою розробників, він витрачає більшу частину свого часу на Solid (Social Linked Data), платформу, розроблену для надання окремим особам, а не корпораціям, контролю над їхніми власними даними.Ідея Solid полягає в тому, що люди мають приватне сховище даних, і вони можуть вибирати, які організації матимуть до нього доступ, з якою метою та як довго.Воно називається Персональним інтернет-сховищем даних, або Pod, воно дає користувачам контроль над своїми даними та свободу поєднувати їх або ділитися між програмами.Тім також є співзасновником Inrupt, компанії, яка надає технології на основі Solid. Він каже, що використання цієї технології означатиме, що зберігання даних буде «центровано навколо людей, а не навколо програм».На практиці це означає, що якщо ви. наприклад. заходите на сайт туристичної компанії, щоб підібрати для себе маршрут. то можете обрати поділитись лише даними,
які стосуються теми: наприклад, історію попередніх турів, ім’я та дату народження тощо. Також ви зможете згодом скасувати доступ до цих даних для платформи. Щоб Solid працював, Бернерс-Лі зрозумів, що йому потрібно спілкуватися з урядами. Наприклад уряд Фландрії (одна з трьох земель Бельгії) співпрацює з Inrupt через державну компанію Athumi, надаючи споживачам і компаніям власні модулі, в яких вони можуть зберігати свої особисті дані. Ця система дозволяє користувачам контролювати та обмінюватися даними, наприклад, ділитися даними про дипломи з потенційними роботодавцями чи медичними картами або інформацією зі смартгодинника з лікарями.У 2022 році BBC також співпрацювала з Inrupt, щоб запустити шестимісячну пробну версію під назвою «BBC Together + Data Pod», щоб надати глядачам контроль над своїми даними під час вечірки перегляду в її потоковому сервісі iPlayer. Теоретично відкритий та децентралізований інтернет підвищить безпеку користувача. Попри те, що модулі можуть спільно використовувати сервер, кожен з них має власні елементи керування доступом, які встановлює користувач.
Натомість, база даних компанії зараз має переважно один набір засобів контролю доступу, який надає доступ до всіх записів клієнтів. Тобто інформація про вашу кредитну картку знаходиться у тому ж джерелі, що й 100 млн інших карток, що створює привабливу ціль для хакерів. Для них це схоже на пограбування банку — потрібно прикласти чимало зусиль, але нагорода велика. Натомість, коли виграшем стануть лише ваші дані, доцільність зламу стає мізерною.Однак нова архітектура означає, що громадяни беруть на себе відповідальність за більш конфіденційні дані, ніж вони могли мати раніше, тому дбати про безпеку в мережі та остерігатись шахраїв все одно варто. Повторна децентралізація інтернету буде набагато складнішою, оскільки, коли було створено інтернет, там не було жодних зацікавлених сторін. Тепер існують компанії, які виграють від збереження балансу контролю на свою користь. Amazon, Google, Facebook та інші не відмовляться від своїх прибутків без бою. Наразі, через критику в пресі та громадське обурення, технічні гіганти та інші корпорації кажуть, що вони готові внести зміни,
щоб забезпечити конфіденційність і захистити своїх користувачів. Наприклад, нові правила вимагатимуть запитувати згоду користувачів на їхні дані. У США Конгрес і регулятори обмірковують способи перевірити повноваження Meta та інших. У міру того, як громадське обурення централізацією інтернету зростає, і все більше програмістів приєднуються до зусиль, спрямованих на його децентралізацію. Водночас говорити про глобальні зміни ще рано. Звіт, опублікований у липні 2022 року дослідниками австралійської кіберкомпанії Internet 2.0, підтверджує, що TikTok збирає величезні обсяги приватної інформації. Дослідники вивчили вихідний код застосунку та повідомили, що він здійснює «надмірний збір даних». TikTok збирає адреси електронної пошти, історії пошуків та переглядів, вміст завантажуваних фото і відео, номери телефонів, вік користувачів. А регулятори даних ЄС оштрафували Meta на рекордні $1,3 млрд і зобов’язали припинити передання даних користувачів-громадян ЄС у США.
